Що вони знайшли за потаємними дверима
Олексій Толстой
Поки Карабас Барабас шаленів і рвав на собі бороду, Буратіно попереду, за ним Мальвіна, Пьєро, Артемон і — останній — тато Карло, спускалися по крутих кам’яних сходах у підземелля.
Тато Карло вийняв з кишені і запалив недогарок свічки. Її мерехтливий вогник кидав від волохатої голови Артемона та від простягнутої руки Пьєро дивовижні тіні, але він не міг освітити темряву там, куди спускалися сходи, і звідки віяло таємничою прохолодою.
Мальвіна, щоб не заревіти від жаху, щипала себе за вуха. Пьєро, — як завжди, ні в тин ні в ворота, — бурмотів вірші:
Скачуть тіні по стіні, —
Не страшні вони мені.
Хай круті донизу сходи, —
В підземелля ми заходим.
Цей таємний темний лаз,
Приведе до щастя нас…
Нетерплячий Буратіно трохи випередив друзів, — його білий ковпачок ледь виднівся глибоко внизу. Раптом там щось зашипіло, впало, покотилося, і почувся його жалібний зойк:
— Сюди, допоможіть!
Артемон відразу забув про рани і голод, і чорною блискавкою кинувся донизу по сходах, ледь не зваливши з ніг Мальвіну і Пьєро. Клацнули його гострі зуби. Гидко вискнула якась істота. Все стихло. Тільки у Мальвіни голосно, як настінний годинник, калатало серце.
Раптом широкий промінь яскравого світла вдарив знизу по сходах. Вогник свічки, котру тримав тато Карло, відразу став маленьким і пригаслим.
— Дивіться, дивіться швидше! — голосно заволав Буратіно.
Мальвіна, рачкуючи задки, почала швидко перелазити зі сходинки на сходинку, за нею цибав Пьєро. Останнім, нахилившись, спускався Карло, час від часу гублячи дерев’яні черевики.
Внизу, там де закінчувалися круті сходи, на кам’яній плиті сидів Артемон. Він задоволено облизувався. Біля його ніг валявся задушений щур Шуршак.
Буратіно обома руками відхилив зітлілу ганчірку, що закривала отвір у кам’яній стіні, звідки лилося блакитне світло.
Перше, що вони побачили, коли пролізли у отвір, — це промені сонця, що розходилися з круглого вікна у високій склепінчастій стелі.
Широкі промені з танцюючими у них порошинками освітлювали круглу кімнату з жовто-брунатного мармуру. Посеред неї стояв дивовижної краси ляльковий театр. На його завісі блищав вишитий золотом великий зигзаг блискавки.
З обох боків завіси підіймалися дві квадратні вежі, розмальовані так, наче вони були збудовані зі справжніх маленьких цеглинок. Високі гострі дахи з зеленої бляхи яскраво блищали.
На лівій вежі знаходився годинник з бронзовими стрілками. Біля кожної цифри на циферблаті були намальовані веселі бузі хлопчика і дівчинки. На правій вежі, — кругле віконце з кольорового скла. Над віконцем, на даху, сидів Мудрий Цвіркун. Коли всі, роззявивши рота, захоплено зупинилися перед дивовижним театром, цвіркун промовив поважно і чемно:
— Я попереджав, що на тебе чекатимуть жахливі небезпеки і страшні пригоди, Буратіно. Добре, що все закінчилося щасливо, а могло бути і навпаки… Ось так…
Голос у цвіркуна був старенький і трохи ображений, тому що колись Буратіно кинув у нього молотком. Навіть маючи столітній вік і вроджену доброту, він не міг забути незаслуженої образи. Тому нічого більше не промовив, — смикнув вусами, наче струшуючи з них погані спогади, і повільно поліз у якусь темну шпарину — подалі від людської товкотнечі.
Тоді тато Карло промовив:
— А я гадав — що ми тут, принаймні, знайдемо цілу купу золота і срібла, — а знайшли лише стару механічну іграшку.
Він підійшов до вежі з годинником і постукав пальцем по циферблату, поруч, на мідному цвяшку висів ключик, він взяв його і завів годинника…
Почулося голосне цокання. Стрілки закрутилися. Велика стрілка стала на позначку дванадцять, маленька — на шість. Всередині вежі загудів, зашипів якийсь механізм, і годинник почав дзвінко бити…
Відразу на правій вежі розчинилося віконце з кольорового скла, з нього вискочила строката іграшкова пташка і, тріпочучи крилами, проспівала шість разів:
— До нас — до нас, до нас — до нас, до нас — до нас…
Пташка сховалася, віконце зачинилося, урочисто і весело заграла шарманка, і завіса піднялася…
Ніхто, навіть тато Карло, ніколи не бачив такої чудової декорації. На сцені був сад. У кронах маленьких дерев з золотими і срібними листочками співали заводні шпаки, розміром з ніготь.
