За скільки честь продали

С.Писаренко. кор. «Київської правди». Чорнобильський район

Знаходяться ще нечисті на руку ділки, котрі не гребують нічим, аби задовольнити свій споживацький інтерес

Нічну темряву прокололо світло фар. До контрольно-пропускного пункту села Медвин Чорнобильського району наближався автомобіль УАЗ-467 17-55 КХА. Нічними вояжерами виявилися водій І.І.Куц з Прип’ятського ДБК-3 і заступник завідуючої виробництвом їдальні № 12 відділу робітничого постачання Чорнобильської АЕС член КПРС О.М.Малюх [1].

Працівники відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності Прип’ятського МВВС А.Ю.Ільницький та О.О.Ковальчук, вилучивши з машини, котрою їхали нічні «гості», клунки і ящики, склали своєрідний натюрморт – м’ясо, кури, консерви «Сніданок туриста», згущене молоко, зелений горошок, майонез, сметана, вершкове масло, чай, грейпфрути, ізюм… Всього на 367 карбованців 20 копійок.

У цей же час, о пів на четверту ранку, вахтове селище Зелений Мис, з їдальні якого було вкрадено продукти, відпочивало після нелегкого робочого дня, вони тут усі нелегкі, а там, на станції, працювала нічна зміна…

– Я подзвонила до батьків чоловіка у П’ятигори Тетіївського району, – виправдовується Ольга Миронівна Малюх, – і дізналася, що захворіла моя дитина. Хотіла провідати її, тому і попросила заступника начальника Прип’ятського ДБК-3 В.В.Паніна дати мені машину до Білої Церкви. Звідти ранковим автобусом мала добиратися у село. Панін дав команду водієві І.І.Куцу відвезти мене у Білу Церкву.

Що ж, можна зрозуміти материнське почуття. А от як пояснити крадіжку?

– Хотіла дитині гостинців привезти, – продовжує Малюх.

– На 367 карбованців? На все життя запасалися?

– Продукти ми взяли на двох разом із завідуючою виробництвом Н.М.Качан, – пояснює Ольга Миронівна. – Я мала її долю залишити у себе вдома у Білій Церкві, а після повернення з вахти Ніна Михайлівна їх би забрала. Ми сусідки. У Білій Церкві з продуктами сутужно, не те, що у Прип’яті було, чи тут, у Зеленому Мисі. От і взяли звідси [2].

– Як це – «взяли»?

– Ми б купили, але гроші, що були з собою, розтратили. Тому взяли, наче у борг. А вахта закінчилася б, внесли б гроші.

– Скільки ж днів залишалося до кінця вахти?

– Тоді – чотири.

– І що, чотири дні ваша сім’я не могла прожити без цих продуктів?

– Могла, звичайно. Але ж їхала машина. От ми й взяли. Не знаю, як це трапилося. Працювала у Прип’яті, жодного стягнення не мала. А тут…

Подібний діалог відбувся у мене і з завідуючою виробництвом їдальні № 12 Н.М.Качан, котра разом із подругою завантажувала машину продуктами.

– Не можу тепер на люди показуватися. З 70-го року працювала кухарем у Прип’яті. З Ольгою вже другий раз на вахті. Все було гаразд. Що нам у голову прийшло, тепер не збагну. Ніби повело до цього. Дитина у неї захворіла. От і їхала вона до Білої Церкви.

