4
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
А царівна Злотокрила
На всеношні була
І о пізнії вечері
На степи прибула.
І прибула на могилу,
Проскуру спожила,
Хоче спати… Що за диво!
Засвербіли крила.
«Стійте, крила, не свербіте, –
Любка обізвалась, –
Нема сили, щоб зо мною
Билась, воювалась.
Єсть над морем Невидимець,
Але й його кості
Не занесе ворон чорний
До царівни в гості».
«А може, той Невидимець
І сюда забрався?» –
І зняв кримку-невидимку,
Любі показався.
«Що ж, царевичу могучий?
Чи будемо битись?
Чи, як добрії сусіди,
Будемо миритись?»
«Не прийшов-єм я, царівно,
Із тобою битись,
А прийшов-єм помиритись,
З тобой оженитись».
«Дякую за добре слово
І мирюсь з тобою,
Но я нігди нічиєю
Не буду жоною.
Не можу я вийти замуж,
Поки силу маю,
І тогді не вийду замуж,
Як силу втеряю.
Бо хоть би сама я хтіла,
Не допустить сила,
Щоб жоною кому була
Пані Злотокрила.
А відбийте в мене силу –
Що із мене буде?
Ні я людей не захочу,
Ані мене люде!..»
«Клянусь пеклом! – Кримчук каже, –
Клянусь головою,
Як не миром, то війною,
А женюсь з тобою!
Лиш як крилам страшна кримка,
Кримці страшні крила,
Так самим нам не годиться
Битись, Злотокрила.
А поставим в поле військо,
Військо буде битись,
А ми здалеку від себе
Будем лиш дивитись.
А з сим словом, Злотокрила,
Будь же ти здорова!
Моє військо буде взавтра,
Будь і ти готова».
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 159 – 160.