На одному дереві росли червоні яблука, кожне з них було не більше за горошину. Під ними проходжалися пишнохвості павичі і, витягуючи шиї, дзьобали смачні фрукти. На зеленій галявині цибали і буцалися двоє козенят, а в повітрі літали метелики, ледь помітні оком.
Так минула хвилина. Шпаки замовкли, павичі і козенята позадкували за куліси. Дерева опустилися у потаємні люки під підлогу сцени.
На задній декорації почали розходитися намальовані хмари. З’явилося яскраве сонце над піщаною пустелею. Праворуч і ліворуч, із-за бічних куліс, висунулися зелені ліани, подібні до змій, — на одній дійсно висіла змія-удав. На іншій гойдалася, ухопившись хвостами, весела родина мавп.
Це була Африка.
По піску пустелі під спекотним сонцем проходили звірі. В три стрибки пробіг гривастий лев, — хоча він був не більше за котеня, але виглядав дуже страшним. Проскакала смугаста зебра з маленьким жереб’ятком. Перевалюючись, прошкандибав на задніх лапах плюшевий ведмідь з парасолькою над головою.
Проповз бридкий зелений крокодил, — його маленькі хижі очі лише здавалися добренькими. Благородний пес Артемон не втримався, і загарчав на нього.
Пробіг носоріг, — для безпеки на його гострий ріг наділи гумовий м’ячик.
Проскакав жираф, подібний на довгоногого верблюда з ріжками, котрий сильно витягнув шию.
Поважно пройшов слон, великий друг дітей, — розумний, доброзичливий, — гойдаючи хоботом, в котрому тримав велику цукерку.
Останньою, схиливши голову, пробігла підтюпцем брудна, розпатлана дика собака-шакал. Артемон розлючено кинувся на неї, — татові Карло ледве вдалося відтягнути його за хвоста від сцени.
Звірі пройшли. Сонце відразу згасло. В темряві якісь речі опускалися згори, якісь — насувалися з боків. Мабуть змінювалася декорація. Почувся звук, наче провели смичком по струнах.
Спалахнули матові вуличні ліхтарі. На сцені був міський майдан. Двері будинків відчинилися, вибігли маленькі чоловічки, сіли в іграшковий трамвай. Кондуктор задзвонив, водій закрутив ручку, трамвай рушив, якийсь хлопчина скочив на підніжку, поліцейський засвистів, — трамвай звернув у бічну вулицю між високими будинками.
Проїхав роверист на колесах — не більше за кришку від банки. Пробіг листоноша, — як наліпка від коробки сірників — ось якого розміру були у нього газети.
Буфетниця тягнула по хіднику візок з морозивом. На балкони будинків вибігли дівчатка і замахали їй, а вона розвела руками і мовила:
— Вже все з’їли, побачимося завтра.
Тут завіса впала, і на ній знову заблищав золотий зигзаг блискавки. Тато Карло, Мальвіна, Пьєро не могли отямитися від захоплення і здивування. Буратіно, засунув руки у кишені, задер носа, і гордовито мовив:
— Ну що — бачили? Тож недарма я мокнув в болоті у тітки Тортіли, переніс стільки випробувань і небезпек… В цьому театрі ми поставимо комедію — знаєте, яку?
— «Золотий ключик, або Дивовижні пригоди Буратіно і його друзів». Карабас Барабас лусне від заздрощів.
Пьєро замислено потер кулаками чоло:
— Я напишу цю комедію розкішними віршами.
— А я буду продавати морозиво і квитки, — мовила Мальвіна. — Якщо ви знайдете у мене хист, спробую грати ролі гарненьких дівчаток…
— Стривайте, діти, а вчитися коли ж? — спитав тато Карло.
Всі враз відповіли:
— Вчитися будемо вранці… А ввечері — грати у театрі…
— Отож-то, діти, — мовив тато Карло, — а я гратиму на шарманці, звеселятиму шановну публіку. А якщо будемо роз’їжджати по різних містах Італії, правитиму конем та варитиму баранячу юшку з часником…
Артемон, настовбурчивши вуха, прислухався до їхньої розмови, крутив хвостом, дивився блискучими очима на друзів, наче запитував: а мені, що робити?
Буратіно мовив:
— Артемон буде завідувати реквізитом і театральними костюмами, йому дамо ключі від комори. Під час вистави він зможе відтворювати за кулісами гарчання лева, топіть носорога, скрегіт зубів крокодила, виття вітру — швидким обертанням хвоста, та інші необхідні звуки.
— Ну а ти, а ти, Буратіно? — запитували всі. — Ким хочеш бути у новому театрі?
— От диваки, зрозумійте, в комедії я буду грати самого себе і прославлюся на весь світ!