Вступ

Брітченко І.Г., Момот О.М., Саєнко В.Г.

У період мінливої економіки суспільство поповнюється новими елементами, які з розрізнених ознак повинні формувати власну соціальну групу, що представляє з себе цілісність зі своїми дисципліною, свободою вибору і моральною системою самореалізації і саморегулювання. Така громадська сила розчищає собі простір і порушує рівновагу системи, яка поступається своїми позиціями новим стосункам, а період, в якому реєструються перетворення, надає виробникові умови нерівноважної економічної ситуації, в якій учасники враховують силу, яка діє безперервно. Нерівноважне суспільство інакше було назване дослідниками «калейдоскопічним суспільством» або суспільством «економічного індетермінізму». У цьому суспільстві ринкове середовище України насичується за рахунок четвертого елементу продуктивних сил суспільства – підприємництва, що представляє з себе, як відомо, особливу поведінкову структуру. Його посилення сприяє як економічному зростанню, так і росту податкоспроможності в державі.

За останні роки свого становлення економіка України поповнювалася швидкими темпами працею тієї частини населення держави, яка в системі економічних стосунків формує власну сферу – сферу підприємництва, інші соціальні групи втрачали свій потенціал. На думку більшості дослідників, підприємництво як вид діяльності отримує відображення в тій громадській групі, в яку включаються вільні особи, що задовольняють інтереси в політичній, соціальній, економічній, військовій, історичній і тому подібне видах діяльності на основі мобілізації розумової і фізичної активності свого організму.

В дослідженні розглядається економічна активність членів суспільства, за чим стоїть комплекс енергетичних процесів, який споживається на всіх стадіях відтворювального процесу матеріальних і духовних благ, що задовольняють потреби суспільства або окремої людини. У таку активність можна залучити людину двома способами – або з примусу, вимушено, або на основі добровільної вільної витрати життєвої енергії. Другий спосіб мобілізації енергії людини і відноситься в розряд підприємницької активності як форми існування людини і вільної особи. Цьому сприяють природні обставини, які проявляються у міру переселення людини в суворіші кліматичні середовища, де добути кошти для існування важко або практично неможливо, а ще більшу дію чинить спеціалізація виробників на виконанні певних трудових функцій, яка вимагає включення в діяльність такої ланки як обмін продуктами, а власне спеціалізація виступає фундаментом системи, в якій праця розподіляється між виробництвом, обміном і споживанням продуктів діяльності. Названі обставини вимагають від людини мобілізації інших форм поведінки, розвитку особливої економічної функції, застосування якої в практиці управління процесами і налагодження стосунків між людьми забезпечує економічне зростання. Згадаємо тут також і те, що така економічна функція визначена була уперше в працях Річарда Кантильона, як підприємницька.

Особлива економічна функція людини або підприємницька функція поєднується з іншими силами сучасного суспільства і прагне посилити його результуючу складову. Класифікація рушійних розвиток сил зводиться до наступних трьох елементів:

1) чиста функція власності на капітал – реалізувати комплекс продуктивних сил підприємства так, щоб забезпечувався ефект мінімальної собівартості продукції. Розрахувати витрати і вигоду від використання робочої сили, знарядь праці і предметів праці, ввести нові комбінації чинників виробництва;

2) підприємницька функція – виявити нереалізовані можливості витягання прибутку: розширити перелік засобів, необхідних для реалізації ефективнішого поля вибору;

3) оптимізаційна функція комплексу чинників і процесів економічного зростання, застосовуючи яку слідує:

а) встановити співвідношення між відомими впорядкованими наборами цілей і засобів;

б) визначити характер поведінки суб’єкта діяльності, обмежуючи умовою раціональності такої поведінки, моральними, правовими, релігійними засадами, звичаями і устоями народу;

в) виявити мотивацію досягнення успіху, форми мобілізації власних сил, відношення до ризику, власні ціннісні орієнтації;

г) вивчити мережеві зв’язки і тому подібне

У основу розвитку будь-якого суспільства покладені мотиви споживача і індивідуалізму, які теж досить вивчені: споживач означає орієнтацію масової свідомості на безперервний ріст споживання тих благ, які добуваються; індивідуалізм – це життєва позиція, пов’язана з протиставленням кінцевих інтересів індивіда інтересам суспільства, причому не якомусь конкретному, а суспільству взагалі, світу в цілому.

Жорстка зумовленість поведінки елементів виробництва виходить з наступного положення: клас власників засобів виробництва забезпечує власне існування за рахунок додаткової вартості, що отримується шляхом експлуатації найманої праці особисто вільних працівників. Необхідні властивості, які до цього приводять членів суспільства наступні:

1) великі суми грошового капіталу, які зосереджені в руках власників;

2) маса найманих робітників, яка вільна від особистої залежності і засобів виробництва;

3) стимулятори до праці, які включають ряд моральних принципів, а саме:

а) мотив індивідуалізму;

б) ідею рівних можливостей;

в) доктрину особистого успіху.

Концепція історичного матеріалізму пов’язана з розвитком соціально-економічних стимулів, пов’язаних з класовою приналежністю індивіда. Концепція природних спонукачів зв’язується з етнічною приналежністю. Мета індивіда полягає в подоланні перешкод і цілеспрямованому переході з середовища робочої сили в середу власників капіталу.

