Людина на землі

Проблеми і судження

Лауреат Ленінської і Державної премій СРСР, директор Інституту біофізики Академії наук СРСР, член-кореспондент АН СРСР Генріх Іваницький відповідає на запитання оглядача АПН Олександра Драбкіна.

З: Генріх Романович, ваш інститут – база координаційного центру країн-членів РЕВ і СФРЮ з проблеми «Дослідження в галузі біологічної фізики». Серед ряду напрямів співробітництва учених у рамках цього центру є і вивчення впливу факторів навколишнього середовища на біологічні системи. Нині в світі із зрозумілим інтересом багато говорять і пишуть про вплив радіації на живі організми. Чи сталося останнім часом коригування завдань у роботах спеціалістів, що займаються радіобіологією?

В: Чорнобильська аварія буквально породила інформаційний вибух у багатьох країнах світу. Говорять і пишуть багато – і спеціалісти, і мало компетентні люди. Важливо правильно оцінити всю суму інформації, зробити конструктивні висновки. Думаю, що особливо істотне значення для радіобіології нині набуває дослідження впливу на живий організм малих доз радіації. Це не означає, звичайно, що треба припинити вивчення, скажімо, гострих променевих уражень. Але важливо пам’ятати і про малі дози – вони прямо пов’язані з науково-технічним прогресом людства.

З: Можна конкретизувати цю досить загальну тезу?

В: Звичайно. Питання питань – як розвивати енергетику в майбутньому? Чи можна перейти на екологічно чисті джерела енергії, такі, як сонце, вітер, припливи і відпливи? Спроби робляться. В Голландії, наприклад, є тенденція ледве не все узбережежя заставити вітряними двигунами. Є спеціалісти, які вважають, ще найкраще використовувати енергію Сонця: вирощувати кукурудзу або бамбук, переганяти біомасу в спирт або спалювати її безпосередньо у топках.

Вугілля і нафта – це кредит природи людям. За мільярди років у надрах накопичились значні їх поклади, але вони не вічні. Є спроба використовувати як енергетичну сировину воду – розкладати її на кисень і водень, а водень потім спалювати.

На жаль, поки що немає технічно реальних способів широко використовувати поповнювані джерела енергії з високим коефіцієнтом корисної дії. На цьому фоні атомні електростанції виглядають як єдина енергетична реальність майбутнього: вони мають високий коефіцієнт корисної дії. Але є тут і реальна проблема. Загальний принцип: чим потужніша енергетична установка, тим важче вирішувати проблему відходів [1]. Економічно ж найбільш вигідні великі установки.

Енергетична ситуація нині має не тільки фізичний і технічний аспекти (як зробити), а й аспект біологічний (як діє на живе). Тому нині і виникає цілий, досить складний напрям, що вивчає вплив малих доз радіації на глобальному рівні. Одне з питань тут можна сформулювати так: що буде, якщо загальний радіаційций фон планети підвищиться на 15-20 процентів? Непросто запитання.

З: А в чому складність?

В: Дуже багато доводиться враховувати факторів, і цілком різноманітних. Наприклад, відомо, що наша Сонячна система рухається всередині Галактики, переміщуючись до її «хвоста» [2]. Пройдено приблизно половину шляху. Коли Сонячна система увійде в галактичний «хвіст», радіація зросте колосально. Правда, час цього руху визначається мільярдами років. Але філософськи питання принципово важливе: приготована людству радіаційна загибель, чи живі організми пристосуються до підвищення радіаційного фону? Можливо, загинуть певні особини, і настане новий етап глобального природного відбору?

З: Це, звичайно, дуже важливо. Але давайте повернемося від того, що відбуватиметься в дуже далекому майбутньому, до наших днів…

В: Є принаймні десяток факторів, які зумовлюють постійні зміни радіаційного фону. В період «активного» Сонця ми бомбардуємося однією кількістю часточок, що злітають з сонячної корони, в період «спокійного» Сонця радіаційна обстановка зовсім інша. Вибух наднової зірки в далекому космосі також змінює радіаційну ситуацію на Землі [3]. Впливає і рух магми в глибинах нашої планети: власне магнітне поле Землі може відштовхувати космічні часточки, а може їх притягувати.

Іонний шар, що оточує Землю, вносить у ситуацію свою лепту. Його стан залежить, зокрема, і від запуску космічних об’єктів, які цей шар порушують і тим самим впливають на радіаційне опромінення Землі. Хоча порушення іонного шару космічними апаратами фактор мізерно малий у порівнянні з процесами, що відбуваються у Всесвіті, але він є, і вплив його однозначно поки що оцінювати не можна.

Живі організми на Землі генетично орієнтовані на певний рівень радіоактивного фону, і не можна сказати, що краще – його зниження чи підвищення. Тому залежно від космічної ситуації зростання рівня фону в результаті діяльності людини може бути фактором шкідливим або, як не парадоксально це звучить, корисним. Однак стійке підвищення фону може призвести до масових мутацій – це серйозно. І де межа, ми поки що не знаємо.

З: А є надія дізнатись про це не надто пізно?

В: Людство не готове до вирішення такого завдання ні з точки зору можливостей обчислювальної техніки, ні феноменологічно – не накопичено достатньо матеріалу, щоб судити про наслідки при тому чи іншому рівні радіаційного фону.

