Українські військові нарукавні емблеми під час Другої світової війни 1939-45 рр.

Сергій Музичук (Рівне)

У зв’язку з короткотривалим існуванням українських національних збройних сил у 1917-21 рр., нарукавні відзнаки не набули такого широкого вжитку, як в арміях інших країн. Проте 30 липня 1919 р. все ж було встановлено відзнаку приналежності до Армії Української Народної Республіки – нарукавний Тризуб. Така ж нашивка, поряд з відзнаками приналежності до певних родів зброї або частин, існувала і в Українській Галицькій Армії. Свій нарукавний знак отримала навесні 1919 р. також морська піхота.

Програні визвольні змагання та інтернування української армії не дозволили скластися традиції у знаковій системі українського військового однострою, хоча певні проекти розроблялися Військовим Міністерством і в еміграції.

Мал. 1.

Використання нарукавних відзнак відновлюється лише у 30-х рр. XX ст. у деяких українських парамілітарних формуваннях на еміграції. Наприклад, на уніформі відділів Організації Демократичного Відродження України в Америці використовувався блакитний щиток із жовтим націоналістичним Тризубом та літерами О.Д.В.У. такої ж барви під ним (мал. 1).

Мал. 2.

Під час політичної боротьби за незалежність Карпатської України в 1938 р. була створена парамілітарна Організація Народної Оборони "Карпатська Січ", що отримала власний однострій. У тексті проекту уніформи опис нарукавної відзнаки відсутній, а малюнки – додатки до нього – нам віднайти поки не вдалося. Однак існування нарукавної відзнаки підтверджується деякими фотографіями та пресовими джерелами. Так, у газеті "Нова Свобода" від 21 лютого 1939 р. передруковано репортаж чеського журналіста, в якому кількома рядками описувався однострій "Карпатської Січі". Крім іншого було сказано, що носиться "на рукавах щит зо знаком українського Тризуба". Отже, на правому рукаві січового однострою носилася нарукавна відзнака у формі синього щита з жовтою облямівкою та жовтим Тризубом (мал. 2).

Мал. 3.

У 1940 р. на території Генерального Губернаторства були створені парамілітарні відділи "Веркшуцу" (фабричної охорони) та "Баудінсту" (будівельної служби), в які набирали чимало українців. На уніформі цих відділів також існували нарукавні відзнаки, та ніякої української символіки вони не мали. Відзнакою "Баудінсту", наприклад, було зображення в трикутнику літери G (Generalgouvernement) на перехресті двох "стражницьких" топірців (білих на коричневому тлі; мал. 3).

Мал. 4.	Мал. 5.
Мал. 6.	Мал. 7.

Під час Другої світової війни на території Райхскомісаріату Україна було створено кілька десятків батальйонів Охоронної поліції, які вважалися українськими та подекуди мали на одностроях відповідну символіку. Жовто-сині нарукавні щитки різної форми, наприклад, використовувалися в батальйонах №№ 106, 114 (мал. 4), 115, 118 та ін. (мал. 5, 6). У деяких з них старшинський склад на нарукавних відзнаках мав також зображення Тризуба з мечем (оскільки батальйони формувалися членами ОУН-м; мал. 7).

Мал. 8.

У 1942 р. на Холмщині була створена Українська Самооборона для захисту населення від терору польських загонів Армії Крайової. 16 червня 1942 р. у Грубешові організовано штаб та перший відділ Самооборони. З часом для її вояків була розроблена система рангових відзнак та зразок нарукавної нашивки. В березні 1944 р. Самооборона нараховувала 225 вояків і 175 чоловік резерви. Чи всі її члени носили нарукавний Тризуб, стверджувати важко. Але оригінальну нашивку вдалося зберегти коменданту УХС сотнику Ю. Лукащуку. Вона мала форму трикутного блакитного щитка з жовтою окантовкою та Тризубом такого ж кольору (мал. 8).

Мал. 9.

У квітні 1943 р. вищими військовими колами Німеччини вирішено створити військове формування з населення Галичини. Воно отримало назву "СС-Добровольча дивізія "Галичина". Дивізійною відзнакою, як і в інших європейських добровольчих з’єднаннях, мав стати щиток на правому рукаві уніформи із спеціальним знаком (Sonderabzeichen). На цій емблемі мали зображатись "традиційно українські види зброї, однак такі, які б не були символами українських національних надій". В результаті відзнакою дивізії стала нашивка блакитного кольору з зображенням лева та трьох корон жовтого кольору (мал. 9). Символ лева в історичних документах зустрічається вперше в гербі Галицько-Волинської держави. Від того часу аж до Першої світової війни лев залишався українським національним гербом у Галичині. Три корони були в австрійському гербі Галичини, створеному для "королівства Галичини і Володимирії". Там їх подавалося разом із галкою. Нав’язуючи до тих традицій, німецька влада вмістила три корони і в гербі дивізії. Під час вишколу її вояки ніяких специфічних відзнак ще не мали. З’явилися вони щойно навесні 1944 р.

