Дещо про українські та кримські прапори під час Чуднівської битви 1660 р.
Юрій Mицик (Київ)
Протягом досить тривалого часу мною досліджується й поступово публікується в перекладі українською мовою унікальне історичне джерело – анонімна віршована хроніка (далі – ВХ), написана у 1682 р. невідомим сполонізованим шляхтичем-католиком із Поділля. На жаль, цей твір писаний дуже тяжкою мовою, рясніє поправками, які взагалі неможливо прочитати, тому справа з його публікацією у повному обсязі затяглася. Серед численних цінних свідчень автора, котрий був очевидцем багатьох визначних подій української історії часів Національно-визвольної війни українського народу 1648-58 рр. та доби Руїни, трапляються часом дані і щодо прапорів та клейнодів Гетьманщини, Речі Посполитої та Кримського ханства. Одна з таких звісток відноситься до опису автором ВХ Чуднівської битви восени 1660 р., коли війська Речі Посполитої та Кримського ханства з частинами українських козаків, вірних колишньому гетьманові Івану Виговському, завдали важкої поразки московським військам під командуванням боярина Б. Шереметьєва та корпусу лівобічних козаків на чолі з переяславським полковником Т. Цецюрою. Потім буде ще перемога над військами гетьмана Юрія Хмельницького під Слободищами, внаслідок чого було укладено відомий Слободищенський договір (17 жовтня 1660 р.).
Отже, автор ВХ, учасник Чуднівської битви, розповідає спочатку про об’єднання польського війська з військами Кримського ханства, що сталося чи то під Базалією, чи то під Старокостянтиновим. Кримськими та ногайськими військами тоді командував нурадин-солтан, третя після хана особа у державі. Автор відзначає, що польські воєначальники, коронні гетьмани Станіслав "Ревера" Потоцький та Єжи Любомирський разом з гетьманом України Іваном Виговським здійснили тоді разом візит ввічливості нурадин-солтану. При описі даної зустрічі автор ВХ звернув увагу на прапори козаків Виговського, на котрих були зображені хрести та якісь слов’янські літери. Тут же говориться, що Виговський мав свої війська "з руським крижмом". В оригіналі – "z ruskim krzysmem". Взагалі, крижмо – це простирадло, в яке приймають дитину після охрещення. Не виключено, що тут автор вжив цього терміну в значенні "полотнище" й так назвав українські прапори. Але якщо припустити, що автор – як він це часто робив, творив неологізми заради рими, то тоді цей вираз можна прочитати і як "з руським хрестом", бо близьке за звучанням польське слово "krzyz" (кшиж, криж) – означає "хрест". Отже виходить, що на прапорі козаків Виговського були зображені так звані "русинські хрести", тобто хрести традиційного для козацької України вигляду, такого самого зокрема, як на одному з двох головних прапорів Б. Хмельницького (ці два прапори передав йому від імені короля дипломат Адам Кисіль під час переговорів у Переяславі 24 лютого 1649 р., але вони були втрачені під Берестечком і знову потрапили до польських рук). Підтверджує це певною мірою і наступний рядок хроніки-поеми, в якій говориться про хрести на козацьких прапорах. Щодо нібито слов’янських, тобто кириличних літер, то тут нема нічого дивною. На тогочасних українських прапорах писалися також і скорочення від слів "Іcyc Христос", "Богородиця" тощо або ж імен та прізвищ гетьмана.
Детальніше автор ВХ описав прапори ординців та їхні бунчуки, але його увагу привертають не так кольори, скільки загальний опис ставки нурадин-солтана. Коли ж він говорить про три прапори (корогви), особливо ті дві, котрі стояли по обидва боки від нурадин-солтана, то на маргінесах зазначає, що один прапор був червоний, а другий зелений ("Jedna czerwona, druga zielona"). Зелений колір на той час уже символізував колір ісламу. Важливо й те, що при прапорах знаходився коран, що частини орди, поділені на дрібні загони, мали крім бунчуків свої особливі значки, зроблені вже не з кінського волосся, а з пташиних пер. Сподіваємось, що спеціалісти з прапорознавства звернуть увагу на цей фрагмент Віршованої хроніки і тому наводимо його і в оригіналі, і в перекладі українською мовою.
***
«Hetmani i Wyhoski, swą partyą mając z ruskim krzysmem,
U tegoż ludzi krzyże na chorągwiach z słowiańskim (?) pismem.
A ów siedział w zbytniej pysze wizerunkiem Lucypera,
Do onego przystąpić nie dała z piekła pogańska sphaera,
Przy którym długa i wielka chorągiew z dwiema ogony,
Zaś z prawego boku, druga z lewego, trzecia, by wrony,
Przy alkoranie swym kraczą, gdy się chrześćian zbliży,
Nie dopuszczając przystempu, by jachał w dalsz niżej,
Bunczuki także różne z roztrzepionym końskim włosem,
Przestrzegając by przy alkoranie z cicha, a nie głosem;
Znakow zaś, znaczków, wiełe według zwyczaju pogańskiego.
Nawiezszali skrzydeł gęsich, sowich, trybu (?) wilczego.
A pod kożdym znakiem, znaczkiem, kilka set i kilka tysięcy,
Bez szeregów bieży, jedzie, gdzie chce, patrząc na to więcej,
Gdzie się zwróci ten znaczek, tamże się i on więc kieruje.
Gdzie był, tam był do potrzeby łeci, znaczkiem się ordinuje.
Muzyka przy sołtanie, wrzask swój czyni, gdy się już rusza,
A tatarska stęka i jęczy, w ten raz z ochoty dusza».
***
"Віддавали візит нурадинові, уже зібрані разом,
Гетьмани (коронні) й Виговський, котрий свою групу військ мав з руським крижмом.
У нього вояки мали хрести на корогвах з слов’янськими (?) літерами.
А цей (солтан) сидів з надмірною пихою візерунком Люципера.
До нього приступити не дала з пекла поганська сфера.
При котрому була довга й велика хоругва з двома хвостами,
друга з правого боку, з лівого третя, ніби ворони:
При корані своєму крячуть, коли наближається християнин,
Не допускаючи приступу, щоб християнин їхав далі,
Також бунчуки, які теж із розтріпаним кінським волоссям;
Вони перестерігають, щоб при корані говорили тихо, а не голосно;
Знаків же, значків багато згідно з поганським звичаєм,
Навісили крил гусячих, совиних, як вовки.
А під кожним знаком чи значком кількасот і кілька тисяч.
Без шеренг ординець мчить, їде, куди хоче, дивлячись більше на те,
Куди поверне значок, туди ж і він прямує;
Де був, там був, до битви летить, керується значком.
Музика при солтану чинить свій вереск, коли вже він рушає.
А татарська душа тоді стогне та зойкає…"
(Бібліотека Польської академії наук у Кракові. Відділ рукописів. – № 1275. – Арк. 101).
Опубліковано : Знак, 2004 р., ч. 33,с. 2.