Буратіно і Пьєро приходять до Мальвіни, але їм відразу доводиться тікати разом з нею і пуделем Артемоном
Олексій Толстой
Коли сонце піднялося над скелястою гірською вершиною, Буратіно і Пьєро вилізли зі своєї схованки під кущем і побігли через поле, над котрим вчора вночі літав кажан, що виманив Буратіно з дому дівчинки з блакитними косами у Країну Дурнів.
На закоханого Пьєро смішно було навіть дивитися, — так йому кортіло швидше побачити Мальвіну.
— Послухай, — запитував він кожні п’ятнадцять секунд, — Буратіно, як ти гадаєш, вона мені зрадіє, коли побачить?
— Звідки я можу знати…
Через п’ятнадцять секунд знову:
— Послухай, Буратіно, а раптом вона не зрадіє?
— А я звідки знаю…
Нарешті вони побачили білий будинок з намальованими на віконницях сонцем, місяцем і зірками. З комина підіймався легкий димок, утворюючи невелику хмаринку, що нагадувала котячу голову. Пудель Артемон сидів на ґанку і зосереджено, задерши вгору морду, час від часу гарчав на неї.
Буратіно не дуже хотілося повертатися до дівчинки з блакитними косами. Але він сильно зголоднів і ще здалеку почув носом запах кип’яченого молока.
— Якщо вона знову почне нас виховувати, нап’ємося молока, — і я нізащо тут не залишуся.
В цей час Мальвіна, — саме так, як ви вже напевно здогадалися, звали дівчинку з блакитними косами, — вийшла з будинку. В одній руці вона тримала фарфоровий чайник, в іншій — кошик з печивом.
Очі в неї все ще були заплакані, — вона гадала, що щурі витягнули Буратіно з комори і з’їли. Тільки вона всілася за ляльковий стіл, що стояв на піщаній доріжці, — блакитні квіти загойдалися, метелики сполохано позлітали з них, наче різнобарвне листя, і з’явилися Буратіно та Пьєро.
У Мальвіни від здивування очі зробилися такі великі, що обидва дерев’яних хлопчики могли б вільно в них застрибнути. У Пьєро при вигляді Мальвіни перехопило подих, він зупинився як вкопаний, втупився в неї очима, і почав щось тихо шепотіти, вражений зустріччю і її красою.
Буратіно спокійно мовив, наче нічого й не було:
— Ось я його і привів, — виховуйте…
Мальвіна нарешті зрозуміла, що це не сон.
— Ой, яке щастя! — прошепотіла вона розчулено, але відразу додала, вже твердим дорослим голосом: — Хлопці, негайно йдіть митися і чистити зуби. Артемон, проведи їх до криниці.
— Ти бачив, — пробурчав Буратіно, — у неї бзіки в голові — митися, чистити зуби! Будь-кого виживе зі світу своєю чистотою…
Все ж вони гарно помилися. Артемон китичкою на кінці хвоста, як щіткою, почистив їм одяг…
Коли вони сіли за стіл, Буратіно почав швидко набивати собі їжу за обидві щоки. Пьєро навіть не надкусив жодного шматочка печива; він дивився на Мальвіну так, наче вона була зроблена з чистого цукру. Їй це зрештою трохи набридло.
— Ну, — мовила вона йому, — що ви такого побачили у мене на обличчі? Снідайте, будь ласка, спокійно.
— Мальвіна, — відповів Пьєро, — я вже давно нічого не їм, я лише складаю вірші…
Буратіно мало не вдавився зі сміху.
Мальвіна здивовано подивилася на них, широко розкритими очима.
— В такому разі — почитайте ваші віршики.
Гарненькою рукою вона підперла щоку і підняла чудові оченята вгору, задивившись на хмаринку, подібну на пухнасту котячу голову.
Пьєро почав читати вірші з таким натхненням, наче він сидів на дні глибокої криниці, і хотів, щоб його почули вгорі:
На чужину втекла Мальвіна,
Весь час сумую я за нею дуже,
Моя кохана, люба наречена,
Давай не розлучатися, мій друже!
Не встиг Пьєро прочитати, не встигла Мальвіна похвалити вірші, котрі їй дуже сподобались, як на піщаній доріжці з’явилася жаба. Страшно витріщивши очі і важко дихаючи, вона промовила:
— Сьогодні вночі стара черепаха Тортіла втратила глузд, і розповіла Карабасу Барабасу все про золотий ключик…
Мальвіна злякано зойкнула, хоча нічого не зрозуміла. Пьєро, розсіяний, як всі поети, вимовив кілька невиразних звуків, котрі ми тут не приводимо. Зате Буратіно відразу скочив на ноги і почав засовувати у кишені печиво, цукор та цукерки.
— Біжимо якомога швидше. Якщо поліцейські пси приведуть сюди Карабаса Барабаса — ми загинули.
Мальвіна зблідла, як крило білого метелика. Пьєро подумав, що вона помирає, виляв на неї чайник, і гарненька сукня Мальвіни раптом залилася какао. Підбіг, голосно гавкаючи Артемон, — адже йому доводилося прати Мальвінині сукні, — схопив Пьєро за комір і почав трясти, поки він не промовив, заїкаючись:
— Досить, будь ласка…
Жаба дивилася витріщеними очима на всю цю метушню і знову мовила:
— Карабас Барабас з поліцейськими псами будуть тут за чверть години.
Мальвіна побігла переодягатися. Пьєро у відчаї заламував руки і намагався навіть впасти навзнак на піщану доріжку. Артемон виносив домашні речі. Двері грюкали. Горобці збуджено цвірінькали на кущі. Ластівки ширяли над самою землею. Сова, посилюючи паніку дико зареготала на горищі.
Один лише Буратіно не розгубився. Він поклав на Артемона два вузли з потрібними речами. Згори на них посадив Мальвіну, одягнуту у гарну дорожню сукню. Пьєро він наказав триматися за хвіст Артемона. Сам став попереду:
— Жодної паніки! Побігли!
Коли вони, — тобто Буратіно, котрий мужньо крокував попереду пса, Мальвіна, що підстрибувала верхи на вузлах, і позаду Пьєро, замість здорового глузду напханий дурними віршами, — коли вони вийшли з густої трави у чисте поле, — з лісу висунулася велика бородата голова Карабаса Барабаса. Прикривши долонею від сонця очі, він уважно оглядав околиці.