Слід відмітити, що дивізійна нашивка, як правило, носилася не на правому, а на лівому рукаві однострою вище ліктя. В деяких так званих Галицьких поліційних полках її носили справа нижче ліктя. Але з включенням особового складу полків до дивізії "Галичина" її починали використовувати згідно дивізійного стандарту.

Мал. 10.	Мал. 11.

Було кілька різновидів "левиків" на рукав. Крім стандартного зразка існувала нараменна нашивка зменшеного розміру, яку носили спочатку стрільці. Також відомі нашивки, вишиті грубими жовтими нитками – для німецького старшинського персоналу (мал. 10). Існували ще відзнаки, високоякісно виготовлені приватно жовтими звичайними та срібними металізованими нитками (мал. 11).

Мал. 12.

Деякі видання наводять ще один різновид дивізійної відзнаки (мал. 12), хоча на наш погляд, таке твердження є помилковим і виникнення її потребує подальших досліджень.

Мал. 13.

Не менш відома від "галицької" нашивка так званого Українського Визвольного Війська, котре реально існувало лише у вигляді окремих українських відділів, розпорошених по німецьких частинах. Згідно наказів начальника Генерального штабу суходільних військ вермахту за № 5000/43 від 29 квітня 1943 р. та організаційного відділу Генштабу за № 14124/43 від 29 травня того ж року добровольцям допоміжної служби (хіві) української національності та особовому складу українських частин Східних військ було дозволено носити на лівому рукаві уніформи спеціальний нарукавний щиток (7 х 6 см.) з білим Тризубом на жовто-блакитному тлі та білими літерами УВВ (мал. 13). Незважаючи на те, що перші зразки таких нашивок з’явилися ще в 1942 р., широкого застосування вони так і не отримали.

Мал. 14.	Мал. 15.

Літом 1944 р. було започатковано набір української молоді до німецьких протилетунських відділів, що дозволило вивільнити для фронтових частин значну кількість німецьких вояків. Юнаки та юначки протилетунської оборони отримали на уніформи власні відзнаки. Для перших це були опаски жовто-блакитної барви, на яких в щиті ромбовидної форми зображався лев (для галичан) або Тризуб (для вихідців зі східно-українських областей); тільки ромб з відповідним зображенням нашивався на рукав уніформи дівчат (мал. 14, 15).

Мал. 16.	Мал. 17.

Дивізія "Галичина", підрозділи УВВ та українського юнацтва увійшли до складу Української Національної Армії, про створення котрої було оголошено 17 березня 1945 р. Для УНА були розроблені власні відзнаки, а серед них – і нарукавна – у вигляді щита блакитної барви з золотим Тризубом (мал. 16). Командувач УНА генерал-поручник П. Шандрук використовував на уніформі відзнаку Тризуба, виготовлену з жовтої тканини за взірцем 1919 р. (мал. 17).

Мал. 18.

У лютому 1945 р. у Німеччині для службового користування була віддрукована таблиця з новими зразками відзнак на комір та рукави для всіх національних формувань Зброї СС. Для українських частин пропонувалась петлиця із зображенням Тризуба та нарукавний щиток з Тризубом та написом "UKRAINE" (мал. 18). Ймовірно, така відзнака ніколи так і не використовувалася, хоча існують твердження, що вона належала українським відділам німецької "Організації Тодт".

Мал. 19.

Ще один зразок української нарукавної відзнаки, подібний до згаданого вище, часто трапляється в спеціальній літературі з уніформістики. Це щит синьо-жовтої барви з написом "UKRAINE" (мал. 19). Але його існування, на нашу думку, ще не підтверджене жодними вагомими джерелами.

Мал. 20.	Мал. 21.

На закінчення подамо деякі інформації стосовно нарукавної символіки в Українській Повстанській Армії. Природньо, що її використання було обмежене умовами підпілля. Проте спроби врегулювання питань однострою та відзнак вояків УПА робилися вже в першому році існування армії, свідченням чого є проект, розроблений на переломі 1943-44 рр. Можливо, він призначався лише для теренових формувань УПА на Волині та Поліссі (Група УПА-"Північ"), та це не зменшує ваги документу. У проекті представлений нарукавний щиток блакитного кольору із зображенням золотого Тризуба у лавровому вінку (мал. 20). Невідомо, чи був цей проект хоча б частково втілений в життя, та поодинокі випадки використання нарукавних щитків в УПА все ж траплялися. На малюнку 21 представлено відзнаку, яку носив курінний УПА "Лисий" (Іван Климчак). Виготовлена вона гаптуванням, ймовірно, жовтими нитками на блакитному тлі.

Досить цікава тема українських військових нарукавних відзнак першої половини XX ст. ще очікує повного вивчення та висвітлення, що поки стримується закритістю багатьох документальних джерел та недоступністю оригінальних зразків, збережених за кордоном.

Опубліковано : Знак, 2004 р., ч. 33,с. 9 – 11.