10
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Після німця якось господь
Того не доводив,
Щоби ще хто на долину
Жебрати приходив.
І Пастух поставив хатку,
Хліб зібрав завчесне,
І спокійно жив в долині
До самої весни.
Стала весна наступати,
Піст святий кінчатись,
Ще лиш тиждень – і Великдень,
Треба сповідатись.
Із суботи на неділю
Йде Пастух із дому
І приходить, поклонився
Богові святому.
Поклонився і громаді,
Край попа вклякає,
А піп сидить в патрахілі,
Йому промовляє:
«Доки в церкву не положиш
Дудки золотої,
Поти тобі не прокажу
Сповіді святої».
І встав з місця, пішов в олтар
І вечерню править,
А Пастуха коло серця
Мов кліщами давить.
Вийшов з церкви за дзвіницю,
Ходить і блукає.
Аж приходить попів наймит
Да і розважає:
«Не журися, пане-брате!
До землі бідою!
Мало чого піп не каже!
Ходи-но зо мною.
Ти думаєш, що він справді
Так за церкву дбає?
О, бодай так! Все то, брате,
Собі забирає.
А як мучить на соломі
Бідну худобину!
Ходи, хіба, та оглянеш
Свою десятину».
І пішов Пастух, оглянув,
Аж жаль йому стало!
У голодної худоби
Й стебла не лежало.
«Та де йому, – наймит каже, –
За худобу дбати!..
Він за теє тілько дбає,
З ким би йому спати.
Та ще в хаті із ким-небудь
То й спати не буде.
Не пристало, – каже, – в хаті –
Будуть знати люди.
А нагорі ще іздавна
Соломняник має,
От туди він своїх гостей
На нічліг приймає».
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 149 – 150.