6

Степан Руданський

Рано сонечко піднялось,

Позгасали зорі,

І у росу, як в діамант,

Повбирались гори.

І Сатанаїл піднявся,

Бога став будити:

«Вставай, боже! годі спати!

Землю тра святити».

Пробудився господь сильний,

І, здихнувши, каже:

«Що хитришся предо много,

Вічний ти мій враже?!

Був я всюди сеї ночі,

Від края до края, –

І нема чого святити:

Вся земля святая.

Ти хотів мене, невдячний,

В морі утопити.

За то вічне будеш змієм

Під землею жити».

І звинулись ноги.

Довге рило натягнулось,

Висунулись роги.

І Сатанаїл невдячний

Став навік змією,

Слизнув під землею.

І стогнала земля дуже,

Де змій пробирався,

І там всюди ліс дрімучий

Поверх неї взявся.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 22 – 23.