2

Степан Руданський

І задумав бог і наше

Небо освітити,

І під небом нашу землю

Грішну сотворити.

І приходить він до раю,

Взяв Сатанаїла,

І пішов під синє небо,

Де бездна кипіла.

Синє небо туманіло,

Вітри бушували,

І під небом чорні хмари,

Громи розривали.

Все чорніло і темніло..,

Аж бог появився! –

Розійшлися чорні хмари,

І грім запинився.

Засиніло небо наше,

Сонце засіяло.

Стало тихо, лиш глибоко

Море клекотало.

І зійшов господь над море –

Море утихає;

І Сатанаїла в бездну

Господь посилає.

Посилає його в бездну

Піску жменю взяти,

Щоб на морі, як на камні,

Землю збудувати.

«І як вложиш, – господь каже, –

Руку у безодню,

Скажи: беру тебе, земле,

На славу господню».

Ходить, розважає:

«Ану, й себе пом’яну я!

Хто теє пізнає?!»

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 18 – 19.