Герб і прапор Святогірська
Олег Житниченко, Андрій Закорецький (Луганськ)
Перша історична назва правобережної частини міста – Святі Гори – відома з письмових джерел початку XVI ст. як місцевість, пов’язана зі сторожовими посадами Московської держави. У першій чверті XVII ст. (з 1624 р.) у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир у крейдовій скелі. Монастир стає першим постійним поселенням на правобережній частині міста. На той час це був найдальший у південному напрямку російський монастир у татарському степу, він знаходиться "за чертою", тобто – за кордонами Русі.
З огляду на часті набіги та грабунки кримських татар, у другій половині XVI ст. організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, серед яких була і 5-а Святогірська сторожа. Це найменування вже стосується лівобережної частини – навпроти Святих Гір. Заселення лівобережної частини як монастирської слободи Банне припадає на другу половину XVIII ст. Заселення відбувалося стихійно, за переписом 1778 р. у слободі вже мешкало 92 чол. Відповідно до нової політики секуляризації церковних земель 1787 р. за указом Катерини IІ Святогірський монастир закрили, а його майно віддали до скарбниці. 1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну.
У XIX ст. правобережна частина й надалі називалася Святими Горами. У 1844 р. у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Правобережна частина в низці документів того часу іменується як Святогірськ, тоді як лівобережна частина продовжує мати назву Банне. За короткий час пустище розцвіло, оновлено давні печерні храми і церкви, побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі.
Революція 1917 р. внесла свої корективи в життя Святогір’я. У 1922 р. радянською владою Святогірський монастир було закрито, на його території організований Будинок відпочинку робітників Донбасу. У 1927 р. на горі спорудили 22-метровий 800-тонний пам’ятник Артему, виконаний у стилі кубізм. Під час Другої світової війни комплекс будівель зруйнували.
З 1964 р. селище Банне отримує статус міста й перейменується у Слов’яногірськ. У 1980 р. створено державний історико-архітектурний заповідник, розпочато відновлення і реставрацію пам’яток архітектури. З 1992 р. монастир відроджено знову, 15 травня 2003 р. Слов’яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ.
На прохання міського голови членами УГТ О. А. Житниченком і А.В. Закорецким було проведено докладне історико-геральдичне обстеження Святогір’я. На підставі висновків цього дослідження складено проекти міського герба. Після обговорення проектів з істориками, краєзнавцями, ченцями Святогірського Свято-Успенського монастиря було внесено зміни і виправлення та визначився остаточний проект герба. На його сонові розроблено проект міського прапора. Голова УГТ А. Гречило провів геральдично-вексилологічну експертизу проектів. 15 липня 2003 р. відбулася розширена сесія Святогірської міської ради. На неї були запрошені почесні громадяни міста, настоятель Святогірського Свято-Успенського монастиря, керівники підприємств і організацій Святогірська, діячі культури. Рішеннями сесії герби та прапор міста Святогірська були затверджені. Розробку муніципальної символіки високо оцінили депутати і запрошені. Настоятель Свято-Успенського монастиря дуже тепло відгукнувся про даний проект і запропонував освятити прапор міста і використовувати його в щорічних хресних ходах.
Герб: у зеленому полі на пониженій синій основі срібне п’ятигір’я (3:2), увінчане золотим хрестом. Щит обрамований срібним декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною. Під картушем зелена з білою підбивкою девізна стрічка з білим написом "Святогірськ". Герб справа підтримує служивий воїн 5-ї Святогірської сторожі (кінця XVI ст.) зі списом, а зліва – слобідський козак зі списом і шаблею.
Прапор: квадратне зелене полотнище з горизонтальною синьою смугою уздовж нижнього краю шириною 1/6 сторони полотнища. У зеленому полі біле п’ятигір’я (3:2), увінчане жовтим хрестом. Висота пятигір’я з хрестом становить 3/4 сторони прапора.
Вся історія Святогірська нерозривно пов’язана з чудовою природою і її надзвичайним утвором – Донецькою крейдовою скелею. У народі ця скеля отримала назву «Святі Гори». Зелене тло вказує на мальовничість природи, синя основа – на ріку Сіверський Донець, а срібне п’ятигір’я – на Донецьку крейдову скелю. П’ятигір’я зображене не випадково, тому що Донецька скеля, у якій притулився монастир, мала п’ять крейдових конусів. Золотий хрест на скелі говорить про стародавність християнської віри Святогір’я. Це символ монастиря – храму в крейдовій скелі. Крім того зелений і синій кольори символізують значення Святогірська як міста-курорта.
Один із щитотримачів – служивий Святогірської сторожі – символізує сторожові пости й охорону кордонів, а інший – козак Ізюмського Слобідського полку – вказує на особливий внесок Слобідського козацтва в розвиток краю, на постійне козацьке заступництво і захист монастиря.
Опубліковано : Знак, 2003 р., ч. 31, с. 6.