Карабас Барабас увірвався у комірчину під сходами
Олексій Толстой
Карабас Барабас, як ми знаємо, даремно намагався умовити лінивого поліцейського, щоб він затримав Карло. Нічого не добившись, Карабас Барабас побіг по вулиці.
Його велика борода розвівалася вітром, чіпляючись за ґудзики та парасольки перехожих. Він всіх штовхав і погрозливо клацав зубами. Йому услід лунали прокльони, і голосно свистіли хлопчаки, кидаючись гнилими яблуками.
Карабас Барабас прибіг до начальника міста. В цей спекотний час він сидів у саду, біля фонтану, в одних лише трусах, і пив лимонад.
У начальника було шість підборідь, його ніс потонув у рожевих щоках. За спиною у нього, під розлогою липою, четверо похмурих поліцейських час від часу відкорковували чергову пляшку з лимонадом.
Карабас Барабас кинувся перед начальником на коліна і, розмазуючи бородою сльози по обличчю, заволав:
— Я нещасний сирота, мене образили, обікрали, побили…
— Хто тебе, сироту, посмів образити? — обдмухуючись газетою, спитав начальник.
— Мій злий ворог, старий шарманщик Карло. Він забрав у мене три найліпші ляльки, він хоче спалити мій великий театр, він підпалить і пограбує все місто, якщо його негайно не заарештувати.
На підкріплення своїх слів Карабас Барабас витягнув жменю золотих монет і поклав їх у туфлю начальника…
Одним словом, він таке наплів і набрехав, що переляканий начальник наказав чотирьом поліцейським під липою:
— Йдіть за цим шановним сиротою і зробіть все необхідне іменем закону.
Карабас Барабас привів поліцейських до комірчини Карло і заволав:
— Іменем Тарабарського короля — хапайте злодія і негідника!
Але двері були зачинені. В комірчині ніхто не відгукнувся. Карабас Барабас наказав:
— Іменем Тарабарського короля — виламуйте двері!
Поліцейські натиснули, старі трухляві двері зірвалися з петель, і четверо чоловіків, дзенькнувши шаблями, з гуркотом повалилися у кімнату під сходами. Це сталося саме тієї миті, коли у потаємні двері в стіні, нахилившись, зайшов Карло.
Він був останнім. Двері — дінь!.. — зачинилися за ним. Тиха музика замовкла. В комірчині під сходами залишилися валятися лише брудні бинти і розірвана шпалера з намальованим вогнищем…
Карабас Барабас підскочив до потаємних дверей, щосили загрюкав в них кулаками і каблуками:
Тра-та-та-та!
Але двері були дуже міцні. Карабас Барабас розбігся і штовхнув їх своїм могутнім задом. Двері не піддалися. Він затупав ногами на поліцейських:
— Ламайте ці кляті двері, іменем Тарабарського короля!..
Поліцейські обмацували одне одного — хто подряпину на носі, хто гулю на голові, хто розірваного рукава.
— Ні, пане, вибачте, тут дуже важка і небезпечна робота, — відповіли вони, і пішли до начальника міста доповідати, що все зробили по закону, але старому Карло, мабуть, допоміг сам чорт, тому що він втік крізь стіну.
Карабас Барабас від безвиході і розпачу почав рвати на собі бороду, ревіти, вити, як скажений, качатися підлогою по порожній комірчині під сходами.