Нарукавні знаки органів військового управління, з’єднань та родів зброї Галицької Армії 1919 р.
Микола Чмир (Київ)
Однострій військовиків збройних сил Західної Області Української Народної Республіки (ЗОУНР), опис якого був затверджений XLVI Розпорядом Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р., попервах не передбачав носіння інших нарукавних знаків, окрім "пружків" у нижній частині обох рукавів для розрізнення степенів і т.зв. "познак окремішности" ("окремішних познак") на лівому рукаві. Останні були покликані доповнювати систему кольорів родів зброї і складалися з двох літер: Мм (мінометці) [1], Сп (сапери); Пн (піоніри) [2]; Зл (зелізничники); Тґ (телєґрафці); Рд (радіовці); Лт (летуни); Сх (самохідці); Св (світильники) [3]; Лк (лікарі); Сс (скорострільці); Тф (телєфонці); Мз (музиканти) [4].
Проте, під час т. зв. Чортківської офензиви (7-28 червня 1919 р.), з огляду на неможливість забезпечити армію формою, приписаною ДСВС, Наказом Військам від 14 червня 1919 р. ч. 12 було тимчасово запроваджено нарукавні знаки у верхній частині правого рукава для "відріжнення поодиноких вищих Команд, Корпусів, Бригад та родів оружжа" [5]. Сукняні або нанесені фарбою, вони мали бути однакові для старшин та козаків [6].
Так, нарукавним знаком Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) встановлювався жовтий Тризуб 5 см заввишки і 5 см завширшки. Очевидно, використання в такій якості герба УНР підкреслювало статус Начальної Команди як вищого органу військового управління. У наказі Штабу Галицької Армії від 16 червня 1919 р. зазначалося, що "Наказ про відзнаку Начальноі Команди, яка є почестним знаком, належить перевести як найскорше в життя" [7]. Визначення "почестний знак" показує, що нарукавний знак НКГА із самого початку сприймався як знак розрізнення, що не просто вказує на належність до вищого органу військового управління, а й підкреслює престиж проходження служби в ньому.
Приналежність до певного корпусу позначав вертикальний пружок 5 см заввишки і 2 см завширшки червоного (І корпус), синього (ІІ корпус), жовтого (ІІІ корпус), зеленого (IV корпус) чи білого (V корпус) [8] кольору. Швидше за все, кольори пружків не мали якогось символічного значення – головним було забезпечити чітке візуальне розпізнавання.
Військовики штабів корпусів мали носити під пружком відповідного кольору жовті схрещені булави 5 см завбільшки. Раніше нами вже висловлювалося припущення, що булави як символ влади, відображали належність до органів управління, якими являлися штаби корпусів [9]. Подальші дослідження показали, що можливе й інше пояснення. В тогочасній галицькій військовій термінології, при створенні якої українські відповідники добиралися до німецьких термінів, замість слова "штаб" могло вживатися слово "булава" (наприклад, "Ґенеральна Булава") [10]. У німецькій же мові слово "stab" означає і "штаб", і "жезл" (наприклад, der Stab des Marschalls – жезл маршала) [11]. Відомо, що булава як знак влади воєначальника, також є жезлом. Отже, використання для позначення штабів корпусів зображення схрещених булав могло бути зумовлене можливістю різного перекладу слова "stab" з німецької.
Піхотні бригади розрізнялися чорними римськими цифрами (бригада Українських Січових Стрільців – літерами) на пружках такого ж розміру й кольору, як і пружок корпусу, до якого вони входили, але розміщених горизонтально.
У решти старшин та козаків під пружком відповідного корпусу повинні були розміщуватися:
- червоний круг 4 см в діаметрі – артилерія;
- жовтий рівнобічний трикутник зі стороною 5 см – кіннота;
- схрещені лопата і сокира 5 см завбільшки кольору пружка корпусу – саперні, технічні, будівельні та "робітничі" частини.
Військовики Вишколів корпусів мали носити лише пружки відповідних корпусів, для запілля [12] як нарукавний знак встановлювалося зелене кільце 1 см завширшки і 6 см в діаметрі [13].
Наказом Військам від 27 червня 1919 р. ч. 74 додатково визначалося, що нарукавні знаки бригад у складі корпусу мають бути різного кольору: першої по черзі – червоного, другої – синього, третьої – жовтого, четвертої – зеленого. Таким чином, військовики, наприклад, другої бригади ІІІ корпусу мали носити вертикальний пружок жовтого, а горизонтальний – синього кольору [14].
2 липня 1919 р., відповідно до Наказу Військам ч. 87, нарукавний знак у вигляді червоного рівнораменного трикутника зі стороною 5 см отримав Армійський Вишкіл [15].
Як бачимо, більшість описаних нарукавних знаків являли собою прості геометричні фігури різних кольорів, що давало можливість легко розрізняти з’єднання, роди зброї і т. д. Зауважимо також, що кольори нарукавних знаків артилерії та кінноти співпадали з кольорами, встановленими для них XLVI Розпорядом ДСВС [16].
16-17 липня 1919 р. Галицька Армія переходить на терени Наддніпрянщини, ознаменувавши цим новий етап збройної боротьби за волю України.