Втім, не так уже й важливо, куди саме і скільки вкрадених продуктів везли із Зеленого Мису. Суть у тому, що в цих жінок рука піднялася вкрасти [3]. Вкрасти у тих, хто, ризикуючи своїм здоров’ям, працює на станції, у тих, хто залишив свій дім, сім’ю, аби докласти знання і вміння на ліквідації наслідків аварії. Уся країна сприйняла її як власний біль. Сотні людей написали заяви з проханнями направити на роботи по ліквідації наслідків аварії. Свій заробіток перераховують у фонд Чорнобиля не лише трудові колективи, а навіть пенсіонери, домогосподарки, піонерські дружини. За велінням совісті. Для евакуйованих збудували житло у строки, які за інших обставин, неекстремальних умов, вважалися б утопією. Двокімнатні впорядковані квартири одержали й сім’ї Качан і Малюх. Ними поступилися ті, хто роками стояв у черзі на житло і тепер живе не за кращих умов, зате відчувають, що і вони причетні до ліквідації наслідків аварії. По-людськи горді цим. Як і всім евакуйованим, Качан і Малюх сплачено компенсації, забезпечено роботою. Чого ж не вистачало їм, що запустили вони липкі руки у чорнобильський фонд? Мабуть, передусім, людської гідності [4]. Є машина, є продукти – значить, треба взяти, спекульнути на обставинах.

Знайшов лазівку для власної вигоди і водій КамАЗа 90-11 КХМ виробничо-транспортного об’єднання «Південатоменергобудтранс» В.О.Харченко. Скориставшись тим, що селище Зелений Мис оголошено зоною тверезості, він взявся нагрівати руки на бізнесі спиртним. Злочинний синдикат Харченко, Мартиросян і двоє молодиків на прізвище Абрамян діяв у Зеленому Мисі протягом грудня-січня. Харченко скуповував горілку у Вишгороді та Києві і перепродував її компанії по 15 карбованців за пляшку. 22 січня В.О.Харченка затримали працівники міліції Прип’ятського МВВС з 9 пляшками «Московської», котрі він приховав у машині і мав намір реалізувати [5].

– Оголошення Зеленого Миса селищем тверезості це не тільки вияв підтримки державних і партійних документів про посилення боротьби з таким соціальним злом, як пияцтво. Це – необхідність, – каже заступник начальника Прип’ятського МВБС капітан міліції І.М.Бабич. – Тверезість – запорука дисципліни і порядку. А у нас дисципліна, порядок, зібраність, готовність до виконання важливих завдань має бути подвоєною, потроєною. Адже йдеться про обслуговування станції, де недопустима найменша неточність, розхлябаність, а тим більше запаморочення спиртним. Ми тут усі вахтовики, усі несемо відповідальну службу. Втім, у декого над здоровим глуздом бере гору комерсантська хватка, а спокуса на червінці не має меж. Спекулював Харченко, спекулюють на обставинах і ті, хто привозить спиртне у Зелений Мис, як вони висловлюються, для власних потреб. А таких ми затримали 14 чоловік. Серед них водій КрАЗа 88-91 КХМ об’єднання «Південатоменерготранс» Ю.І.Мироненко, начальник відділу капітального будівництва «Київенерго» член КПРС Д.А.Головатий. Протягом нинішнього року нашими працівниками затримано сім чоловік за розпивання спиртного на території вахтового селища [6], вісім водіїв у нетверезому стані за кермом, стільки ж – за придбання самогону, якого вилучено у них 16 літрів.

Поставляють вахтовикам самогон місцеві жителі села Зелений Мис [7], що поруч з вахтовим селищем. Дільничні разом з депутатами сільради ведуть роз’яснювальну роботу, попереджають населення про міри покарання за виготовлення і реалізацію оковитої, викривають осередки самогоноваріння, притягують винних до відповідальності. І все ж таки самогонники у селі є.

– Люди самі називають адреси своїх односельців, котрі готують оковиту, – каже голова виконкому Ради народних депутатів села Зелений Мис А.С.Вітківський [8]. – Більшість розуміє, якої шкоди суспільству наносить це зло, а тут, у селищі вахтовиків це зло помножується. Протягом минулого і нинішнього року адмінкомісія сільради притягла до відповідальності за самогоноваріння 30 чоловік.

