Мудрий цвіркун дає Буратіно добру пораду
Олексій Толстой
Прибігши у комірчину під сходами, Буратіно розтягнувся на купі стружок, що лежала на підлозі біля ніжки стільця, і замислився.
— Чого б ще такого вигадати?
Не слід забувати, що Буратіно мав всього один день від народження, і думки у нього теж були маленькі і неслухняні, прості і дріб’язкові.
В цей час у комірчині голосно пролунало:
— Цвір-р-р, цвір-р-р, цвір-р-р…
Буратіно закрутив головою, роздивляючись кімнату.
— Агов, хто тут є?
— Тут я, — цвір-р-р…
Буратіно побачив велику темну комаху, трохи подібну на таргана, але з головою, як у коника. Вона сиділа на стіні над вогнищем і тихо вицвіркувала, — цвір-р-р, — дивилася на нього опуклими, як зі скла, райдужними очима і ворушила довгими вусами.
— Ей, ти хто такий?
— Я — Мудрий Цвіркун, — відповіла комаха, — мешкаю у цій кімнаті вже більше ста років.
— Тут я тепер хазяїн, забирайся звідси геть.
— Гаразд, як скажеш, хоча мені дуже сумно покидати кімнату, де я прожив цілих сто років, — відповів Мудрий Цвіркун, — але, перед тим, як я піду, вислухай мою корисну пораду.
— Дужжже мені потрібні якісь-там поради старого одинокого цвіркуна…
— Ох, Буратіно, Буратіно, — промовив цвіркун, — ти ще зовсім юний і не знаєш життя, облиш нарешті ці пустощі, і слухайся свого тата Карло, без дозволу не тікай з дому, і завтра почни ходити до школи. Ось тобі моя порада. Інакше на тебе чекатимуть жахливі небезпеки і страшні пригоди. За твоє життя я не дам і здохлої сухої мухи.
— Чччому? — розгублено запитав Буратіно.
— Ти сам побачиш — чому, — відповів Мудрий Цвіркун.
— А ну тебе, столітня комашка-таргашка! — вигукнув Буратіно. — Більше за все на світі я люблю страшні пригоди. Завтра на світанку втечу з дому — лазитиму через паркани, руйнуватиму пташині гнізда, дражнитиму хлопчаків, тягнутиму за коси дівчат, таскатиму за хвости песиків і котенят…
Я ще і не таке вигадаю!..
— Шкода мені тебе, насправді шкода, любий Буратіно, ти ще литимеш гіркі сльози.
— Чччому? — знову запитав Буратіно.
— А тому, що в тебе дурна дерев’яна голова.
Буратіно образився, вискочив на стільця, з стільця скочив на стіл, схопив молотка і кинув ним у Мудрого Цвіркуна.
Старий мудрий цвіркун сумно зітхнув, поворушив довгими вусами і зник за вогнищем, — назавжди з цієї кімнати.