Романо-німецька правова сім’я

Шестопалова Л. М.

Країни романо-німецької правової сім’ї:

– країни Європи (крім Англії);

– їх колишні колонії;

– країни СНД (у тому числі Україна).

Історичні ознаки романо-німецької правової сім’ї:

– в її основі закладені принципи і поняття, сформульовані ще у Римському праві;

– правознавці ще середньовічних німецьких князівств пристосували положенння римського права до сучасних їм умов;

– це переважно право християнських країн Європи.

Спільні особливості права країн романо-німецької правової сім’ї:

– визнається диференціація права на публічне і приватне;

– цей поділ має майже загальний характер;

– цей поділ є важливою характеристикою правових систем країн цієї правової сім’ї;

– поділ права всіх країн на однакові галузі (кримінальне, адміністративне, міжнародне, конституційне тощо);

– поділ галузей права на однакові інститути;

– використання однакових понять;

– однакова структура правової норми;

– кодифікація права на основі загальних, систематизованих правил;

– основним джерелом права є нормативно-правовий акт;

– конституційні норми мають найвищу юридичну силу.

Публічне право – ті галузі та інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою.

Приватне право – галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів.

Спільність умов творення публічного права у країнах романо-німецької правової сім’ї:

– єдині правові принципи;

– загальність політичної і філософської думки різних країн (вплив державницьких ідей Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо; єдині для всіх європейських країн основи сучасного кримінального права закладені Ч. Беккаріа);

– єдиний порядок формування корпусу юристів, які здобули освіту на основі вивчення цивільного права;

– цивільне право стало моделлю для розробки інших галузей права.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов’язкове правило поведінки (норму права), виданий органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ.