Масти Федя медом…
Андрій Дорош (Львів)
Випущена торговою маркою «Гетьман» серія рекламних монетоподібних торгових жетонів з 2002 р., на цей раз з гербами українських історичних земель, ще раз підтвердила, що за ті десять років, які минули від виходу в світ поштових марок України з аналогічною тематикою, на яких також було чимало огріхів (див. Знак, ч.3), у Києві нічого не збагнули й нічому не навчилися. Це особливо неприємно хоч би тому, що від того часу українська геральдика значно розширила рамки висвітлення й пояснення історичних гербів у спеціальній літературі. Й, тим не менше, зазбручанські території для автора проектів торгових марок залишаються дотепер «землями незвіданими». Так, Галичина виступає під нинішнім гербом Івано-Франківської області, оскільки проектанту в цей термін вкладається тільки те, «що довкола Галича», а думка про те, що історична Галичина (як і Волинь, Поділля, Слобожанщина) може охоплювати значно більші території, які не обов’язково співпадають зі сучасним територіально-адміністративним поділом, і в голову не приходять, як не допускається й думка, що та ж Галичина може мати окремий, неподібний до герба метрополії власний знак. Не менш безтурботно Підкарпатську Русь (нинішню Закарпатську область) перейменовано на «Прикарпатську Русь», а її герб підданий насильству «з винятковим зухвальством і цинізмом» – у правому полі щита традиційну кількість смуг (4 сині й 3 золоті, див. Знак, ч.5) скорочено до п’яти, та ще й скошено горішній правий кут.
Це лише пара прикладів, але і їх достатньо, аби констатувати, що наше інтелектуальне нехлюйство на цей раз увічнено в бронзі.
Опубліковано : Знак, 2003 р., ч. 29, с. 4.