Чорнобиль: хроніка важких тижнів

Є.Шрайман

В цьому фільмі, як і в його назві, нема ефектності, зайвого пафосу. Так, це – хроніка, навіть, можна сказати, щоденник драматичних подій на березі тихої донедавна поліської річки Прип’яті. Ми стаємо свідками того, як в екстремальних умовах двобою людини зі стихією виявляється всіма небаченими досі гранями людський характер, як, наче на терезах, зважуються мужність одних та боягузтво інших. На щастя, перших було набагато більше… Вони з’являються на екрані: пожежники, солдати, дозиметристи, шахтарі.

Режисер В.Шевченко під час зйомок фільму.

Та ще про одну категорію героїв у фільмі нічого не сказано. Бо це самі кінематографісти. Починаючи з вогняних травневих днів, вони перебували в епіцентрі подій, знявши за цей час двадцять кілометрів плівки. І визнанням нелегкої праці автора сценарію і режисера стрічки, заслуженого діяча мистецтв УРСР В.Шевченка, головних операторів В.Кріпченка та В.Таранченка стало присудження їм за створення фільму «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» золотої медалі імені О.П.Довженка.

Отже, фахівці оцінили новий твір Української студії хронікально-документальних фільмів. А як зустріне його глядач? Прем’єра стрічки, що відбулася в столиці України 20 березня, дала відповідь на це запитання. Під час сеансу в кінотеатрі «Київ» вільних місць у залі не було. І тиша, яка стояла тут, схвильовані обличчя людей, що вдивлялися в екран, засвідчили: саме такі твори – правдиві, відверті – знаходять сьогодні відгук у глядача.

«Краще не було б цієї прем’єри», – журно сказав один із членів творчої групи, автор дикторського тексту Ігор Малишевський, який разом з директором картини Володимиром Дігтярем були присутні на прем’єрі. В залі не було байдужих: недавні трагічні події стали сторінками нашого життя.

Так, атом мирний. Але коли він виходить з-під контролю, лиха не минути. Лихо страшне. Його не побачиш, не відчуєш. Можна тільки почути. І в притихлий зал летить клацання дозиметра – зловісне гарчання радіації…

Затамувавши подих, глядачі знову переживали трагічні дні весни 1986-го. І знову боліло серце, і сльози стояли в очах.

Ось що сказав нам один із багатьох киян, які прийшли на прем’єру, старший економіст Ради по вивченню продуктивних сил України Академії наук УРСР О.Біленко:

– Не лише актуальністю теми приваблює фільм, а й тим, що автори показали нам яскраві постаті сучасників – справжніх героїв нашого часу, хоч покликало їх до Чорнобиля не прагнення до героїчних вчинків, а почуття обов’язку, думка: «Хто, ж коли не я?». У фільмі мало романтики, більше кадрів буденної роботи, повсякденної боротьби з наслідками аварії. Та ця екранна буденність вражає сильніше, ніж яскрава видовищність, так званих фільмів-катастроф…

На екранах України, 1987 р., 28.03, № 13 (1475).