Нова книга про скіфський метал

С.Я.Ольговський

Косиков В.А. Производство бронзовых художественных изделий в Скифии в VII-V вв. до н.э.- Донецк : Аверс Ко ЛТД, 1994.- 206 с.

Історичний досвід свідчить, що з початком гірничої справи та металургійного виробництва в суспільстві відбувається виокремлення майстрів-професіоналів. Цей процес був зумовлений тим, що металургія і металообробка були технічно найскладнішими виробництвами. Разом з тим розвиток металургійного виробництва визначав рівень суспільства в цілому. Тому дослідження з історії металургії та металообробки завжди викликали особливе зацікавлення.

Проте вивчення цього виробництва для культур раннього залізного віку на території України проходило дещо однобоко. Існує чимало наукових праць, присвячених обробці металів в античних містах північного Причорномор’я. Металообробка передскіфського часу описана, принаймні, в окремих розділах узагальнюючих робіт. Щодо металообробки у скіфських племен, то вона лише останнім часом почала привертати увагу дослідників. Традиційно вважалось, що цей вид ремесла у скіфів не отримав широкого розвитку, оскільки ніяких слідів обробки металів на скіфських поселеннях відомо не було, за виключенням Кам’янського городища на Дніпрі, час виникнення якого відноситься, в кращому випадку, до кінця V ст. до н.е. Одним із свідчень нерозвиненості металообробки Б.М. Граков вважав малу кількість відомих ливарних форм із Скіфії. В 1950-х рр. він писав, що відомо всього 2-3 кам’яні форми для виготовлення прикрас і 2 металеві для виготовлення вістер стріл [Граков 1954, с. 123]. Звичайно, така їх кількість не могла конкурувати, наприклад, з ольвійською колекцією ливарних форм, яка на той час нараховувала 73 екземпляри [Фурманська с. 40].

З кінця 1950-х рр. у науковий обіг почали надходити матеріали зі скіфських лісостепових поселень, які відразу змінили співвідношення решток бронзоливарного ремесла на користь саме скіфських пам’яток. Але панування в науці твердження про перевагу грецької металообробки над скіфською заважало об’єктивно оцінити діяльність скіфських ремісничих центрів. У багатотомному виданні “Археология Украинской ССР”, в спеціальному розділі, присвяченому бронзоливарному ремеслу скіфів, автори пишуть, що майстерень по обробці кольорових металів в Скіфії не виявлено. На поселеннях зустрічаються тільки незначні сліди металообробки : тигелі, л’ячки, зливки і краплі міді, браковані вироби, ливарні форми. Техніка обробки металів вивчається лише по готовим виробам [Археология Украинской ССР 1986, с. 131]. Щодо золота, срібла та електру, з яких виготовлялись посуд, елементи зброї, кінської упряжі та особисті прикраси, то пов’язані з ними ремесла з кінця VI ст. до н.е. починають концентруватись в античних містах північного Причорномор’я [Археология Украинской ССР 1986, с. 132].

Дивно, що такі виразні сліди металообробки, перераховані в названому виданні, не справили враження на авторів розділу. Незначними їх ніяк не можна назвати, адже і за кількістю, і за різноманітністю вони не поступаються решткам з античних центрів. Але таке ставлення до скіфського матеріалу пояснюється стереотипністю поглядів на грецьку металообробку в північному Причорномор‘ї. Тому вихід кожної праці з історії скіфської металообробки становить неабиякий інтерес і монографія В.А. Косікова, присвячена виробництву бронзових художніх речей, надзвичайно актуальна і своєчасна.

Хронологічні рамки дослідження автор обмежує VII-V ст. до н. е., мотивуючи це тим, що в цей період зразки художньої творчості зберігають самобутність, яка в подальшому розчиняється в цілому комплексі впливів античного світу і племен суміжних територій (с. 5). Тобто В.А. Косіков стоїть на позиціях визнання високого рівня саме скіфської металообробки, яка в період архаїки являла собою унікальне явище. В цьому не можна не погодитись з автором. Я неодноразово відзначав, що антична металообробка в північнопричорноморських центрах знаходилась в цей час, в кращому випадку, на стадії становлення [Ольговський 1992, с. 72-78; 1995, с. 155-164; 1999, с. 142-148]. Картина починає мінятися з кінця V ст. до н.е., тому вибір зазначених хронологічних рамок цілком виправданий.

