Кудеяр

Николай Костомаров

Историческая хроника в трех книгах

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы» (1875. – № 4. – С. 461 – 549; № 5. – С. 5 – 77; № 6. – С. 465 – 548).

Подається за виданням: Кудеяр. Историческая хроника в трех книгах. – Спб.: изд. M. Суворина, 1882.

Датується за автобіографією та першодруком. Наприкінці травня 1874 р. письменник повернувся з с. Дідовці на Прилуччині, де він гостював у маєтку удови А. Л. Кисіль (Крагельської), до Петербурга й невдовзі, ймовірно, на початку червня, виїхав на дачу на Петровському острові.

«…Я, поселившись на даче, принялся писать собственноручно историческую повесть – «Кудеяра», взявши сюжет из эпохи Ивана Грозного. Сверх того, здесь же я написал статью «Царевич Алексей Петрович»… В последних числах июля, с этой дачи, я отправился в Киев на археологический съезд» [Костомаров Н. И. Автобиография. – Литературное наследие… Н. И. Костомарова. – Спб, 1890. – С. 201.].

Відтоді аж до моменту, коли M. M. Стасюлевич сам вийняв з шухляди у тяжко хворого автора обіцяний роман і опублікував його в «Вестнику Европы», в автобіографії відсутні будь-які згадки про дальшу працю над романом. Отже, твір датуємо орієнтовно: червень – липень 1874 р., Петербург.

Кудеяр – герой народних легенд та переказів, пов’язаних з різного роду печерами, залишками давніх городищ тощо; селяни на півночі України, в Білорусії, середній смузі Росії оповідають, що це залишки житла розбійника Кудеяра з ватагою [Один з таких переказів, почутий на Брянщині, опублікував М. Добротворський (Кудеяров курган // Киевская старина. – 1889. – № 6. – С. 607 – 609.)].

До літературних обробок легенди – поряд з «хронікою» Костомарова – належать однойменні балади В. Кюхельбекера [Кюхельбекер В. К. Кудеяр (Баллада) // Кюхельбекер В. К. Избр. произведения: В 2 т. – М.; Л., 1967. – Т. I. – С. 253 – 261.] та повість С. Браїловського [Браиловский С. Кудоярова пещера: рассказ-предание // Киевская старина. – 1894. – № 11. – С. 207–241.].

Сам же письменник засвідчив у заключній виносці до тексту твору, що він одержав від О. О. Русова записи, зроблені останнім у 1870-х рр. на Чернігівщині; причому селяни твердили, що подібні перекази побутують і на Поділлі та Саратовщині. Однак ці перекази мали під собою і реальну основу: Кудеяр був особою історичною.

«Разбойник Кудеяр Тишенков да несколько детей боярских, – писав Костомаров у історичному нарисі «Царь Иван Васильевич Грозный», – вероятно, его шайки (в числе их были природные татары) сообщили хану о плачевном состоянии Русской земли… Девлет-Гирей… весною 1571 года бросился в средину Московского государства… Иван Васильевич бежал и предал столицу на произвол судьбы… В какие-нибудь три-четыре часа вся Москва сгорела» [Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – Спб, 1912. Кн. 1. – С. 397 – 398.].

В «хроніці» письменник дав своєму героєві ім’я Юрій, дійсне ім’я розбійника зробив прізвищем; ототожнення його з царевичем Юрієм є художнім домислом.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 2, с. 119 – 349.