Мужність Чорнобиля

Розмову вів Г.Зарічанський.

Як уже повідомлялося, підполковника Л.П.Телятникова за мужність, виявлену при гасінні пожежі на Чорнобильській АЕС, британські колеги нагородили медаллю «За мужність», а англійська газета «Стар» – «Золотою зіркою». Ці нагороди йому було вручено в Лондоні. Ось що розповів Л.П.Телятников після повернення з Англії.

– Насамперед, – сказав Леонід Петрович, – я був дуже здивований, коли дізнався про нагородження мене такими високими нагородами за дії під час аварії на Чорнобильській атомній станції. Справа в тому, що я виконував свою роботу – гасив пожежу й не думав про якісь нагороди. Чи відчував небезпечність ситуації? З вогнем не жартують, а коли до цього додати, що він охопив такий об’єкт, як атомна станція, то тут вже небезпека зростає на багато порядків. Та все це треба розуміти так, що пожежник, обравши собі професію, завжди має бути готовим до роботи в екстремальних ситуаціях.

В редакції газети “Стар” Л.П.Телятникову вручили медаль “Золота зірка”.

Я вдячний моїм колегам з Англії не лише за нагороду. Йдеться про вияв професійної солідарності, розуміння вкрай необхідної роботи пожежника. А це багато важить у взаєминах між людьми з різних країн.

Вдячний я і журналістам з газети «Стар», адже їх нагорода присуджується людям, які виявили мужність і сміливість в екстремальних умовах. Вдячний, що вони взагалі встановили таку медаль. У нагородах пожежників і журналістів, на мою думку, виявлено ставлення англійців до мужніх вчинків в ім’я людей, в ім’я людяності. А це – чудова риса у наш складний й часто досить небезпечний час.

Хіба це не хвилююче, що серед нагороджених газетою «Стар», а їх дев’ятнадцять, разом зі мною, були й три дівчинки, віком від двох до чотирьох років, які зробили все, щоб урятувати свою маму.

Взагалі, якщо замислитися про всіх нагороджених газетою «Стар» і саму ідею нагород, то в їх вчинках й справді присутня велич людського духу, усвідомлення необхідності чуйного ставлення один до одного. Ми говоримо, що чужого горя не буває. Можливо, в Англії ця фраза звучить інакше. Та важлива сама суть: ми маємо прийти на допомогу, коли хтось зазнав лиха, прагнути запобігти йому. А кожний конкретний вчинок – це своєрідний предметний урок людяності. Добре було б, щоб таке відчуття стало загальнолюдським надбанням, турботою не лише про долю чи життя окремої людини, а всієї цивілізації.

Мабуть, це найголовніше враження, з яким я залишав Лондон, з яким сприймав свою нагороду й вітав нагороджених англійців. А ще мені запам’яталися численні зустрічі, доброзичливе ставлення усіх, з ким довелося познайомитися. Після того, як лондонці побачили нас по телебаченню, нас зупиняли на вулицях, тиснули руки, віталися. І в цьому я вбачаю вияв симпатій, розуміння того, що сталося у нас в Чорнобилі.

Нагородження «Золотою зіркою» газети «Стар» – це подія для Англії. Як правило, для престижу та надання вагомості, а також рекламування турботи королівської родини про людей, у нагородженні бере участь хтось із членів першої сім’ї Англії. У даному разі, а його можна вважати унікальним, був один представник зарубіжної країни. І тому редакція звернулася до прем’єр-міністра Маргарет Тетчер особисто взяти участь в урочистостях. Однак вона не мала змоги зробити це, оскільки була на засіданні парламенту. Після нагородження вона влаштувала прийом у себе на Даунінг-Стріт, 10. Нам було приділено особливу увагу, а мені довелося відповідати на запитання прем’єр-міністра Англії. А взагалі під час перебування в Лондоні було дуже багато зустрічей. Разом із начальником головного управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ СРСР генерал-майором внутрішньої служби А.К.Мікеєвим ми були прийняті керівництвом британських пожежних служб, генеральним секретарем профспілки пожежників Великобританії Кеном Камероном, керівництвом пожежної охорони Бірмінгема і профспілки лондонських пожежників. Була, безумовно, і зустріч в редакції газети «Стар», неодноразово доводилося давати інтерв’ю.

