Тюркські родоплемінні тамги у міській та сільській геральдиці
Валерій Бушаков (Асканія-Нова)
При створенні нових гербів міст та сіл рекомендується дотримуватися принципу історизму, що передбачає використання знаків, котрі вживалися у минулому конкретним селищем у гербах чи на печатках [1].
До історичних знаків, які могли б становити основний елемент нових гербів слід віднести також усталені століттями тамги тюркських (татарських і ногайських) родів і племен, котрі заснували майже всі сучасні селища у степовому й передгірському Криму [2], Північному Присивашші [3], колишніх Мелітопольському та Бердянському повітах [4] і Буджаку [5].
Є чимало прикладів використання тамг у геральдиці [6]. Гербом України стала родова тамга київських князів, а гербовим символом кримсько-татарського народу служить тарак-тамга ханського роду Ґіреїв (мал. 1). Кримські караїми обрали собі герб, що має форму геральдичного щита із зображеннями знаків «сенек» та «калкан (щит)», узятих із мармурової плити, вмурованої невідомо коли й ким над ворітьми східної башти міста-фортеці Чуфут-Кале. У гербі Республіки Інгушетія вжито тамгоподібний солярний знак, що символізує «вічний рух сонця і Землі, взаємозв’язок і безкінечність всього сущого». Тамгоподібний солярний знак із древніх кам’яних скульптур вміщено у верхній частині герба Республіки Хакасія.
При переході кочовиків до осілості назви їхніх поселень спочатку означали не селище, а самих мешканців, що оселялися за родоплемінним принципом. З часом ім’я роду чи племені (гено- чи етнонім) перетворювалося у назву селища (ойконім). Тому майже в усіх первинних історичних ойконімах вищеназваних реґіонів відбиті ногайські й татарські родоплемінні імена.
У кримській історичній ойконімії представлені такі поширені у тюрксько-монгольській етнонімії гено- та етноніми: абакли (2), алач, аргин, ас, ачамайли, бодрак (3), буйтень, бурлак, даїр, джайтамгали (джай-тамга зображує лук – 4), джалаїр (5), дулат, дюрмен (6), иргакли (1, 7), ішунь ~ уйшунь (8), канли (9, 10), катаган (11), кенеґез, кереїт (12), керлеут, кипчак (7), киргиз, кирк (13), китай (14), кият, кірей, конрат, мангит (15), меркіт, мін, месіт, найман (5), сіджеут (16), тама, токсаба, туркмен, унґут, чюют, яшлав та багато інших [7].
Присиваське село Володимирівка Чаплинського р-ну Херсонської області розташоване на місці колишнього ногайського аулу Туґарек, а в караногайців є родова тамга «тогерек» (коло). Відповідні етноойконімам тамги тюркських родів і племен представлені у розвідках [8]. Відомі зображення тамг татарських бейських родів аргин, кудалан-яшлав (17), ширин (18) у Криму [9].
Визначити первинні тюркські імена кримських селищ можна за покажчиком [10]. Використання родоплемінних тамг родів і племен, які заснували відповідні селища, у геральдиці є актуальним для Криму у зв’язку з нагальною необхідністю відродження історичної ойконімії, стертої сталінським режимом із мапи півострова після депортації кримсько-татарського народу 18 травня 1944 р.
Примітки:
1. Ґречило А. Українська міська геральдика. – Київ; Львів, 1998. – С. 148-149.
2. Бушаков В. Тюркская этноойконимия Крыма. – АКД. Херсон, 1992.
3. Скальковский А. О ногайских колониях Таврической губернии // Памятная книга Таврической губернии. Вып. I. – Симферополь, 1867.
4. Сергеев А. Ногайцы на Молочных водах (1790-1832): Исторический очерк // Известия Таврической ученой архивной комиссии. 1912. – № 48.
5. Баскаков Н. Родоплеменные названия кипчаков в топонимии Южной Молдавии // Топонимика Востока. – Москва, 1964.
6. Див.: Лебединський Я. Тамги, або степова «геральдика» // Знак. 2000. – Ч. 22.
7. Див.: Списки населенных мест Российской империи. Т. XLI: Таврическая губерния. – Санкт-Петербург, 1865.
8. Тынышпаев М. Материалы к истории киргиз-казакского народа. – Ташкент, 1925; Баскаков Н. Ногайский язык и его диалекты. – Москва; Ленинград, 1940. – С. 132-135, 138-140; Керейтов Р. Этническая история ногайцев (к проблеме этногенетических связей ногайцев). – Ставрополь, 1999.
9. Див.: Лашков Ф. Архивные данные о бейликах в Крымском ханстве. – Симферополь, 1890; Лашков Ф. Исторический очерк крымскотатарского землевладения; Сборник документов по истории крымскотатарского землевладения. – Симферополь, 1897.
10. Указатель новых и старых наименований населенных пунктов Автономной Республики Крым // Административно-территориальные преобразования в Крыму 1783-1998 гг. Справочник. – Симферополь, 1999.
Опубліковано : Знак, 2003 р., ч. 31, с. 5.