Нехтуючи небезпекою, Буратіно вирішує вивідати у Карабаса Барабаса таємницю золотого ключика

Олексій Толстой

Карабас Барабас і Дуремар повільно пройшли повз печеру. Під час бійки на галявині біля сосни, переляканий продавець лікувальних п’явок сховався за кущем. Коли все закінчилося, він почекав, поки Артемон і Буратіно зникнуть у густій траві, і лише тоді допоміг Карабасу Барабасу відліпити його бороду від стовбура італійської сосни.

— Ну і накоїв же цей хлопчисько! — мовив Дуремар. — Доведеться приставити до вашої потилиці дві дюжини найліпших п’явок…

Карабас Барабас заревів:

— Сто тисяч чортів! Годі балачок! Негайно у погоню за негідниками!..

Карабас Барабас і Дуремар рушили по слідах втікачів. Вони розсували руками траву, нишпорили у кожному кущі, обдивлялися кожну купину.

Вони бачили дим багаття з-під коріння старої сосни, але їм навіть на думку не спало, що в печері, на протилежному березі озера, сховалися дерев’яні чоловічки, та ще й запалили вогонь.

— Цього негідника Буратіно, їхнього ватажка, я розітру на порох! — погрожував Карабас Барабас.

Втікачі зачаїлися. Що тепер робити? Тікати? Але благородний Артемон поранений, весь у бинтах, і міцно спить. Пес повинен спати двадцять чотири години, щоб загоїлися рани. Невже залишити його одного в печері у такому стані?

Ні, якщо рятуватися — так усім разом, а якщо вже гинути — усім разом також… Буратіно, Пьєро і Мальвіна у глибині печери, сівши в коло, влаштували нараду. Вирішили: почекати тут до ранку, вхід у печеру замаскувати гілками, і для швидшого одужання Артемона, зробити йому лікувальну клізму. Буратіно рішуче мовив:

— Все ж таки я хочу, попри все, дізнатися у Карабаса Барабаса, де знаходяться дверцята, котрі відчиняє золотий ключик. За цими дверцятами має бути щось надзвичайне, дивовижне… І воно повинно принести нам щастя.

— Я боюся без вас залишатися, дуже боюся, — прошепотіла Мальвіна.

— А Пьєро вам що, хіба не захисник?

— Ох, він лише читає свої віршики…

— Я буду захищати Мальвіну, як лев, — артистично промовив Пьєро хрипким голосом, котрим розмовляють великі хижаки, — ви мене ще не знаєте…

— Молодець Пьєро, так тримати!

І Буратіно припустився бігти по слідах Дуремара і Карабаса Барабаса. Незабаром він їх побачив. Директор лялькового театру сидів на березі струмка, а Дуремар прикладав йому до гулі компрес з листя кінського щавлю. Навіть здалеку було чути страшне бурчання у порожньому шлунку Карабаса Барабаса і сумне завивання у шлунку продавця лікувальних п’явок.

— Пане Карабасе, нам необхідно підкріпитися, — мовив Дуремар, — пошуки втікачів можуть тривати до глибокої ночі.

— Я б зараз з’їв цілого порося та ще пару качок, — похмуро відповів Карабас Барабас.

Приятелі попрямували до корчми «Трьох пічкурів» — її вивіска здалеку виднілася обабіч дороги. Але швидше за Карабаса Барабаса і Дуремара, припустився бігти туди Буратіно, пригинаючись у траві, щоб його не помітили.

Біля дверей корчми Буратіно підкрався до великого півня, котрий, знайшовши зернятко або жирного хробака, гордовито трусив червоним гребінцем, радісно грабав лапами землю, і турботливо кликав курочок на гостини:

— Ко-ко-ко!

Буратіно простягнув йому на долоні кілька крихт мигдального печива:

— Пригощайтеся, пане командире.

Півень здивовано поглянув на дерев’яного хлопчика, але не втримався і дзьобнув його у долоню.

— Ко-ко-ко!..

— Пане командире, мені дуже потрібно потрапити у корчму, але так, щоб хазяїн мене не помітив. Я сховаюся за вашого великого барвистого хвоста, і ви проведете мене до самого вогнища. Добре?

— Ко-ко! — ще більш гордовито мовив півень.

Він зовсім не розумів мови Буратіно, але щоб не показати себе невігласом, гордовито пішов до відчинених дверей. Буратіно схопив його під крилами за боки, накрився пишним хвостом, і навприсядки прокрався на кухню, до самого вогнища, де метушився лисий господар в маленькій круглій шапочці, обертаючи на вогні рожна і рухаючи на вуглях пательні.

— Йди геть, старе бульйонне м’ясо! — гримнув він на півника, і так копнув його ногою, що бідний півень — ку-дах-тах-тах! — з відчайдушним криком вилетів на вулицю до переляканих курей.

Буратіно непомітно прошмигнув біля ніг хазяїна, і присів за великим глиняним глечиком.

В цей час на вулиці почулися голоси Карабаса Барабаса і Дуремара. Господар вибіг їм назустріч і низько вклонився. Буратіно швидко заліз всередину глечика і там зачаївся.