Географічні рамки автор обмежує степовою смугою північного Причорномор‘я, Прикубанням і лісостеповою зоною України до Сейма і Десни (с. 5). Тут В.А. Косікову слід було вказати, що в степу скіфські пам’ятки осілого побуту відсутні, якщо не брати до уваги калліпідські поселення ольвійської хори. Тому степова смуга може розглядатись лише як одна із сфер впливу лісостепових центрів.

Нічого не сказано в монографії, всупереч намірам, і про металообробку в басейні Десни і Сейма. Певну ясність щодо того чи іншого регіону могли б внести карти з нанесеними на них ремісничими центрами та іншими населеними пунктами, пов’язаними з кольоровою металообробкою навіть опосередковано. Але такі карти відсутні, що значною мірою ускладнює роботу з пунктами і виробами, які перераховує В.А. Косіков. Тим більше, що, за словами автора, він сподівається, що “предмети з кольорових металів дадуть можливість виявити спільні риси технології виробництва, що важливо для виявлення місця виготовлення і датування багатьох пам’яток” (с. 5). Саме картографування дозволило б виділити пам’ятки і регіони зі схожими рисами виробництва і говорити про певні осередки металообробки. Тоді про степ або басейн Десни і Сейма можна було б робити припущення щодо розповсюдження там скіфських бронзових виробів.

Дещо не вписуються в логіку дослідження і деякі положення історіографічного розділу. Виходячи з назви роботи, слід було чекати аналізу джерел і робіт з історії саме скіфської металообробки. Але В.А. Косіков з невідомих причин описує історію металообробки в Давньому Єгипті, античні пам’ятки літературної та образотворчої традицій, які практично не мали впливу на формування скіфського ремесла архаїчної доби. На мій погляд зайвими є і матеріали з історії металургійного виробництва у дореволюційній Росії. Зокрема, стверджуючи, що на початку ХХ ст. з’являються перші праці, пов’язані з науково-природничими методами, автор посилається на роботи О.О. Штукенберга і В.О. Скіндера, які досліджували метал східної полоси Росії і Кавказу – регіонів, що не мали відношення до скіфської металообробки (с. 12), залишаючи поза розглядом більш близькі до теми рецензованої монографії хімічні дослідження металу скіфських вістер стріл з Березані, здійснені професором П.Г. Мелиховим і опубліковані ним у 1904 р. [Мелихов 1904, с. 17-19]

Натомість, В.А. Косіков переходить до аналізу вітчизняних праць з історії скіфського ремесла. Щоправда, він знову зробив невеликий відступ щодо вивчення бронзоливарного ремесла за доби бронзи і без логічного переходу, згадавши дореволюційні знахідки решток металургійного виробництва на лісостепових поселеннях, опубліковані В.О. Городцовим, автор досить докладно зупинився на працях Б.М.Гракова, відомого зокрема своїм внеском у вивчення скіфської металообробки, і Б.А. Шрамка, який з кінця 50-х рр. почав вводити в науковий обіг матеріали з лівобережних ремісничих центрів дніпровського лісостепу. При цьому в монографії нічого не сказано про дослідження в басейні Ворскли таких розвинених ремісничих центрів, як городища Полкова Микитівка, Коломацьке, Люботинське, Ліхачівське. Хоча в наступних розділах задіяно матеріали досліжень цих пам’яток. Більше того, В.А. Косіков був співавтором звіту про розкопки 1977 р. городища Полкова Микитівка, на якому того ж року було виявлено товарний зливок олова, напівфабрикати вістер стріл з литниками, уламки л’ячок і тигелів, ливарні форми та шлаки [Моруженко, Косиков 1977, с. 367-368]. Принаймні, врахування подібних знахідок в історіографічному розділі дозволило б В.А. Косікову зробити висновок не про мізерність джерел по скіфській металообробці (с. 20), а про їхню розпорошеність і несистематизованість. А кінцева в розділі фраза, що “до сьогодні повністю відсутні зводні, узагальнюючі праці про 1) інструментарій бронзоливарників скіфського часу, 2) про отримання сировини і сплавів, 3) нема прив’язок до сировинних баз на основі конкретних бронзових виробів, а також заготовок і різноманітних відходів виробництва” (с. 21) набула б більшої логічності. Власне, В.А. Косіков в своїй монографії і намагається вирішити ці питання.

