2. Весілля Орлика
Микола Лазорський
Зрештою підійшов і кінець заупокійного трауру для графа Орлика по небіжчиці-матусі. Подружжя Орлик-Дентевіль скоро по тому врочисто відсвяткувало своє пишне весілля. Все те свято відбулося в самому Версалі, в церкві святого Вознесіння при ансамблі всього двору. Королева сиділа на своєму місці в оточенні дам, тоді як герцогиня Віллар та маркіза Торсієр підтримували шлейф чарівної нареченої. Граф Орлик в своєму ясному, ледь блакитному камзолі з орденською стрічкою та золотим хрестом Святого Луї, трохи припудрених локах й мережаних брюссельського виробу манжетах та комірчику мав вигляд правдивого маркіза, так добре зображеного художником Фрагонаром в будуарі королеви Марії.
Церемонія шлюбу тривала щонайменше одну годину, і королева з непослабною увагою стежила за всіма деталями того складного ритуалу. Наприкінці та ж королева здоровила пошлюбну пару та зробила тут же, за звичаєм, шлюбний дарунок: вона наділа парі обручки з карбованим ім’ям королеви та числом того свята.
Тільки тоді фешенебельне товариство майже натовпом обсипало молодих дощем хмелю та розкішними пелюстками троянд. До короля підвели щасливу пару міністри П’юізьє та Віллар. Король церемонно привітав панство Орлик-Дентевіль у Версалі як господарів цього знаменитого палацу, теж за звичаєм, на час такого незвичайного припадку. Сам і підвів молодих до багатого й красно декорованого столу. За всім тим обслуга обносила кришталеві чарки, повні солодкого вина, та дрібно різане печиво. Кричали «віват» і під музику танцювали котильйон, аж доки молоду пару не умчали дружки до вестибюля, відкіль граф Орлик з молодою дружиною зараз же виїхали до Люневіля, просто до палацу графині Дентевіль.
Версальське вище панство вже без молодого подружжя веселилося всю ніч. Цієї незабутньої ночі багато кому з вродливих панночок снилися чарівні сни, мерехтіння місяця, темні алеї столітніх лип, пристрасний шепіт, гарячі цілунки та гарячі обійми…
Адже сни безтурботні, сни легколетні сняться лиш раз…
А згадуються поки й віку…
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 165 – 166.