4
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Незабаром Злотокрила
О світі забула,
Похилилася на крісло
І, хмільна, заснула.
Для невинної дівчини
То крутий часочок,
І, будь тут на вітрогона,
Вінок не віночок.
Та Причепа добре знає.
Що куди стріляє;
І по хаті походжає,
І думу гадає:
«Отаке-то, добрі люди,
Все моє кохання:
Лиш над бочкою сидіти
Зрання до смеркання.
А о панстві і о царстві
Де вже мені дбати!
Значить, сильного сусіда
Мені страшно мати.
Але от моя сусідка –
Та ще й сильна дуже,
І для неї моє військо,
Хоть би й два, байдуже.
Як потрясе лиш, псяюха,
Обома крилами,
То насипле тих козаків
До стилої мами.
Біда, батьку! Що робити?
Та що і чинити?
Що ж чинити? Звісне діло;
Тра біду забити.
Що забити, то забити:
Я і сам то знаю:
Лиш сусіда ще їдного
Я на думці маю.
О, то шельма Невидимець! –
Куди моя сила! –
Його тілько і звоює,
Що ся Злотокрила.
Ото треба одурити;
Скажу, що женюся,
І таки при панотцеві
З нею заручуся.
А щоб того дохопити,
Вдамся до горівки;
Без горівки куди пнятись
До такої дівки!
Із Мисливцем – і то билась!
Відігнала Кримця!
А я, правду ісказати,
Що таке за птиця?
Так от! треба підпоїти,
З нею заручитись,
А потому туманити,
Тілько не женитись.
Після того най звоює
Невидимця мила;
А там звісно, що зробити:
Відрубати крила».
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 179 – 180.