В другому розділі монографії В.А. Косіков розглядає процес отримання бронзи ливарниками раннього залізного віку на території півдня східної Європи. Цілком слушно відзначаючи надзвичайне піднесення металургійного виробництва на цій території наприкінці доби бронзи, автор пише, що на рубежі II-I тис. до н.е. в нижньому Побужжі сформувався один з найпотужних металургійних центрів, який забезпечував своїми товарами все дніпровське степове правобережжя до скіфського часу. При цьому робиться посилання на відому працю О.О. Ієссена “Грецька колонізація північного Причорномор’я”, видану у 1947 р. Не принижуючи значення цієї невеличкої, але дуже змістовної монографії, треба відзначити, що на сьогодні накопичено і опубліковано значний матеріал, який дозволяє значно грунтовніше розглядати металургійне ремесло доби пізньої бронзи на зазначеній території.

О.М. Лєсков наприкінці 60-х рр., систематизувавши відомості про майстерні і скарби ливарників в степовій зоні північного Причорномор‘я виділив для цієї території північнопричорноморський осередок кольорової металообробки [Лесков 1967, с. 143], а Є.М. Черних в 70-х рр. для доби пізньої бронзи виділив на цій території інгуло-красномаяцький, завадово-лобойківський і кардашинський осередки металообробки, які послідовно з XIII по VIII ст. до н.е. з різною інтенсивністю забезпечували населення північного Причорномор‘я, лісостепового Побужжя і Подніпров’я виробами з бронзи [Черных 1976, с. 153-156].

В.А. Косікову знайомі праці цих дослідників, принаймні, в монографії є на них посилання і дивно, що для характеристики металургії доби пізньої бронзи автор скористався застарілою інформацією (с. 27).

Можна погодитись з В.А. Косіковим в тому, що в VII-V ст. до н. е. на безкрайніх просторах причорноморського степу невідомо жодного ремісничого центру. Хоча вірніше було б відзначити повну відсутність пам’яток осілого побуту місцевого населення. Лише на початку IV ст. до н.е. на кордоні степової і лісостепової смуги виникає Кам’янське городище на Дніпрі. Але твердження, що тут до V ст. до н.е. панували кочові скіфські скотарі (с. 27), не відповідає дійсності. В степовій смузі північного Причорномор‘я відомо понад сто скіфських поховань VII-V ст. до н.е. Масовими вони стають лише в IV ст. до н.е. [Мурзин 1984, с. 120].

