Резерви людського фактора

Е.Дубовик, кор.«Радянської України». Ленінський район Кримської області.

2. За голубими ялинами / Листи з Кримської АЕС

Поспішала В.Спасенко у справах. Тому про голубі ялини розповіла дуже коротко. Так, відпочиваючи на Кавказі, вона заприятелювала з подружжям працівників розсадника, де культивують садивний матеріал цього диво-дерева. «Зловживаючи» особистим знайомством, зуміла домовитися про придбання пухнастих саджанців. Повернувшись, на будову, чимдуж до господарників: «Ось адреса, беріть машину, чекову книжку…»

– І прижилися деревця?

– Та де там! – спохмурніло її чоло. – І їхати відмовилися. Мовляв, не до того. Приклад виняткової байдужості!.. [1]

Прикро вражена байдужістю господарських служб до ініціативи щодо голубих ялин, В.Спасенко заявила: «Все одно саджанці привезу. За власний рахунок поїду і придбаю»… І повірилося: таки виструнчаться ряди ялинок там, де сьогодні зяють чорториї та громадяться купи залізобетонного лому. Бо для Віри Іванівни майбутні насадження – значно більше, ніж архітектурно-декоративний елемент. Вона вбачає в них символ дерзання людей-перетворювачів, антипод холодному прагматизму в господарюванні на землі.

Партійний працівник, В.Спасенко вбачає в цих ялинках і своєрідну естафетну паличку ідеологічної роботи, соціального та екологічного оновлення, прийняту від комуністів, партійних ватажків попередніх поколінь. Адже рукотворні гайки на околицях Щолкіного в народі звуть лісами Парельського – першого повоєнного секретаря Ленінського райкому партії. У пору, коли ще орали коровами і молотили бідне жниво ціпами, він захопив сотні людей мрією про перетворення краю.

Немає підстав сумніватися: Віра Іванівна, жінка рішуча й діяльна, зробить все, щоб алеї голубих ялин було закладено. Але виплекати ці екзотичні рослини тут непросто. Власне, це можливо лише при умові копіткої щоденної роботи, послідовного і безперервного піклування, відповідального ставлення. Таке не зробиш з примусу. Тільки свідомо! А оскільки подібний труд не під силу одній людині, навіть десяткам чи сотням, потрібно мати багато однодумців, переконаних і дбайливих. В ідеалі такими мають бути всі на будові. Важливо це, ясна річ, не тільки і не стільки для культивування голубих ялин. На те, щоб кожен учасник спорудження атомної станції став діяльнім уболівальником за спільну справу, долав млявість і перебудовувався, повинні вже сьогодні спрямовувати зусилля партійний комітет, первинні осередки, партгрупи, увесь ідеологічний актив.

– Так спрямовуємо ж, цього і прагнемо! Хоч далеко не все виходить,- скрушно визнає заступник секретаря. – Дається взнаки не викоренена в багатьох душевна байдужість…

Як приклад, Віра Іванівна розповіла про свої марні намагання створити майстерню засобів наочної агітації, обладнати кабінет ідеологічної роботи, який би став і методичним центром, налагодити діяльність червоних кутків на всіх будмайданчиках і в гуртожитках та багато інших нереалізованих задумів. Формально здійснення їх гальмує відсутність штатів, коштів, приміщень, матеріалів і тому подібне. Насправді – все та ж байдужість. Вона зводить нанівець багато інших добрих намірів, в тому числі зусилля по організації систематичного навчання пропагандистів. Семінари для них влаштовує райком партії. Але прибуває до райцентру хіба що половина запрошених: то транспорту не виділили, то з роботи не відпустили [2].

На будові переконані: носіями «вірусу» байдужості тут є деякі господарські керівники. Проглядає і така думка: «технарський» стиль нехтування ідейно-виховних завдань культивували колишнє керівництво будови і дирекція станції. Тепер з’явилася надія: новий начальник управління будівництва В.Рибалко і новий директор споруджуваної АЕС В.Танський працюватимуть інакше. Тим більше, що обидва почали нестандартно: зі зборів мешканців Щолкіного, на яких повели розмову про рішучі зміни в соціальній сфері.

Очевидно, ентузіазм і надії на краще небезпідставні. Нові підходи, притаманні «першим особам», сприятимуть переорієнтації багатьох підлеглих. Але розраховувати тільки на це, мабуть, несерйозно. Бо байдужість – лише симптом, прояв хвороби. А назва її – низький рівень морально-політичної культури в колективі. Тому лікування – у компетенції партійної організації, це зона дії ідеологічної служби.

