Місце подвигу – Чорнобиль

Розмову вів Ю.Матівос

Ми – радянський народ

Як і всі радянські люди, трудівники Кіровоградщини за велінням серця і гуманного обов’язку подають допомогу в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Днями до редакції завітав колишній робітник заводу «Гідросила», нині слухач підготовчого відділення Інституту сільгоспмашинобудування В.М.Шевченко. Він повернувся з Чорнобиля, де протягом двох тижнів працював у районі аварії. З ним мав розмову наш кореспондент.

Ще й досі переповнений враженнями від перебування у Чорнобилі, – без вступу, ледь присівши, каже Валентин. Говорить він швидко. Певно, остерігається, щоб не перебивали його. Дав, так би мовити, волю почуттям.

З: Коли їхав, був упевнений, що твоя допомога необхідна у Чорнобилі?

В: Аякже! Не так давно відслужив дійсну, в армії оволодів спеціальністю хіміка-дезактиватора. Саме такі люди зараз і потрібні у районі ліквідації аварії. І не тільки дезактиватори. У групі, з якою я працював, було понад двісті чоловік з нашої області. В основному – це водії, механізатори.

З: Що найбільше запам’яталося з тих двох тижнів?

В: Мабуть, з часом дещо забудеться. Інше надовше збережеться у пам’яті. Але ніколи не згладиться основне – нас єднало почуття відповідальності, готовності віддати всі сили для ліквідації аварії. Я не перебільшую, повірте, коли кажу – всі, хто працює у Чорнобилі, творять подвиг. Коли ми приїхали туди, були незнайомі. Повернулися додому друзями. Адже відтепер ми – чорнобильці.

Ми не дозволяли собі вихідних чи святкових – працювали, скільки треба.

Для мене перебування у Чорнобилі пам’ятне подвійно: товариші виявили величезну честь, обравши секретарем тимчасової комсомольської організації нашої групи.

З: Валентине, ти говориш про товаришів. А хто вони? Представ читачам їх.

В: Та хіба ж про всіх розкажеш? Золоті це хлопці, зазначу. Саме ось у таких екстремальних випадках проявляється характер радянських людей. А, може, вони завжди такі, тільки ми цього це помічаємо, або звиклися, бо така поведінка – норма нашого життя. У всякому випадку, я переконаний, що завжди так працюють і поводяться Павло Дикий із АТП 10001, Сергій Тригубенко і Володимир Чепрасов з комбінату хлібопродуктів № 2, Анатолій Белісенєв із БУ № 200. Всіх, повторюю, назвати не можу.

З: Яка зараз обстановка в районі аварії?

В: Загальну оцінку давати не беруся, скажу, що знаю і свідком чого був сам. Життя у Чорнобильському районі налагоджується, навіть у тридцятикілометрову зону подекуди повертаються евакуйовані раніше люди [1]. А в Іванківському районі, де знаходилися ми, все йде так, як до аварії: жителі сіл працюють, відпочивають, купаються у річці, ходять у кіно, на концерти. Словом, все нормально.

З: Чим займаєшся після повернення додому?

В: На розкачку часу нема. На другий же після приїзду день побіг в інститут, на лекції. Адже я поки що слухач, а мрію стати студентом. Так що книги, навчання.

Кіровоградська правда, 1986 р., 6.07, № 156 (17518).

[1] Тоді ще це вважалось ознакою нормалізації обстановки, тому про це дозволялось писати.

Зразкова стаття героїзаторського стилю: видно, що перед нами герой, але заради чого він там вештався по зоні – таки не сказано.