Цілком слушно В.А. Косіков ставить розвиток бронзоливарної справи в залежність від сировинної бази – родовищ міді та інших компонентів, необхідних для отримання бронзи (с. 28). Це питання намагались висвітлити всі дослідники, які займались вивченням металургії на цій території. Досить ефективним методом для визначення родовищ міді є спектральний аналіз, і для доби бронзи Є.М. Черних, на основі числених аналізів, визначив основні хімічні групи металу, які відповідають певним родовищам в Балканському басейні та в східних районах Євразії [Черных, с. 24]. Т.Б. Барцева проаналізувала понад 600 бронзових виробів з курганів Посулля і також пов’язала скіфський метал з певними гірничо-металургійними районами [Барцева 1981, с. 17-24]. В.А. Косіков значною мірою вдосконалив обробку результатів спектрального аналізу, використавши для цього спеціальну комп’ютерну програму (с. 29-42). При цьому він користується умовними позначеннями хімічних груп, запропонованими Є.М. Черних, але, крім вже відомих символів, виділяючи метал античних міст північного Причорномор’я, позначає цю групу символом АГ (с. 18). Але метал античних міст північного Причорномор‘я не має стійких хіміко-металургійних характеристик, які б можна було пов’язати з певними родовищами. Наприклад, в нижньому Побужжі зафіксовано використання металу балкано-карпатського, північнокавказького, східного походження, що водночас характерно і для скіфської металообробки [Ольговский 1986, с. 98]. В більшості ж випадків походження металу нижнього Побужжя не визначається, оскільки він є продуктом переплавки вторинної сировини і первинний склад мікродомішок геохімічного походження значною мірою змінено [Ольговский 1980, с. 200]. Тому доцільність виділення окремої рецептури і позначення її символом АГ для металу грецьких колоній є досить сумнівними.

В.А. Косіков висвітлює проблему постачання сировини для ливарників півдня Східної Європи. Численні історичні аналогії, наведені автором, розкривають складний механізм забезпечення сировиною ремісників Скіфії, оскільки власної рудної бази на території України немає і не можна не погодитись з висновком про більш високий рівень розвитку не держав і народів, де видобувався метал, а тих районів, куди його завозили (с. 51).

Як виявляється, в Скіфію завозили не тільки товарні зливки міді, а й руду. Такого висновку дійшов Б.А. Шрамко, підтримує його і В.А. Косіков (с. 46). Свого часу таку можливість заперечувала Т.Б. Барцева, основним аргументом якої була нерентабельність перевезення руди на велику відстань, оскільки після отримання металу лишається дуже багато відходів [Барцева, с. 4]. Але, як стверджують спеціалісти, чи не найважливішим фактором при плавці було деревне вугілля і відсутність лісу в місці видобутку руди спонукало металургів перевозити руду на досить великі відстані [Гришин 1980, с. 93].

В.А. Косіков багато уваги приділив підготовці руди до плавки і вірно відзначив важливість якості деревного вугілля, що залежала від породи дерева, режиму його випалення і, навіть, пори року, коли це дерево було повалено (с. 52-57).

Без сумніву заслуговує на увагу реконструкція бронзоливарних печей і моделювання процесу виплавки металу. При цьому В.А. Косіков виділяє два типи печей : ямні та наземні. Автор згадує і античні печі, описані в літературних творах та зображені на античних вазах, у яких були можливі деякі конструктивні особливості, але принцип роботи агрегату залишався незмінним (с. 60). Але ж саме такі особливості при картографуванні майстерень могли стати джерелом для розширення типологічної схеми. Наприклад, І.Д. Марченко описує бронзоливарну майстерню у Пантикапеї і реконструкція печі аналогічна зображенню на відомій вазі з Вульчі [Марченко 1957, с. 164]. Мабуть таку ж конструкцію мала бронзоливарна пічь, досліджена у 1979 р. у Фанагорії. Принаймні, черень і нижня частина її були складені із сирцевої цегли, яку використовували поруч для будівництва житла [Долгоруков 1986, с. 148].

На скіфських поселеннях металургійні печі будувались на глиняному черені і мали вигляд дерев’яного каркасу, обмазаного товстим шаром глини. Про це пише і В.А. Косіков (с. 59-60). Але цікаво, що таку ж конструкцію мали ливарні печі в Ольвії. Про це свідчать виявлені у центральній частині міста рештки майстерень [Славін 1962 с. 10-11], а також уламки склепіння печей у заповненні ям-смітників [Славін 1962, с. 10; Назаров 1987, с. 112]. І ця обставина дозволяє висловити припущення, що в пантикапейській і фанагорійській майстернях працювали грецькі майстри, а в ольвійських – вихідці з варварського середовища. Власне про можливість роботи в нижньому Побужжі бродячих майстрів варварів я висловлювався неодноразово [Ольговський, с. 146].

