25 метрів над реактором

Л.Даєн, спец. кор. «Радянської України». Чорнобиль

Інтерв’ю на борту вертольота із заступником голови урядової комісії Ю.К.Семеновим

Мимоволі пригадується Чорнобиль першої половини травня. В садах на березі Прип’яті білопінно цвіли яблуні. І це ніжне цвітіння ще більше підкреслювало біль і гіркоту людей. Сьогодні з борту вертольота, який летить низько над землею, добре видно гілля дерев, обважніле від червонясто-золотавих цяточок яблук. Цей врожай, на жаль, збирати не можна. Але впадає в око й інше: значно пожвавленіші, ніж п’ять місяців тому, чорнобильські вулиці, ще напруженіший потік потужної техніки на автотрасах.

П’ять місяців тому вся боротьба з атомною бідою була по суті попереду. І це відчувалось у невсипущій тривозі, якою жили люди. Сьогодні діловий ритм тутешніх буднів пройнятий твердою переконаністю, що бунтівний атом знову підкорено. Роботи вийшли на фінішну пряму. І тому стомлені обличчя дедалі частіш освітлюються посмішкою. Монтажники і експлуатаційники, проектанти і вчені розуміють: їхня самовіддана, творча, справді героїчна праця незабаром увінчається успіхом. Зруйнований четвертий реактор взято в надійну бетонно-сталеву блокаду саркофага, знову дасть струм перший енергоблок.

В Чорнобилі й Прип’яті всі одягнені однаково. І академіки, і теслярі – в костюмах захисного кольору. З ким би не довелося говорити, всіх хвилює одна тема – довгождані події найближчих днів. Шлях до них був нелегкий. Скільки довелося подолати труднощів, скільки розв’язати проблем – і наукових, і інженерно-технічних, і виробничих. Багато з них – вперше в світовій практиці! Звичайно, і попереду ще ряд відповідальних операцій.

Про все це і йшлося в розмові з заступником голови Урядової комісії по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Ю.К.Семеновим. Інтерв’ю складалося, так би мовити, з трьох частин: спочатку – в кабінеті, потім – на борту вертольота, а підсумкова частина – після польоту. Розмова проходила 26 вересня – тобто рівно через п’ять місяців після грізної квітневої ночі. Голови Урядової комісії, заступника Голови Ради Міністрів СРСР Б.Є.Щербини цього дня в Чорнобилі не було: у Відні проходила спеціальна сесія Генеральної конференції міжнародного агентства по атомній енергії.

– Сідайте. Зачекайте одну хвилину, – розпочав Юрій Кузьмич. – Треба підписати кілька документів.

Що за документи? Подання керівників різних колективів про преміювання кращих трудівників, які особливо відзначилися в напружені дні завершальної стадії робіт по ліквідації наслідків аварії. Заохочення передовиків відбувається, як кажуть, по гарячих слідах. Ось подання директора Чорнобильської АЕС Е.М.Поздишева: при розчистці від високоактивних відходів майданчика вентиляційної труби зразки самовідданості виявили Валерій Стародумов, Євген Голодушкін, Олексій Новожилов, Петро Підгорний, Володимир Булаєв, Юрій Риндін, Валерій Широков. Це було 25 вересня. А вже 26-го їм від імені Урядової комісії була оголошена подяка і виділено премії.

– У нас, – каже Ю.К.Семенов, – особливий ритм життя і графік діяльності. Все треба робити в найкоротші строки. Бюрократизм протипоказаний. З будь-якої точки країни, коли цього вимагають обставини, на завтрашній ранок можемо запросити необхідного спеціаліста, головного інженера чи провідного конструктора. Даємо часом доручення телефоном: «За два дні виконати такий-то обсяг робіт», і виконують у строк. Хоч і нелегкий, гіркий період переживаємо, але набули досвід комплексного розв’язання оперативних проблем.

– Як ідуть завершальні операції по похованню четвертого блока?

– Почати з того, що дах машинного залу перекрито.

– Коли?

– Давно. Втім, – додав Ю.К.Семенов, – зараз уточню.

Він відкриває записник, гортає сторінки і несподівано посміхається:

– Уявіть, 25 вересня. Виходить, учора. Лише доба минула. Як же спресовано час! Доба – це вже давно. Рахунок іде на години, хвилини. А тепер закінчуємо верхівку потужної каскадної стіни і починаємо перекривати дах саркофага великими конструкціями. Ось дивіться.

Заступник голови Урядової комісії розгортає аркуш паперу, на якому графічно зображено каскадну ступінчасту стіну.