У парткомі й райкомі партії довелося чути, що М.Вартанян, головний інженер УБ АЕС, навідріз відмовляється виступати доповідачем парткому на єдиних політднях [3]. Може, Микола Меружанович не усвідомлює, як це важливо – зустрічатися з людьми для відвертої розмови, вивчати громадську думку, роз’яснювати суть не всім і не відразу зрозумілих подій і явищ? Відповідь його однозначна: усвідомлюю. Та чи й справді?

Але хіба ж тільки М.Вартанян так ставиться до ідейно-виховної роботи? Вельми полегшено розуміють свої завдання у цій сфері, наприклад, керівники підрозділів, комуністи В.Лапшин, А.Смерчинський, В.Уразовський, І.Глазирін, М.Сергієнко. Чому ж? Найпростіше пояснити таке недостатньою особистою дисциплінованістю. Та хто сьогодні достеменно знає, як працюють над собою названі товариші й решта командирів виробництва, на яких покладено обов’язки пропагандистів, лекторів, політінформаторів, агітаторів? Хто і як контролює, чи регулярно поповнюють вони свій багаж знань, зокрема – політичних? Про знання мова не випадково: засвоєння їх є передумовою гартування переконань.

Така постановка питання – не довільна. Адже байдужість, «технарський» прагматизм, відчуженість од питань, що хвилюють підлеглих, недооцінка ідейно-виховної ролі керівника свідчить не про що інше, як про його незрілість, поверховість. Скажімо, як можна, глибоко усвідомивши ідеї перебудови, викладені в партійних документах, не прагнути донести їх до свідомості товаришів по праці, а в практичній роботі поводити себе так, ніби надворі не 1986 рік, а, приміром, 80-й?

Безперечно, партком повинен чітко контролювати рівень ідеологічної «працездатності» всіх причетних до політико-виховної діяльності. І займатися цим постійно, а не епізодично, як нині. У пригоді можуть стати такі добре перевірені форми, як регулярні співбесіди, атестації, гласне затвердження характеристик. Введення їх у практику сприятиме вчасному визначенню, хто і якої допомоги потребує, стимулюватиме самомобілізацію та підтримання почуття відповідальності, усвідомлення керівниками усіх ланок своєї ролі як вихователів, наставників, духовних лідерів. Системність у цій справі дасть змогу і предметно питати за ігнорування зрослих вимог.

Партійний комітет будови вже не один рік критикують на всіх рівнях за недостатню вимогливість до кадрів. Навіть звинувачують у лібералізмі. Останнє, мабуть, не відповідає дійсності. Якраз на стягнення тут не скупляться: нинішнього року за серйозні порушення Статуту КПРС покарано чимало комуністів. Кілька чоловік виключено з партії. Значить, наявна промовиста ознака посилення вимогливості? Навряд чи це так.

Сувору партійну догану, скажімо, оголошено О.Мартинову, голові об’єднаного профспілкового комітету будови. За порушення «встановлених правил забезпечення житлом осіб, прийнятих на роботу». Простіше кажучи, за потурання свавіллю при наданні квартир. Покарання справедливе, але… навздогін.

Протизаконні маніпуляції з ордерами й раніше мали місце у Щолкіному, тож партком піддавав осуду подібні дії посадових осіб. Прізвища, ясна річ, були інші. У рішеннях кількарічної давності наголошувалось на необхідності постійно контролювати цю сферу. Але вони забулися. Не згадали про них і тоді, коли партія загострила увагу до питань соціальної справедливості, зажадала суворої принциповості у підході до розподілу життєвих благ. А тим часом шукачі лазівок у житловому законодавстві не дуже й крилися. Більше того, змогли знайти підтримку в об’єднаному профспілковому комітеті. Партком же їхні «вправи» довго не помічав.

З голови профкому комуніста О.Мартинова партком не питав надто довго. Хоч повинен був! Наприклад, за явні провали у впровадженні бригадного підряду, за недоліки у веденні соціалістичного змагання, занедбання шкіл комуністичної праці та багато інших упущень і недоробок.

