Джузеппе дарує розмовляюче поліно своєму другу Карло

Олексій Толстой

В цей час у гості до Джузеппе зайшов його давній приятель, шарманщик, на ім’я Карло.

Колись Карло у широкополому капелюсі ходив з чудовою шарманкою по різних містах і співом та музикою заробляв собі на хліб.

Зараз Карло став вже старий і хворий, а його шарманка давно зламалася.

— Добридень, Джузеппе, — мовив він, зайшовши до майстерні. — Чого це ти сидиш розгублений на підлозі?

— А я, розумієш, загубив десь маленького цвяха… Та ну його! — відповів Джузеппе і поглянув скоса на поліно. — Ну, а тобі як живеться, старий друже?

— Зле мені, — відповів Карло. — Бідую я дуже, весь час тільки й думаю, чим би мені заробити на хліб… Може ти мені допоможеш, порадиш щось…

— Це запросто, — бадьоро мовив Джузеппе, а про себе подумав: «Спекаюся я зараз цієї проклятої колоди». — Он бачиш, лежить на верстаку чудове велике поліно, візьми його, Карле, і віднеси собі додому…

— Е-хе-хе, — сумно відповів Карло, — а далі що? Ну, принесу я поліно додому, а в мене навіть і вогнища нема в комірчині.

— Я тобі діло кажу, Карле… Візьмеш ножа, виріжеш з цього поліна ляльку, навчиш її вимовляти різні смішні слова, співати і танцювати, та й носитимеш по дворах. Заробиш на шматок хліба, ще й на склянку вина.

В цей час з верстаку, де лежало поліно, запищав веселий голосок:

— Браво, Сизий ніс, чудова вигадка!

Джузеппе знову затремтів від переляку, а Карло тільки здивовано озирнувся, — звідки цей голос?

— Ну, дякую, Джузеппе, за таку пораду. Давай, мабуть, твоє поліно.

Джузеппе схопив поліно і швидко подав його другу. Але, чи то він незручно подав, чи то воно саме підскочило і стукнуло Карло по голові.

— Ох, це такий твій подарунок! — ображено вигукнув Карло.

— Пробач, друже, це не я тебе стукнув.

— Отже, я сам себе стукнув по голові?

— Ні, друже, — мабуть, це саме поліно тебе стукнуло.

— Брешеш, це ти стукнув…

— Ні, не я…

— Я знав, що ти п’яничка, Сизий Ніс, — мовив Карло, — але ти ще й брехун.

— Так ти сваритися!.. — вигукнув Джузеппе. — Ану, підійди ближче!..

— Сам підійди ближче, я тебе ущипну за носа!..

Обидва старих розлютилися не на жарт, і стиснувши кулаки почали підступати один до одного. Карло схопив Джузеппе за сизий ніс. Джузеппе схопив Карло за сиві коси, що росли біля вух. Після цього вони почали добряче вовтузити один одного попід груди. А пронизливий голосок на верстаку тим часом голосно пищав і кепкував:

— Вали, вали добряче! — У пику бий! — За коси тягни!

Нарешті старі втомилися і захекалися. Припинили свою шарпанину, і Джузеппе мовив:

— Давай миритися, чи що…

Карло відповів:

— Ну гаразд, давай помиримося…

Старі обійнялися і поцілувалися. Карло взяв поліно під пахву і пішов додому.