Та декого штрафи не зупинили. Приміром, пенсіонерку Г.О.Сироват, у якої повторно вилучено самогонний апарат і три літри оковитої. Проти неї порушено кримінальну справу. Ні пояснення, ні штрафування сусідів не вплинули на свідомість Г.Г.Верети, котра працює телятницею у місцевому колгоспі імені Леніна. У неї виявлено 80 літрів закваски і частину самогонного апарату. Трохи скромніші апетити на зеленого змія мав пенсіонер В.Ф.Бєлов. Із його оселі вилучено 20 літрів закваски.

Огидну сцену розіграло у своєму домі подружжя Усатенків, коли голова виконкому місцевої сільради А.С.Вітківський разом з дільничним А.І.Могелем завітали до них, аби перевірити достовірність повідомлень односельців про те, що ця сім’я виготовляє самогон. Тільки-но Ніна Федосіївна вгледіла дільничного, вхопила 40-літрову каструлю, наче пір’їну, і мерщій кинулася надвір виливати її вміст. Та проворну господарку зупинили.

– Я не знав, що у хаті є закваска, – виправдовувався господар дому Василь Васильович Усатенко.

– Це я винна, я, і тільки я, – вигороджувала «керівного» чоловіка Ніна Федосіївна. – Він не знав.

– Так у вас же ще у сінях тхне закваскою, невже не відчували? Чи може, той запах звичний?

– Розлилася, – викручувалася господиня.

– Я не знав. А то б… Мало вдома буваю. Все на роботі. Працюю директором бази відпочинку АТП «Київенерго». У мене там вахтовики живуть…

– Безпартійний?

– Я співчуваючий.

– Воно й видно.

– Та не п’ю я, розумієте. І вона не п’є!

– Навіщо ж тоді закваска?

– Запитайте в неї, – продовжував роль безпомічного господаря Василь Васильович.

– Я вас попрошу, хлопці, – включилася Ніна Федосіївна, – пожалійте. Ну треба воно мені? Більше в житті не буду займатися цим.

– А де апарат? – запитує дільничний. – Добровільна здача його пом’якшить покарання.

– Шукайте, я й собаку прив’яжу, шукайте, вас же вчили. Нема в мене апарата.

– Міру відповідальності за виготовлення самогону знаєте?

– Штраф дасте…

– Ви так упевнені, а за це буває два роки виправних робіт.

– Та ніхто тобі два роки не дасть, – не втримався Василь Васильович. – Он злісних самогонників поштрафували тільки. Може, треба було самій здатися і як речовий доказ принести баночку із закваскою? – ось так «співчував» того вечора В.В.Усатенко, усіма силами себе вигороджував. А між тим очолює він колектив, мабуть, і «виховувати» когось береться…

Тож і не дивно, що просочується спиртне у Зелений Мис, інші селища вахтовиків. Хоч на перешкоді тим, хто намагається отруїти їх спиртним, стоять не лише працівники прип’ятської міліції [9]. Кордон оковитій поставили і на контрольно-пропускних пунктах. Приміром, на КПП Дитятки Чорнобильського РВВС, лише у першій декаді лютого було затримано 27 чоловік, що намагалися провезти спиртне, у тому числі 8 – самогон. Це кранівник об’єднання «Гідроелектромонтаж» В.В.Рябов, слюсар квартирно-експлуатаційної частини Чорнобиля В.І.Сироватко, водій фастівського комбінату комунальних підприємств В.М.Загороднюк.

Знаходяться й інші спекулянти на обставинах. Як же інакше розцінити той факт, що заступник начальника автобази тресту «Південтеплоенергомонтаж» В.С.Мельник разом з водієм мікроавтобуса 05-36 КИМ В.Д.Фещенком намагалися вивезти з Чорнобильського району 100 кілограмів риби? Це теж гостинець для дітей? Дозвольте не повірити.

У екстремальних ситуаціях очевидним стає, хто є хто. Це істина. Хто до кінця чесно виконує свій обов’язок, а хто, примазавшись, у глибині душі шукає вигоду, і, за певних обставин, виявляє свій меркантилізм, згоден за гроші продати усе – людську гідність, честь.

Київська правда, 1987 р., 26.02, № 48 (18833).

[1] 3 км на захід від Страхолісся, отже, зовсім поруч із Зеленим Мисом. Звернемо увагу, що на відміну від першої згадки (“Чернобыль: будни Госавтоинспекции» під 21.02.1987 р.), тут розкрадачем виставлено не водія, а члена КПСС. Отже, спочатку справу намагались пригасити, спихнувши все на водія.

[2] Оце й є справжній, а не уявний мотив “розкрадання” на суму в одну підвищену місячну заробітну плату атомника. Для порівняння – в Києві молодший науковий співробітник одержував у той час 175 карбованців на місяць, старший науковий співробітник – 250 карбованців. Не пропустимо без уваги і те, що номенклатура “вкраденого” становила 11 позицій, тобто всього потроху. Якби крали для збагачення, краще узяли б одного згущеного молока побільше. Злидні, відсутність харчів і ще раз злидні…

Знаючи совєтські порядки, я думаю, що “розкрадачі” посварились із своїм начальством, котре однією рукою давало їм машину, а другою – дзвонило в міліцію з доносом на “крадіїв”.

[3] Щоб нагодувати дитину, яка живе: а) без матері; б) в місці, де немає харчів. Дійсно, суб’єкт якнайкращий для того, щоб гострити об нього свою моральність. Про закриті розподільники для начальства не вистачало духу писати, і там до того ж ніякого “порушення законності” в цих розподільниках не було.

[4] Неправда! Їм не було чого їсти.

[5] Обороти “злочинної групи” колосальні! 9 пляшок по 15 крб. = 135 крб. Так вони дуже скоро стягнуться на автомобілі!

[6] Звичайно, розпивання спиртного навіть в СССР не вважалось злочином, і оголошення Зеленого Мису “безалкогольною зоною” не мало ніяких законних підстав. Міліціонери, виконуючи незаконні вказівки начальства, самі ставали на шлях сваволі і втрачали моральний грунт для переслідування “порушників”. Але на цю небезпеку – змішування законного і незаконного – ніхто в СССР ніколи не дбав. От і маємо, що міліціонери, кегебісти і воєнні утворили банду і вбили інкасатора (“Дело бывших : кто стрелял в инкассаторов на Можайском шоссе” під 18 листопада 1987 р.). Є чим пишатись.

[7] Такого села нема; Зелений Мис – поруч із Страхоліссям.

[8] Такої сільради – Зелений Мис – насправді не існує. Вона не зафіксована ані в довіднику “Административно-территориальное деление УССР” (К. : 1979 г.) – останньому, що вийшов перед катастрофою, ані в довіднику “Адміністративно-територіальний поділ УРСР” (К. : 1987 р.) – першому, що вийшов після катастрофи. З цього кожен сам може зміркувати, які достовірні інші “факти”, повідомлені нашим моралістом.

[9] Бідні моралісти не беруть того в голову, що постачальники спиртного не отруюють, а рятують від отруєнь! Те, що етиловий спирт не є отрутою, перевірено всім трьохтисячолітнім досвідом людства. Якби він був отрутою, людство повиздихало б задовго до побудови ЧАЕС. А що від заборон люди пити не перестають, то вони починають пити замість харчових спиртних напоїв більш-менш гарантованої якості казна-що, в тому числі справді отруйний метиловий спирт (див. “Хотелось выпить” під 10 січня 1988 р.).

Приємно відчути, що і в Україні є безгрішні люди, які за дозволом Ісуса Христа вважають себе вправі кидатись камінням направо і наліво. Я із свого боку зауважу тільки, що прислужництво злочинній комуністичній владі – гріх значно гірший, ніж “крадіжка” їжи.