9

Степан Руданський

А царівна Злотокрила

На могилі спала…

Крила раптом засвербіли,

І царівна встала.

Перед нею в злоті-сріблі,

Гарний, уродливий,

Царевич Мисливий.

І поглянула царівна

Навкруга могили,

А там люди пішо й кінно

Ціле поле вкрили.

І поглянула, питає:

«Звідки, добрі люде?

Чи війна у вас зо мною,

Чи супокій буде?»

І царевич відвічає

Панні уродливій:

«Я – царевич із поляни,

То – мої мисливі.

Ми куницю полювали

Да в степи загнали,

Не догнали, заблудились,

Сюди приблукали.

Просимо тебе, царівно,

На нас не гнівися,

Що без волі ми твоєї

В степи ввігналися».

«Коли так, – царівна каже, –

Я жалю не маю,

Кілько схочете – полюйте,

Я вам позволяю.

Ще годилось би вас, ґречних,

Переночувати,

Прошу вибачати…»

«Дякуєм тобі, царівно,

І святому богу,

Тілько звідси на поляну

Покажи дорогу».

І царівна показала:

«Так тримайтесь, люде:

Перше кий вам попадеться,

Потім жито буде.

І від жита на полудень

Там пішло ще наше;

А від него на опівніч –

Все то буде ваше».

І подякував царевич,

Шапкою склонився.

З вороного перегнувся,

З панною простився.

Зібрав слуги і поїхав

На свою поляну,

І все думав за царівну,

Любу та кохану.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 167 – 169.