Чорнобиль сьогодні

Юрій Новиков, спец.кор. “Вечірнього Києва”. Чорнобиль-Київ.

Репортаж з місця події

3. Як одна сім’я

Є в Чорнобилі служба, яка тільки тим й займається, що приймає прибулих на роботу. Це група розміщення житлово-комунального відділу ЧАЕС. Її функції – забезпечити обмундируванням, талонами на безплатне харчування, житлом тих, хто нестиме на атомній станції нелегку вахту.

Сьогодні на балансі ЖКВ чотирнадцять гуртожитків, де мешкає близько двох тисяч вахтовиків. Як їм живеться тут у короткі години відпочинку?

Розповісти лише про умови, що були створені у Чорнобилі для нашої водолазної станції, було б не зовсім об’єктивно: особисто ми не мали жодних претензій. А як інші?

Я не вибирав спеціально гуртожиток, а просто завітав до сусіднього – четвертого, розташованого в будинку колишнього дитячого садка. З його комендантом Валентиною Петрівною Зінченко мені довелось познайомитися заочно. Чув про неї багато теплих слів.

– Люди в нас різні живуть, – розповіла пізніше, коли зустрілися особисто, Валентина Петрівна. – Це будівельники, експлуатаційники АЕС, інші спеціалісти. Але доля у них одна: під час вахти вони п’ятнадцять днів відірвані від домівки, від сім’ї. Повертаються з роботи пізно, часто втомлені, змучені, адже вони були там, на передовій… Ось чому мені особливо хочеться підтримати їх і добрим словом, у чомусь допомогти. Щрб почувалися вони тут як вдома, щоб усе в гуртожитку сприяло відпочинку, допомагало зняти втому, створити гарний настрій.

Заходжу до однієї з кімнат, що має номер 9. Тут живуть відряджені на АЕС спеціалісти.

– На житло ми не скаржимось, – дає коротке інтерв’ю мешканець кімнати А.М.Жарський. – Спасибі Валентині Петрівні, вона за нами доглядає як матір рідна…

У В.П.Зінченко, як і в більшості прип’ятчан, на душі осів сумний спомин про той день, коли довелося залишити улюблене місто, рідний дім. Її сім’я тепер живе у Києві на Харківському масиві. Але має надію повернутися до рідного міста… А сама Валентина Петрівна докладає чимало зусиль для того, щоб у цьому пристосованому під гуртожиток будинку було вахтовикам тепло й затишно.

Зовсім недавно у розмові з начальником житлово-комунального відділу ЧАЕС В.С.Рубаном, я дізнався, що останнім часом у Чорнобилі вже стало тіснувато вахтовикам. А як же розмістити нове поповнення, яке незабаром знадобиться для робіт по завершенню будівництва п’ятого енергоблока. Чи будуть вони своєчасно забезпечені житлом?

– Для цього маємо резервну житлоплощу, – повідомив представник Чорнобильського райвиконкому В.М.Курта. – Питання надання житла для організацій, що беруть участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ми вирішуємо насамперед. Нещодавно управління будівництва станції дало заявку на додаткове поселення нових робітників, їх найближчими днями буде розміщено. Хочу також повідомити, що ми покладаємо великі надії й на місто Прип’ять, де нині тривають роботи по дезактивації. І, як мені відомо, не безуспішно. Можливо, незабаром і там мешкатимуть вахтовики.

Гарні умови для відпочинку мають і ті, хто у дні вахти живе в селищі Зелений Мис. Сьогодні це вже ціле містечко з Палацом культури, поштою, телеграфом, магазинами. Тут друга домівка майже п’яти тисяч експлуатаційників атомної станції. До їхніх послуг тюменські й фінські будиночки з усіма зручностями і навіть із саунами. Сімейним надано окремі квартири.

До речі, якщо в жовтні минулого року у селищі жило тридцять сімей, то сьогодні їх налічується близько 300. Багато з них уже цього року одержать впорядковані квартири в Славутичі. Ось що розповів другий секретар Прип’ятського міськкому партії С.О.Костін:

– На кінець року в Славутичі планується здати 150 тисяч квадратних метрів житла. Його одержать прип’ятьчани, які працюють нині на ЧАЕС. До станції вони добиратимуться електропоїздом. Така поїздка триватиме щонайменше сорок хвилин…

Власне кажучи, майже такий час витрачає, дістаючись на роботу, й більшість із нас. Зараз чимало робиться для того, аби Славутич став ще ошатнішим і впорядкованішим, аніж Прип’ять, щоб люди прагнули одержати тут квартиру.

…Ми залишаємо Зелений Мис. Дорога веде на Чорнобильську електростанцію. Широка стрічка асфальту біжить аж ген-ген за обрій. Цю трасу будівельники проклали за лічені дні. За сорок хвилин наша машина зупиниться біля будівлі АЕС. Стільки ж часу займає зараз поїздка на роботу й у тих, хто в дні вахти живе в Зеленому Мисі. Що ж, їм не доведеться змінювати вже усталений розклад, коли в паспортах сьогоднішніх вахтовиків з’явиться позначка: «Місце прописки – місто Славутич».

Вечірній Київ, 1987 р., 13.03, № 60 (12975).