Бики й буки

Богдан-Ігор Антонич

Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави,

мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями

і меду жовте полум’я в бочках колод дірявих

рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.

Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих

за беріг зір, де біліють тіней луки.

На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.

Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків.

Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.

Йде день. Дарма зоря в сестри калини просить крови

аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,

на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.

Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,

спить тіла пень і душа в ньому, мов заснула ватра,

а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,

коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить.

28 травня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 26.