Наступний розділ присвячено інструментам і пристосуванням ремісників для обробки кольорових металів. В.А. Косіков докладно описав тигелі, л’ячки, ливарні форми, наковальні, молотки, щипці, пробійники і керни, напильники та пилки. Але, навівши численні аналогії, описавши історію появи і розвитку деяких інструментів, автор не дав жодної прив’язки інструментів до пам’ятки, не зробив картографію. Слід було також більше наголосити на численності та різноманітності ремісничих інструментів на скіфських пам’ятках, з якими не витримує конкуренції жодне античне місто у північному Причорномор‘ї. Досить сказати, що в Ольвії відомі лише ковальські обценьки, які датуються пізньоеліністичним або ж римським часом. А напильник з Більського городища є єдиною подібною знахідкою у східній Європі. І все це свідчить про набагато вищий рівень бронзоливарного ремесла в середньому Подніпров’ї у порівнянні з грецькими колоніями. Але даний розділ в монографії лишається лише повторенням попередніх статей В.А. Косікова [Косиков 1987, с. 93-103; Косиков 1992, с. 57-70]. А на сьогодні назріла потреба звести, наприклад, разом всі відомості про ливарні форми, виявлені на скіфських пам’ятках. Кількість їх давно перевищує колекцію з грецьких міст північного Причорномор‘я, але відсутність такого зводу не дозволяє категорично говорити про перевагу скіфської металообробки над грецькою.

Заключний розділ монографії присвячено технологічним аспектам виготовлення художніх бронзових виробів. Не можна не погодитись з В.А. Косіковим у тому, що саме високохудожнє виконання лиття окремих предметів кінської збруї, культа, туалета і побуту, висока технічна майстерність скіфських майстрів привертають увагу спеціалістів-скіфологів до цих виробів (с. 116).

Слід відзначити скрупульозність, з якою автор описав специфіку виготовлення певних категорій виробів, технологічні прийоми, він зробив чудові реконструкції відливання вудил, псаліїв, блях тощо. Висновки цього розділу в основному не викликають заперечень. Але, як і до попередніх розділів, треба висловити претензії щодо відсутності конкретних прив’язок, належних карт. Наприклад, описуючи технологію лиття дзеркал, В.А. Косіков наводить чисельні малюнки, але лише в декількох поодиноких випадках називає пункт знахідки. Тим більше дивно, коли називається місце зберігання, як у випадку з навершям ручки дзеркала у вигляді кошачого хижака (рис. 19, 4), В.А. Косіков наводить його малюнок і пише, що воно зберігається у Державному Ермітажі, хоча більш важливою інформацією були б відомості про місце його знахідки (с. 179).

Відносно браслетів В.А. Косіков відзначає, що їх виготовлення не було складним і аргументом при цьому висувається знахідка ливарної форми на Ягорлицькому поселенні (с. 187). Але такі твердження слід аргументувати більш відповідально. Єдиний уламок темного піщаника з неглибоким прямим поглибленням, який А.С. Островерхов назвав уламком ливарної форми [Островерхов 1976, с. 31], до цієї категорії, на мій погляд, не відноситься. Нема також підстав для датування його архаїчним часом. Але для В.А. Косікова ця знахідка є свідченням, що браслети відливались як звичайні стрижні, а потім вигинались. Про такий спосіб виготовлення браслетів більш яскраво свідчить інша знахідка з Ягорлицького поселення, а саме прямий стрижень з біконічними кінцями [Ольговський 1981, с. 38, рис. 2, 14], який можна вигнути в браслет. Але відливались браслети і у вигнутому вигляді. В монографії В.А. Косікова є малюнок уламка ливарної форми з Більського городища, в якій відливались вже зігнуті в коло браслети (с. 80). Аналогічна ливарна форма відома на поселенні Черепин у верхньому Подністров’ї [Крушельницкая 1971, с. 125, рис. 4, 4]. Щоправда інших решток бронзоливарного ремесла тут виявлено не було.

