Найвищої проби

Є.Красновський

почуття виявляють радянські люди до потерпілих на «Адмирале Нахимове»

Вулканізаційника Ровенського АТП-12021 В.М.Кобизева, одного з 888 пасажирів, які перебували на борту пароплава «Адмирал Нахимов» під час аварії, ми застали вдома, в його ровенській квартирі. Біда трапилась на сьомий день його перебування у відпустці, і тепер він збирався на лікування в один із ждановських санаторіїв, куди йому виділив путівку місцевий обком профспілки.

– Мені ніколи не забути того, що сталося, – розповідає Вячеслав Миколайович. – Цього вечора на естраді пароплава вшановували учасників Великої Вітчизняної війни і шахтарів – було їхнє професійне свято. Ми з задоволенням слухали концертну програму. Стало жарко, і я разом з кількома моїми новими друзями по подорожі, чоловіками і жінками з Донеччини, вирішили вийти на свіже повітря. Піднімаючись по трапу, ми відчули сильний поштовх, а вибравшись на палубу, через хвилину побачили на ній чоловіка, який сказав нам, що корабель тоне. Ми ще сумнівалися, але вже через якусь хвилину-другу борт загрозливо нахилився до води. Ми кинулись у воду в чому стояли, і нас одразу віднесло метрів на тридцять. Ось тут і побачили корабель, як згодом з’ясувалось суховантажне судно «Петр Васев», з яким зіткнувся наш «Адмирал Нахимов». Було темно, знявся вітер, море хвилювалося, але ми пливли. Пройшла, здавалося, вічність, перш ніж нас підібрав катер з суховантажного корабля [1]. Підійшли до нього, а борт високий, дивитись страшно. Жінок пообв’язували мотузками, і так підняли на палубу. Потім там опинились і ми. Проте на цьому для нас закінчилося не все. Потім і інші чоловіки зголосилися допомогти морякам у рятуванні потерпілих. Знову пішли катером в море, підбирали людей, і тільки після цього нас відправили на берег. Тут нам видали теплий одяг, зігріли чаєм, а тих, хто потребував цього, відправили до міської лікарні. З декотрими з урятованих, зокрема з керуючою Корецьким управлінням Держбанку Євгенією Митрофанівною Шумейко, ми згодом повернулись на Ровенщину.

Вячеслав Миколайович розповідав тихо, але схвильовано. Воно й зрозуміло – пережити таке! Але його пам’ять назавжди зберегла дії тих, хто в трагічну годину прийшов на виручку потерпілим. Без паніки, оперативно і сміливо робили вони свою благородну справу. – Сотні людей зобов’язані їм своїм життям, – сказав В.М.Кобизев. – Але, на жаль, не всі…

– Серед пасажирів «Адмирала Нахимова» було 30 чоловік з Ровенщини – інженери, робітники, студенти,- продовжив розповідь голова Ровенської обласної ради по туризму і екскурсіях М.С.Марциновський, – 12 з них повернулися додому. Ми зустріли їх у Здолбунові. Взагалі партійні, радянські, профспілкові органи області роблять все, щоб допомогти потерпілим. Звичайні, щоденні турботи відсунуто на задній план. Відправлено до Новоросійська рідних і близьких тих, хто не повернувся. Підтримуються тісні контакти з нашими представниками, які зараз перебувають на місці події.

Величезну роботу в ці дні проводять і заступники голів облвиконкомів ряду областей України, яких викликала урядова комісія. Працюючи у міському штабі по ліквідації наслідків аварії, вони всіляко сприяють пошукові загиблих, тих, кого поки що не знайшли. Ми зв’язалися з Новоросійськом. На проводі перший заступник голови виконкому Ровенської обласної Ради народних депутатів С.О.Чорнолоз:

– Роботи ведуться цілу добу. Обладнано приміщення під експертні лабораторії, представництва міністерств, агентства усіх видів транспорту, вузли телефонного і телеграфного зв’язку. Працюють сотні людей, але порядок чіткий, залізний. Усі трудяться самовіддано, іноді на межі фізичних можливостей. Адже всі тут чудово розуміють: на причалі чекають люди, які хочуть знати про долю своїх близьких.

Степан Огійович розповів про героїчні зусилля водолазів, які, занурюючись майже на п’ятдесятиметрову глибину, ведуть пошукові операції. Про величезну роботу, здійснювану багатотисячним колективом Новоросійського морського порту. Про активну допомогу усіх підприємств, закладів, служб міста. Дії цих людей підпорядковані нашому моральному законові: чужого горя не буває.

– Цю теплоту, увагу, турботу відчули всі, хто прибув до Новоросійська, – підійшов до телефону секретар Волинського облвиконкому В.Р.Воробей. – Горе спіткало і жителів нашої області. Серед них шахтар з Нововолинська Олександр Станіславович Кеник. Під час аварії загинула його донька. «З перших днів мого перебування в Новоросійську, – розповідав він, – я відчув тепло і співчуття. Добрим словом мене підтримували всі, навіть незнайомі люди. Хочу подякувати їм за турботу, допомогу, яку вони надають у важкі хвилини».

У найтяжчі для себе дні люди висловлюють щиру подяку тим, хто сприйняв спільну біду як свою особисту. Подяку за чуйність, доброту, людяність,

Радянська Україна, 1986 р., 11.09, № 208 (19713).

[1] Ось перша згадка, що “Васьов” таки брав участь у рятувальних роботах.