– Та хіба мало ми його критикували!.. – з серцем кинув секретар парткому В.Курінний. Справді, «відхилення» О.Мартинова не залишалися непоміченими. Про тяжіння голови об’єднаного комітету до паперотворчості та інші прояви «кабінетного» стилю, неувагу до запитів людей і необов’язковість принагідно говорили. Лунали на його адресу закиди і з трибуни загальних зборів комуністів будови. Однак критика, не підкріплена конкретними заходами, а «взагалі», скоріше шкодить, ніж зараджує справі. Бо до неї швидко звикають.

Якось К.Туруша, ватажок відомої на будові бригади опоряджувальників, делегат 27 з’їзду КПРС, дуже влучно охарактеризувала таку манеру «викриття» недоліків і боротьби з ними: «казали-балакали». Саркастичне визначення цілком прийнятне до багатьох схожих колізій у житті парторганізації АЕС. Наприклад, не бракує занепокоєних, навіть гнівних промов про низьку якість житла, інженерних мереж та комунікацій, про недоліки в роботі експлуатаційних служб, низький рівень благоустрою в селищі, про давно наболілі проблеми медичного і культурного обслуговування, торговельного й побутового сервісу. Але роками справа не зрушується.

Парадоксальна, на перший погляд, особливість: така «критика», як правило, не безадресна. Тут не просто називаються прізвища відповідальних осіб, а й характеризуються найпомітніші і найнеприйнятніші особливості стилю роботи. Приміром, щодо В.Кондратова, начальника житлово-комунального господарства, кажуть – «незібраний», «непослідовний». Про В.Красильникова, начальника відділу робітничого постачання – «невимогливий», «безініціативний», «перестраховщик». А про В.Заніна, голову виконкому Щолкінської селищної Ради, коротко і містко – «формаліст».

Чи розходяться ці оцінки з думкою парткому? Хіба що в окремих деталях. В принципі ж схожі. Але й така одностайність не підштовхує керівний орган комуністів будови до посилення вимогливості, відмови від порочної практики обмежуватися «казали-балакали». Важко у це повірити, але схоже, що члени парткому до кінця не усвідомили, що зв’язок між небажанням перебудовуватися в осіб, причетних до ідеологічного забезпечення, і загальним неблагополуччям на будові – прямий.

Чому акцентується увага на інертності осіб, відповідальних за діяльність профспілок і Рад народних депутатів, за порядок у соціальній сфері? Бо ідеологічна «непрацездатність» їх надто дорого обходиться. Передусім, тому, що не дає змоги забезпечувати реальну єдність слова і діла і, в такий спосіб, знижує ефективність агітаційних та пропагандистських заходів.

Тисячі будівників Кримської АЕС щиро прагнуть оновлення, примноження свого внеску в спорудження енергогіганта на Керченському півострові. Але не всі розуміють, як цього досягати, не всі усвідомили, що без ламання віджилого, відмови від непридатних підходів і дій – не обійтися. Як і те, що перебудовуватися з наскоку, навіть дуже героїчного, неможливо. Бо робота ця потребує комплексного підходу й планомірності, послідовності й вимогливості, наполегливості й наступальності.

…Історія з голубими ялинами, по суті, символічна. Насадження цих красивих деревець на будові – акт протесту проти безладдя, невпорядкованості, зовнішнього й внутрішнього дискомфорту, демонстрація рішучої незгоди з існуючим станом справ. Але закладання алей – лише початок. Аби вкоренити, викохати нове й «прописати» його назавжди, треба вже нині, негайно вирощувати тих, хто дбатиме про нього – справжніх господарів будови, станції, краю. В цьому першорядне завдання ідеологічної роботи в колективі Кримської АЕС.

Радянська Україна, 1986 р., 5.12, № 279 (19784).

[1] Блакитні ялини (які автор зве голубими) – дійсно розкішне декоративне дерево для холодної зони. Через те, що вони ростуть у Кремлі і біля мавзолею В.І.Леніна, вони вважаються в СССР священними деревами. Саджати їх – значить виявляти свою відданість начальству. У нас, особливо в степовій зоні, вони не приживаються. Пам’ятаю, як гірко було дивитись на миршавенькі ялиночки перед обкомом в Кіровограді… Окрім того, блакитні ялини росли перед зразковою у всіх відношеннях Чорнобильською АЕС (“Осень на берегу Припяти” під 5.10.1986 р.), і тут все має бути як у них.

[2] Ідеологічна накачка важливіша за будь-яку матеріальну роботу; той, хто не відпустив – ворог народу!

[3] От і ще одного ворога народу виявлено!