1
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Незабаром на степові
I Канчук конає,
Свої діти, свої слуги
З шатра висилає.
І виходять його діти,
Слуги виступають,
Ломлять руки, по цареві
Плачуть і ридають.
Лиш мізинець не ридає,
Шатра не кидає:
Заховався під постелю
І все розважає.
Встає Канчук із постелі
І трьома ключами
Відмикає круглу скриню,
Збиту обручами.
Достає нагай ремінний,
Кримку витягає,
Достає казан чугунний,
Стиха промовляє:
«От нагай, що вражій силі
Давав наганяю,
Як бувало говорив я:
«Погуляй, нагаю!»
А то кримка-невидимка,
Що мене ховала,
Як у полі вража сила
Мене наганяла.
І казан!.. Не раз варив я,
Що йно попадалось:
І все військо було сите,
І ще зоставалось».
І узяв він тії річі,
К серцю пригортає,
Заливається сльозами,
Стиха промовляє:
«Річі мої дорогії!
Де мні вас подіти?
Віддав би вас своїм дітям, –
Та не варті діти!
Закопаю я вас в землю,
Там лежіть довіка.
Нехай до вас не доткнеться
Рука чоловіка».
І викопав в шатрі яму,
Річі укладає
І землею засипає,
Тричі примовляє:
«Хто їх буде добувати,
Нагле най сконає;
Чия рука закопала,
Та най відкопає».
І втиснув коліном землю,
І підвівся стиха.
Положився на постелю
І сконав до лиха.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 134 – 135.