22
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
«Га, не міряв же я неба, –
Став він промовляти, –
Ану, стану ланцюгами
Море грунтувати!»
Ізробив він шкляну хату,
Ланцюги чіпляє
І із нею кораблями
В море виїжджає.
І на самій середині
Увійшов до хати,
І казав себе помалу
В море опускати.
І от в море щораз глибше
Соломон спускався,
І що море в собі має –
Все то роздивлявся.
Опускався… ба вже й мало
Ланцюга бог має,
Аж тут рак до него лізе
І його вітає:
«Здоров, царю Соломоне!
З моря підіймайся:
Дно побачити морськеє
Ти не сподівайся.
Двадцять літ жию я в морі
І донизу йду я,
Но дна моря не дістати,
Поки не умру я.
Може, ти і дна достанеш,
Як ланцюг урветься.
Но вже світу повидати
Більше не прийдеться!»
І не зміряв він і моря,
Як не зміряв неба,
І пізнав він, що тих річів
Міряти не треба.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 82 – 83.