16
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
І говорить бог Адаму:
«Сину мій, Адаме!
Нащось тріпав позад себе
Мокрими руками!?
Ой! від сего стережися,
Поки будеш жити,
Да і дітям своїм теє
Закажи робити!»
(І тепер то пам’ятають
Всі хрещені люде,
Да і послі мир хрещений
Пам’ятати буде).
Знав то господь милосердний,
Що Адаму гоже,
Знав він добре, що для серця
Жінка лиш поможе.
І в минуті сон на него
Господь насилає,
І над сонним чоловіком
Думоньку гадає.
І гадає, і не знає,
Звідки що почати:
«З голови возьму, – подумав, –
Буде за лоб брати;
Возьму руку – жінка мужу
Ввік не дасть покою;
Возьму ногу – но муж буде
В неї під п’ятою.
Тра, щоб жінка чоловіка
Лиш могла кохати».
І роздумав – і ребро став
Лівеє ламати.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 32 – 33.