Життєпис-спомин

Вал. Злотополець

Микола Лизогуб. Народився в с. Горинці Кременецького повіту на Волині року 1892 в 6 день грудня. Віддав життя за самостійність України року 1918 січня 17.

…«»…

І. Франко.

Друже Миколо!

І тепера стоїть мені перед очима перша наша дитяча зустріч десять літ тому. Ти тільки що приїхав до Києва з села та вступив до 5 класу гімназії, я перейшов до 6. Бачу мов зараз, як провожаю тебе пізнього літнього вечора бульваром, перші слова тобі говорю про Вітчину, її минувшину та нашу перед нею повинність. І сталося те, що мусило було статись: українська кров заговорила в тобі! – Незабаром ти став мені братом…

Безліч спільних переживань та дитячих мрій відтворює мені уява, але серед них ясніє-горить одна велика ідея самостійності Вітчини.

Звідки прийшла вона? – Не сказав би ні ти, ні я. – Живучи в столиці Вкраїни, ніколи не стрічали ми других – «дорослих» – українців… то й може через це?

Як-не-як, але вона прийшла й ми, діти, стали її жерцями. І цю велику ідею понесли ми поміж таких же дітей – гімназіальних товаришів. І тут тебе спіткав перший глум, перший біль сина поневоленої нації.

І ці дитячі муки вже тоді гартували тебе на велику, криваву жертву!

Друже і брате!

Бачу тебе між дорослими віком ідеологічними дітваками… О, як вони ненавиділи нас за нашу ідею: у рабів не було ще жадоби волі. Видиться мені й зараз твоє захмарене обличчя, і тепер учувається твій зажурений голос.

Ти був навіть захитався: може й справді праві «партійні товариші»? Може й справді можливе братнє життя з гнобителями-чужинцями?

Але це був тільки момент: то були наслідки так жаданої зустрічі з «дорослими». Велика ідея самостійності перемогла: мусила була перемогти! І тоді без вагань Ти пішов, щоб «з рабів цих зробити народ по твоїй уподобі».

Дорослі зрадили велику ідею, Ти пішов до молоді. Це вже відбувалося під гуркіт війни народів.

Бачу мов тепер, як замкнувшись у кімнаті п. К-ського, друкуємо ми жаріючі ненавистю до гнобителів-чужинців сторінки самостійницького органу «Вільна Думка», як закладаємо згодом В. Т-во В.

І хто міг знати, що так близько вже здійснення наших мрій?

Друже і брате!

Впала тюрма народів; я пішов до війська й революційні хвилі нас розлучили.

Минув сливе рік. Відбувалася 5 в нашій історії україно-московська війна. Двадцять сім чоловіка нас недобитків, що зісталися після розбиття та розкладу 1. Української військової школи, одступало від Бахмача. І от у Крутах, в помічнім студентськім курені, несподівано зустрів я тебе й від тебе (як це сталося?…) вперше почув про оголошення самостійності.

І за цю ідею ти, що ніколи не держав зброї, йшов віддати юнацьке життя!

Це було наше останнє побачення: мені судилося вийти з бою живим, ти впав… Яко син України!

Друже і брате!

В образі Миколи Наливайка стоїш ти мені перед очима. Я не письменник. Я хтів лише втілити часточку твого невмирущого духу – ось походження ідеї цього твору.

І коли це пощастило, з печаттю твого духу йтиме в життя українське юнацтво. Йтиме з відновленими традиціями посвяти та національної гідності, з кров’ю Твоєю записаним у душах гордим заповітом – motto цього життєпису.

Спи ж, друже, спокійно!

Дивний вогонь запалюватимеш ти в чистих дитячих серцях. З крові твоєї виростуть месники.

Спи ж, брате!

Хіба може тобі бути важкою улюблена, кров’ю предків напоєна, Українська земля!…

В. Злотополець.

Вінниця, 6 березня р. 1919. У дні Великого Ісходу.

І мученицький приняли вінець,

Їх смерть – життя розбудить у народі,

Це початок борні, а не кінець.

І. Франко.

Примітки

Подається за виданням: Злотополець В. Син України: історична повість у 3 частинах. – Київ-Кам’янець-Відень: видавництво т-ва «Вернигора» у Києві, 1919 р., с. 4 – 9.