А невдовзі мені довелося побачити саркофаг з близької відстані. Коли вертоліт піднявся в повітря, відкрився широкий краєвид поліських далей, вбраних у жовтаві кольори осені. У водній блакиті Прип’яті і ставка-охолоджувача пропливають тіні білосніжних хмар. Тут проведено великий обсяг водоохоронних, дренажних робіт. Пробурено сотні свердловин на глибину 25-30 метрів. Дренажна «завіса» простяглася вздовж берега на багато кілометрів. Крім того, створено потужну підземну стіну-«греблю». Весь цей гідрозахист, створений будівельниками «Гідроспецбуду», надійно перекриє надходження забруднених вод з території АЕС у Прип’ять.

Ось розгортається панорама атомної станції. Знайомі корпуси, градирня, вертикалі труб. Перший блок, другий, третій… Вертоліт зависає над четвертим. Висота – метрів 25. В усіх деталях постає унікальна будова саркофага, яку півгодини тому довелося бачити на кресленнях. Багатометровими сходинками із сталі й бетону піднімається вгору стіна, яка перекриває завал реактора. Поруч із четвертим блоком підносяться в осіннє небо жовті ажурні стріли велетенських баштових кранів. Вони перекривають жерло реактора. Поперек могутніх опор стріли кранів з ювелірною точністю опускають на дах багатотонні конструкції. Одна до одної, як гігантські олівці.

Внизу майже не видно людей. Чому? Виявляється, кранами керують на відстані, з допомогою цілої системи телевізійного дистанційного зв’язку. Раз у раз в око впадають механізми – роботи.

– Деякі з них працюють добре, – коментує один із спеціалістів у вертольоті. – А деякі так-сяк.

Так, не обходиться і без ноток критичних. Не всі виявилися на висоті. Розповідали, що багато учасників робіт, які вже набрали свою «норму» рентгенів, прагнули лишитися, щоб довести справу до кінця. Але були й такі, котрі прикріпляли накопичувачі рентгенів до штанин, щоб прилади над землею швидше «нахапали» оті рентгени…

Вертоліт заходить на друге коло. Внизу додаткові подробиці – свідчення консервації четвертого блока і підготовки станції до пуску першого.

Після завершення польоту заступник голови Урядової комісії прокоментував усе побачене:

– Головний етап по похованню четвертого блока підходить до кінця. Вже зараз він практично не виділяє шкідливих викидів. Змонтовано вентиляційну систему з потужними фільтрами, приладами дозиметричного контролю. Отже, аварійний блок буде, як кажуть, дихати. Бо, ясна річ, природне тепловиділення відбуватиметься. Зараз температура в реакторі кілька десятків градусів [1]. Система вентиляції підтримуватиме в саркофазі безпечний режим.

Як я вже згадував, перший блок буде ввімкнено буквально через лічені дні. Проведено всі необхідні експерименти, обладнання «прокручено» в роботі. Все, що треба було замінити чи відремонтувати, зроблено. Вже складено спільні акти експлуатаційників і заводів-виготовлювачів про придатність техніки до роботи. Блок № 2 буде ввімкнено в другій половині жовтня.

– А третій блок? З приводу його перспектив доводилося читати суперечливі думки.

– Перспектива однозначна. На цьому блоку почато дезактиваційні роботи з тим, щоб узимку обстежити будівельні конструкції, устаткування, апаратуру, провести необхідний ремонт і здати його в експлуатацію в першій половині наступного року.

– Це не викликає сумнівів?

– Ні, у нас є цілковита впевненість. Адже врахуйте таку, може, маловідому обставину: після вибуху на четвертому блоці третій ще кілька годин працював, аж доки персонал сам не зупинив його, як і належить у таких випадках.

– Відомо, що всі, хто обслуговуватиме реактори, пройшли належну перепідготовку в тренажерних центрах, а також на діючих АЕС країни. Як буде організовано їх побут?

– На порозі – новосілля енергетиків у вахтовому селищі Зелений Мис. Тут житимуть експлуатаційники. Сім’ї їх отримали квартири в Києві і Чернігові. На відстані в кілька десятків кілометрів від станції намічається спорудити нове впорядковане місто енергетиків.

– Юрію Кузьмичу, ви заступник голови бюро Ради Міністрів СРСР по паливно-енергетичному комплексу. Кілька слів про дальший розвиток енергетики.

– Без атомної енергетики нам не обійтись. Вона розвиватиметься шляхом науково-технічного прогресу. Так передбачено рішеннями 27 з’їзду КПРС, Енергетичною програмою. Але, звичайно, буде критично оцінено наявний досвід, зроблено всі необхідні висновки з аварії на Чорнобильській АЕС. Мирний атом служитиме миру.

Радянська Україна, 1986 р., 28.09, № 222 (19727).

[1] Якщо дане свідчення – не брехня, то пізніше температура в реакторі знову піднялася до 120 градусів (див. “’Шатёр’ над реактором” під 6.03.1987 р.).