Релігія

Ольговський С.Я.

Разом із основними рисами матеріальної культури грецькі переселенці принесли в Північне Причорномор’я і пантеон грецьких богів. Лапідарні написи на плитах, вівтарях, жертовниках можуть свідчити про культи кожного поліса. З V по II ст. до н.е. в Ольвії, Херсонесі, містах Боспора відомі присвяти богам, але з деякими відмінностями.

В Ольвії найбільше виявлено присвят Аполлону Дельфінію, потім Гераклу, Аполлону Лікарю, Зевсу Рятівнику, Ахіллу Понтарху, Гермесу, Афродіті Понтії (покровительці мореплавання), Плутону і Корі. В Херсонеській присязі названо Зевса, Гею, Геліоса, богів і героїв Олімпійських, Діоніса, Деметру. Але з самого початку в Херсонесі домінує культ Діви Парфенос. У містах європейського Боспору найбільше присвят Аполлону Лікарю, Артеміді, Афродіті, Деметрі, далі — Гераклу, Гекаті, Діонісу, Зевсу Рятівнику.

В перших століттях н.е. культи дещо змінюються. В Ольвії найбільше присвят Аполлону Простату (захиснику), Ахіллу Понтарху, Зевсу Рятівнику, а також „милостивим богам” — Асклепію, Гігієї, Посейдону Серапису і Ісіді. В Херсонесі разом із присвятами Геліосу, Геркулесу, Афродиті з’являються присвяти Юпітеру, Немесіді, Міфрі, що пов’язано із перебуванням в Херсонесі римських легіонів. На Боспорі найбільшого значення набуває культ Зевса Рятівника. Але в наслідок сарматського впливу складається синкретичний культ Верховного бога, пов’язаний з культом грецького Зевса, фракійського Сабазія і місцевого бога-вершника. Зростає значення сіндо-меотської Великої богині, божества відтворюючих сил природи.

Кожне місто мало свого бога-покровителя, який зображувався на монетах. Найчастіше це голова божества та атрибут його образу, що склався в той чи інший історичний період. На монетах Ольвії — Афіна в шоломі, в Пантікапеї — Артеміда з луком і сагайдаком за спиною, або Аполлон у лавровому вінку, бог світла, перемігший Піфона. На херсонеських монетах зображено Геракла зі шкірою переможеного ним лева, богиню Діву, що замахується списом, Зевса на троні з жезлом в руці.

Для служіння богам споруджували храми, вівтарі та жертовники, де здійснювались культові обряди. Але в храм, де стояла статуя божества, столи для дарів та фіміатерій для воскуріння благовінь, могли входити лише жерці. Всі священодії здійснювались перед храмом на священій ділянці, зокрема на жертовнику приносили в жертву домашніх тварин. Безкровну жертву становили фрукти, хліб, вино, мед, молоко. На честь богів влаштовувались свята, на яких хор або солісти виконували гімни, а також влаштовувались гімнастичні, кінні, музичні змагання.

Разом із державними культами існували культи домашні. Священим місцем вважалось вогнище, як жертовник богині Гестії. Наприклад, в Тірітаці в одному з будинків другої половини VI ст. до н.е. в середній частині підлоги знаходилось вогнище, біля нього три теракотові статуетки Деметри, статуетка Кори, глиняний жертовник, теракотова маска і чорнолакові посудини.

Необхідними при здійсненні культових обрядів були вівтарі, жертовники та курильниці. Але найпростішим типом жертовника були зольники — продукт самих жертвоприношень, коли дрова спалювались разом із жертвою. Великий зольник, який займав площу близько 500 кв. м і висотою 2,5 м, було відкрито у Мірмекії. Під ним знаходився жертовник, витесаний з блоку білого вапняку. Знахідки в зольнику були пов’язані з культом Деметри. Це вотивні теракоти, мініатюрні посудинки, чорнолаковий столовий посуд, монети і кістки жертовних тварин.

Ще в дореволюційний час на о. Березань було відкрито рештки апсідальної храмової споруди, трьох ступінчатих кам’яних вівтарів і кільцеподібних і підковоподібних споруд, очевидно жертовників. У 1983 р. на острові, за межами поселення, ближче до морського узбережжя, було відкрито вапняковий вівтар круглої форми діаметром 1 м. А в останні роки на Березанському поселенні відкрито ще одну храмову споруду.

У післявоєнні роки в районі ольвійської агори було відкрито священну ділянку — теменос, у межах якого в елліністичний час розташовувались два храми — Зевса і Аполлона Дельфінія, великий мармуровий вівтар, споруджений на місці більш раннього вівтаря, два квадратних будинки, можливо святилища, цистерна для зберігання води і майстерня, де виготовляли теракоти.

Особливе місце серед ольвійських святилищ займав храмовий комплекс на о. Левка (Білий, тепер Зміїний), розташованому в дельті Дунаю. За міфом, мати Ахілла, богиня Фетіда перенесла тіло сина з вогнища, на якому його за стародавнім звичаєм мали спалити, на острів у Понті, створений за її проханням Посейдоном. Там, здобувши безсмертя, Ахілл став володарем Понту (Понтархом) і проводив час у веселощах та військових і гімнастичних вправах. Культ Ахілла був дуже поширений в Ольвійській державі, яка і опікувалась храмами на острові. За свідченням Діона Хрисостома, храми, присвячені Ахіллу Понтарху, в перших ст. н.е. були і на о. Березань, і в самій Ольвії.

Недалеко від Ольвії знаходився Ахіллів дромос або Ахіллів біг, ототожнений з сучасною Тендрівською косою. За легендою, він утворився під час переслідування Ахіллом Іфігенеї, яка стала згодом його дружиною. Можливо тут ольвіополіти проводили спортивні змагання на честь Ахілла.

Залишки храмових споруд римського часу мало відомі. Від ольвійського храму Аполлона Простата збереглися лише уламки архітектурних деталей. В Пантікапеї виявлена частина мармурового архітрава з присвятою царю Аспургу.