Читачів «Прапора комунізму», мабуть, цікавить питання, наскільки англійці поінформовані про події в Чорнобилі. Якщо говорити в загальних рисах, то населення Великобританії уявляє собі, що сталося на Чорнобильсьікій АЕС. Характерно, що люди, з якими мені доводилося зустрічатися, досить кваліфіковано оцінювали події, захоплювалися мужністю радянських людей. Щодо засобів масової інформації, то не берусь аналізувати їх матеріали на чорнобильську тематику. Знаю, деякі газети віддали данину різного роду вигадкам та перебільшенням. Приємно було дізнатися в редакції газети «Стар», що вона більш достовірно висвітлювала аварію на Чорнобильській АЕС, що її кореспондент, незважаючи на застереження уряду, виїхав у район Прип’яті й об’єктивно написав про все побачене й почуте.

Зрозуміло, під час численних зустрічей і розмов з англійськими колегами аварія на Чорнобильській АЕС неодноразово пов’язувалася з думками про те, що до атомної енергії треба ставитися вкрай обережно й відповідально, а особливо, коли йдеться про ядерну зброю. Тут, можна сказати, були різні підходи й роз’яснення. Однак головна думка про необхідність запобігти ядерній катастрофі була присутня при будь-яких розмовах. І це важливо. Хотілося б навести слова генерального секретаря профспілки пожежників Великобрнтанії Кена Камерона, які він сказав в одному з інтерв’ю під час нашого перебування в Лондоні: «Мені здається, Чорнобиль наочно показав усім, яка страшна сила – ядерна енергія, що вийшла з-під контролю людини. І висновок, який всі мають зробити, очевидний: треба позбавитися ядерних арсеналів і якомога скоріше. Я вітаю Заяву М.С.Горбачова з приводу ракет середньої дальності в Європі. Це дає надію, що процес ядерного роззброєння нарешті зрушить з місця».

До цих слів навряд чи можна щось додати від себе. Тут, як кажуть, ми маємо спільні позиції.

Мене цікавила постановка пожежної справи в Англії. В країні немає державного пожежного нагляду, і це, зрозуміло, знижує профілактичну роботу пожежників. Якщо говорити про техніку, то вона на рівні нашої, однак рівень комп’ютеризації, управління пожежними службами дещо вищий, ніж у нашій країні. Характерно, що практично усі досягнення науки і техніки приходять на службу пожежникам Англії. І нам варто запозичити їх досвід. Тим більш, що досвід обміну делегаціями у нас є. У рамках міжнародного співробітництва пожежників англійські делегації вже двічі відвідували Радянський Союз, і наші колеги також бували в Англії. Такий обмін делегаціями тільки на користь спільній справі.

На закінчення розмови прошу Леоніда Петровича розповісти про нинішню його роботу, здоров’я, сімейні справи. Мій співрозмовник усміхається щиро й відверто: – Спасибі. Почуваю себе добре. Нещодавно переселився до чотирикімнатної квартири, в будинок на Оболоні, що стоїть над Дніпром. Діти – Олег і Михайло вчаться в школі, У домі, як кажуть, злагода й порядок, які в основному підтримує дружина Лариса. А щодо роботи, то я нині очолюю сектор дослідно-пожежної лабораторії, яка займається встановленням причин пожеж, дослідженням речовин та матеріалів, техніки й технологічних процесів, здатних запобігти виникненню пожеж. Це робота для профілактики, з тим, щоб у нашому житті не було пожежних ситуацій.

Прапор комунізму, 1987 р., 22.03, № 69 (2768).