З: Звучить невесело. Але хоча б підходи до вирішення проглядаються?

В: Так. Наприклад, ми точно знаємо, що треба брати до уваги не тільки власне радіаційний фон, але й тепловий фон планети, і фон, що створюється електромагнітним випроміненням – радіо, телебаченням, високовольтними лініями електропередач [4]. Цей останній компонент росте стрімко. Якби ми могли бачити електромагнітні випромінення, ми б просто осліпли – їх фон зріс за короткий час у десятки тисяч разів. Важливо встановити, як взаємодіють теплові, електромагнітні і радіаційні поля, впливаючи на живий організм: посилюють вони один одного чи, навпаки, компенсують. Треба знайти зв’язок таких дій з харчуванням. Якщо ми вживатимемо багато каротиноїдів (пити морквяний сік), ефект, очевидно, відрізнятиметься від того, який ми матимемо при домінуванні в раціоні пастеризованого м’яса: адже ми все-таки «хімічні машини». Потрібен комплексний підхід до вивчения впливу зовнішніх фізико-хімічних факторів, включаючи радіацію, на живий організм. Думаю, що правильніше говорити не стільки про охорону навколишнього середовища, скільки про охорону внутрішнього середовища людини: адже будь-який зовнішній вплив негайно позначиться на внутрішньому стані організму. Тут необхідна взаємодія наук: фізики повинні навчитися грамотно заміряти процеси, що відбуваються поза організмом, а біологи – те, як ці процеси кореспондуються в живе. Резюме: вік монодисциплін минув, будь-яка велика проблема сьогодні полідисциплінарна. І ще: людство не може більше миритися з деструктивними тенденціями у науці; для вирішення глобальних проблем необхідні глобальні зусилля учених усіх країн світу.

З: Англійський учений Уїльям Гільберт, здається, ще чотириста років тому писав про «республіку умів». Але з цього досі нічого не вийшло…

В: Те, що в часи Гільберта було мрією, сьогодні – практичний імператив. Ледве не першим його усвідомив на початку століття великий пророк науки академік Володимир Іванович Вернадський. Він створив цілу теорію ноосфери – сфери колективного розуму людства. Нині ми всі дійшли рубежу, за яким починається розвилка: людство навчиться колективно мислити або загине.

З: Це не надто категорично?

В: Ні. Що показав Чорнобиль? Він вніс абсолютну ясність у питання про атомну війну: жодна держава, будь вона нападаючою стороною, жертвою агресії або стороною нейтральною, не переживе атомного удару, завданого у будь-якій точці земної кулі. Апокаліптична ситуація. Тому ученим треба домовлятися про спільну роботу над вирішенням глобальних проблем.

З: Звучить трохи елітарно. Едвард Теллер, якого у США іменують «батьком водневої бомби», – теж учений. Але це яструб із яструбів навіть за американськими мірками. І його авторитет впливає на широку громадську думку. Ви бачите Теллера в рядах прихильників міжнародного руху учених за мир?

В: Я бачу, що об’єднання умів – єдиний шлях до виживання людства. Безумовно, шлях до об’єднання не буде простим. І виключати соціальні фактори не можна. Навпаки, їх треба активізувати.

З: Наприклад?

В: Згадайте Леніна. Це рідкісний випадок в історії людства, коли мислитель-теоретик добився реалізації своєї теорії в колосальних масштабах. Для нас де приклад: ідея, що оволоділа масами, стала матеріальною силою. Потенціал марксизму-ленінізму і сьогодні величезний. У соціалістичних державах накопичено гігантський досвід соціалістичного будівництва, марксисти-ленінці у капіталістичних країнах, країнах, що розвиваються, внесли свій вклад у нашу загальну справу. Треба вміло використовувати цей потенціал. Чому б не розгорнути всенародну міжнародну дискусію учених-марксистів і учених – прихильників капіталістичної системи? У суперечці народжується істина. Марксизм, як відомо, – не догма, і я упевнений, що наші ідеї відкриють людству дорогу до епохи колективного розуму. І, до речі, відповідаючи на запитання про вчених-яструбів, підкреслю: за таких умов політичний клімат буде для яструбів несприятливим.

Київська правда, 1986 р., 5.12, № 282 (18764).

[1] Кількість відходів і складність проблем з ними залежать не від одиничної потужності агрегату, а від сумарної потужності усіх однорідних агрегатів.

[2] Більш звичний для нас термін – рукав, спіральний рукав Галактики.

[3] Ще раз підкреслю, що за історичний період – останні 3000 років – наднові зірки на Землю не впливали. Цей фактор, як і рух Сонця в Галактиці, діє на геологічних відрізках часу. Зверну увагу, що розмовами про наднові зірки і про рух магми колисав нас також К.М.Ситник (“Природа не вибачає помилок” під 13.05.1987 р.).

[4] Звернемо увагу, що тут іде мова про вплив на живе з боку штучних електромагнітних полів. К.М.Ситник, одержавши з Москви бумагу з поміткою “до виконання”, не второпав, що до чого, і вийшло в нього, що лінії електропередач є джерелом радіації.