Крім того, в цьому розділі автор приводить таблиці з результатами спектрального аналізу і виділяє хімічні групи металу деяких виробів і знову застосовує індекс АГ – античні міста (с. 122, 131, 132, 142, 143, 152-157, 171, 172, 184-186, 188-190). Про недоцільність його використання було сказано вище.

В цілому, не зважаючи на висловлені зауваження, В.А. Косіков вирішив поставлені в монографії питання. Але основною заслугою автора треба визнати постановку проблеми, а саме, необхідність ретельного вивчення скіфського ремесла, систематизації наявного матеріалу, підготовки зводів майстерень, ливарних форм, спеціалізованих інструментів тощо. Це дозволить розглядати металообробку в Подніпров’ї як суцільне явище і розкриє широкі перспективи для висвітлення багатьох соціально-економічних проблем скіфського суспільства.

Література

Археология Украинской ССР.- Т. 2.- К : Наук.думка, 1986.

Барцева Т.Б. Цветная металлообработка скифского времени.- М. : Наука, 1981.

Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре // МИА.- 1954.- № 36.

Гришин Ю.С. Древняя добыча меди и олова.- М. : Наука, 1980.

Долгоруков В.С. Литейная форма из Фанагории // Проблемы античной культури.- М. : Наука, 1986.

Косиков В.А. Инструментарий литейщиков Скифии для обработки изделий из меди и бронзы // Донецкий археологический сборник.- Донецк : Аверс КО ЛТД, 1992.- Вып. 1.

Косиков В.А. Специализированный инструментарий литейщиков Скифии // Памятники бронзового и раннего железного веков Поднепровья.- Днепропетровск, 1987.

Крушельницкая Л.И. Памятники скифского времени на Верхнем Днестре // Проблемы скифской археологии.- М. : Наука, 1971.

Лесков А.М. О северопричерноморском очаге металлообработки в эпоху поздней бронзы // Памятники эпохи бронзы Юга Европейской части СССР.- К. : Наук.думка, 1967.

Марченко И.Д. Материалы по металлообработке и металлургии Пантикапея // МИА.-1957.-№ 56.

Мелихов П.Г. Химический анализ древних бронзових стрел // ЗООИД.- Т. XXV.- Протокол 341.- Одесса, 1904.

Моруженко А.А., Косиков В.А. Работы лесостепной скифской экспедиции // АО 1975 г.- М. : Наука, 1977.

Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья.- К. : Наук.думка, 1984.

Назаров В.В. Новые данные о бронзолитейном ремесле Ольвии // Актуальные проблемы историко-археологических исследований.- К. : Наук.думка, 1987.

Ольговский С.Я. Металл литых монет Нижнего Побужья // Ольвия и ее округа.-К. : Наук.думка, 1986.

Ольговский С.Я. Цветной металл с Березани // СА.- 1980.- № 4.

Ольговський С.Я. Литі монети і ливарництво в Нижньому Побужжі // Археологія.- 1999.- № 1.

Ольговський С.Я. Модель скіфо-античних торгівельно-ремісничих відносин // Збірник наукових праць КДІК.- Вип. 3.- К., 1995.

Ольговський С.Я. Обробка міді і бронзи у Нижньому Побужжі та лісостеповій Скіфії в VI-V ст. до н.е. // Стародавнє виробництво на території України.- К : Наук.думка, 1992.

Ольговський С.Я. Спектральний аналіз мідних та бронзових виробів з Ягорлицького поселення // Археологія.- 1981.- № 36.

Островерхов А.С. Древнегреческое поселение ремесленников близ устья Днепра // Открытия молодых археологов Украины.- К. : Наук.думка, 1976.- Ч. 1.

Славін Л.М. Ольвійські квартали центральної частини Верхнього міста // АП УРСР.-1962.-Т.ХІ.

Фурманська А.І. Ливарні форми з розкопок Ольвії // АП УРСР.- Т. VII.

Черных Е.Н. Древняя металлообработка на Юго-Западе СССР.- М. : Наука, 1976.

Надійшло до редакції 10.03.2000 р.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 2000 р., вип. 4, с. 130 – 134.