Документи свідчать, що вище державне та військове керівництво ЗОУНР приділяло у той час особливу увагу питанням збереження належного рівня дисципліни в армії, намагалося не допустити її розкладу [17]. Саме "із дісціплінарних причин" виходили в НКГА, розробляючи пропозиції щодо встановлення додаткових знаків розрізнення (лист до Диктатора ЗОУНР від 28 липня 1919 р. ч. оп. 4292). З-поміж іншого, у пункті 2 пропонувалося замість "приписаних, не всюди однак ще введених, відзнак на рукавах, котрі густо-часто є подібні до таких самих Арміі Петлюри" розмістити на обох рукавах "велике "Г", рівнож краски дотичного роду оружжа. У приналежних до трох Корпусів понадто перед "Г" арабська цифра "1", "2" або "3", так що приналежність до котрогось з Корпусів можна буде скоро розріжнити" [18]. Отже, мова йшла про істотне спрощення системи нарукавних знаків. Літера "Г", безперечно, мала відображати належність до Галицької Армії, одночасно вказуючи і на рід зброї. Проте, при підготовці LXXIV Розпоряду Диктатора від 18 серпня 1919 р. [19] цю пропозицію враховано не було. Ймовірно, свою роль зіграла доповідь референта Письменничого Відділу при Диктаторі [20] І. Боберського від 31 липня 1919 р. ч. 1076, в якій обстоювалася доцільність збереження шапки "Мазепинки". В цій доповіді, зокрема, зазначалося: "Нашивання нових букв на рукавах побільшить єще більше латкастість однострою, викликану заведеними вже дотепер нашивками по рукавах. Ся увага відноситься до букви "Г", яку проєктується до нашивання в Галицькій Армії" [21]. В подальшому ніяких нових нарукавних знаків для військовиків збройних сил ЗОУНР не встановлювали – принаймні, відповідних документів нами не виявлено.
Таким чином, запровадження у червні-липні 1919 р. цілої системи нарукавних знаків органів військового управління, з’єднань та окремих родів зброї Галицької Армії слід розглядати як вимушений крок, зумовлений тогочасним скрутним становищем. Досить прості у виготовленні, ці нарукавні знаки в більшості своїй виконували суто розпізнавальну функцію і не являлися символікою військових частин у сучасному розумінні.
Примітки:
1 Назви подано так, як зазначено у документі.
2 Особовий склад підрозділів інженерних військ (від франц. pionnier – першопроходець).
3 Очевидно, йдеться про військовиків прожекторних підрозділів.
4 XLVI. Розпоряд з 22. цвітня 1919 // Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ. – 1919. – Ч. 11. – С. 4.
5 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). – Ф. 2188, оп. 1, спр. 1, арк. 99. Незасвідчена копія. У деяких документах датою видання цього наказу називається 16 червня 1919 р.
6 Так у тексті.
7 ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 1, спр. 3, арк. 63.
8 До червня 1919 р. Галицька Армія складалася з трьох корпусів. Під час Чортківської офензиви почалося створення ще двох – IV-го і V-го, проте згодом їх розформували.
9 Чмир М. Булава в українській військовій символіці та емблематиці 1917-1921 рр. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць. – К., 2003. – Ч. 10: У двох частинах. – Част. 1. – С. 212.
10 XLVI. Розпоряд з 22. цвітня 1919 // Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ. – 1919. – Ч. 11. – С. 4.
11 Немецко-русский синонимический словарь. – Москва, 1983. – С. 451; Немецко-русский военный словарь. – Москва, 1978. – С. 942.
12 Під час Чортківської офензиви з метою "як найскорійшого використання всіх народніх та господарських сил" українське командування вирішило розділити підконтрольну територію на "Запілля" (політичні повіти Чортків, Гусятин, Борщів та Заліщики) та етапну область (Етап) що охоплювала район між кордоном запілля і фронтом. Запілля визначалося як головна база для постачання армії. На чолі запілля мав стояти командант (командир) на правах команданта самостійного (окремого) корпусу (ЦДАВО України. – Ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 2-2 зв).
13 ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 1, спр. 1, арк. 99-99 зв.
14 Там само. – Оп. 3, спр. 28, арк. 15.
15 Там само. – Оп. 1, спр. 1, арк. 167. Відповідно до Наказу Військам від 25 червня 1919 р. ч. 68 корпуси повинні були негайно організувати "рухомі Вишколи для обучених", в яких належало збирати для короткої повторної підготовки мобілізованих та добровольців. У запіллі передбачалося організувати Армійський Вишкіл для необучених, що мав заданням "постачання людьми всеі Арміі" (ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 3, спр. 27, арк. 21).
16 Те, що артилерії був тоді присвоєний не просто червоний, а вишнево-червоний колір, на наш погляд, несуттєво.
17 Див.: Наказ Військам від 19 липня 1919 р. ч. 112 (ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 3, спр. 8, арк. 13); Довірочний наказ НКГА від 22 липня 1919 р. ч. 6 (ЦДАВО України. – Ф. 2188, оп. 2, спр. 53, арк. 8).
18 ЦДАВО України. – Ф. 2192, оп. 1, спр. 3, арк. 312.
19 Там само. – Спр. 6, арк. 58.
20 До обов’язків Письменничого Відділу при Диктаторі відносилося опрацювання української військової термінології, підготовка військових підручників та словників, видавнича діяльність і т.п. Крім того, відділ мав "дати почин" до заснування архіву та музею (ЦДАВО України. – Ф. 2192, оп. 2, спр. 1, арк. 229-300).
21 ЦДАВО України. – Ф. 2192, оп. 1, спр. 4, арк. 25 зв.
Опубліковано : Знак, 2004 р., ч. 33, с. 9 – 10.