Згідно ієрархічної моделі мотивації психолога Д. Маслоу вищі духовні потреби можуть направляти поведінку індивіда лише в тій мірі, в якій задоволені його нижчі потреби: фізіологічні потреби, потреби у безпеці, в любові, в повазі, визнанні і оцінці авторитету, в самоактуализации (реалізація потенцій, здібностей, таланту людини, втілення власного «Я»). Задоволення первинної потреби універсальне, обмежується сферою безпосереднього і повсякденного досвіду, а тому не отримує розвитку духу підприємництва до того моменту, поки не з’явиться продукт творчості.

З’єднанню сил суспільства в результуючу сприяє модель ринку і економічна система, які, як відомо, прагнуть до рівноваги і витягання максимальної користі з готівкових ресурсів. Поєднуються і переплітаються дві гілки дисципліни, а саме:

на стадії виробництва продукції, де панує в стосунках жорстка зумовленість поведінки елементів виробництва, що обумовлюється соціально-економічними фактами, діючими обмежувачами (технологія виробництва, собівартість продукції, інтенсивність праці і так далі) використання творчого потенціалу особи, досягнення названого прагнення забезпечується методом оптимізації;

на стадії підключення підприємницької праці, досягнення економічного результату, що відрізняється імовірнісною основою, рівновага забезпечується методами, які розробляються економічною теорією кібернетичної оптимізації. Щоб переконатися в цьому, досить назвати декілька цілей оптимізації :

а) купити чужий товар за відомою ціною, а продати свій товар за більш високою ціною, але не відомою до теперішнього часу;

б) оцінити ризик втрати прибутку;

в) мобілізувати уяву – творчий акт творця і тому подібне.

Обидві стадії в організаційній системі мають рівноцінне значення, але перша виступає базисом для розвитку другої, а друга базисом для розвитку підприємницького духу і реформаторства. Кінець кінцем підприємницький дух, що представляє з себе сукупність душевних якостей людини, необхідних для успішного виконання підприємства, реформаторство, повинні впливати в суспільстві на:

1) систему стосунків. Забезпечується міра раціоналізації економічної життєдіяльності;

2) систему функцій. Забезпечується система навичок працівників: завойовник, організатор, торговець і тому подібне;

3) форми поведінки. Забезпечується культурне середовище, що проявляє себе в побуті, в господарському житті;

4) мислення. Працівник на відміну від адміністративної системи в межах своєї професії повинен прагнути до забезпечення максимального прибутку на основі систематично раціональної поведінки і мобілізації підприємницького духу.

Сучасне суспільство України розподіляється між трьома групами, що представляють з себе трудові ресурси, а саме:

1) спільність, що проповідує граничні цінності людського існування під впливом залишкових явищ адміністративно-командної системи, очікуючої повернення цінностей, що втратили актуальність;

2) спільність, напрямна свого розвитку шляхом підприємництва, діяльність, що будує, на чинниках споживача і індивідуалізму;

3) спільність втомлених людей, які мають закінчену культуру і безперспективність в русі вперед, що усвідомлюють не лише настання періоду заходу їх культури, але і вичерпується джерела для формування і захисту власних ідеалів.

Без детального аналізу структури названих груп можна визначитися з тим, що друга група поповнюватиметься працею, але можливо це за умови настання змін у свідомості членів суспільства. Вимагається усвідомити наступне: що знаходяться в групі підприємців автоматично включаються в престижне споживання.

Підприємці до середини 90-х років XX століття на території України знаходилися поза соціальною структурою і не могли включитися в престижне споживання, а тому повинні пройти етапи становлення і розвитку. Поки що можна вести мову про два первинні періоди – накопичення і твердження.

Період первинного накопичення в працях дослідників інакше називається лиминальной фазою. Підприємці знаходяться в групі «лімінальних» осіб. Рушійні сили представляють працівники тимчасових трудових колективів, оренді техніки, приміщення і власність учасників бізнесу. Характерні особливості бізнесу: підприємці переміщають в просторі продукт праці з метою вигідного обміну, залучають маси неорганізованого населення до проектів, що не вимагають витрат, міняють вид діяльності, співробітників, місцерозташування, часто закривають свої фірми і відкривають нові підприємства. Це дозволяє в стислі терміни дістати капітал і переорієнтовувати напрям його використання. На цій стадії зберігаються пріоритети соціалістичного гуртожитку, а свідомість підприємця зберігає бажання надати фінансову допомогу нужденній верстві населення безоплатно. Свідомість підприємця ще не сприйняла основний критерій свого соціального статусу – багатство, а тому власний громадський імідж особи підприємця знаходить відображення тільки в дорогих автомобілях і прикрасах. Зароджуються елементи демонстративного споживання, яке у свідомості підприємця виступає престижним.

Економічна сфера розрізнених підприємців насичується реалізацією матеріальних потреб, які не могли бути отримані в поступливій демократії адміністративної системи управління суспільством.

Період первинного затвердження нової еліти інакше називається постлімінальною фазою. Підприємцями відчувається багатство, як критерій соціального статусу, розвивається прагнення до утворення власної еліти. Разом з дрібним і середнім бізнесом, отримує розвиток велике підприємництво. З’являється громадський імідж підприємця, який включається у велику політику, сприяє економічному розвитку контрольованої території.

Починає свою реалізацію середовище елітарних клубів, будівництво масштабних поселень в екологічно чистих місцевостях, форм відпочинку в престижних рекреаційно-санаторних зонах. Масштаби демонстративного споживання (автомобілі, квартири, відпочинок за кордоном, нерухомість за кордоном) поступово придбавають забарвлення престижного, а одночасно з цим в соціальному просторі зароджується об’єднання з власним сприйняттям світу і духовного життя. Економічна сфера такої спільності заповнюється цінностями на основі моделей світових стандартів економічного життя, моделей наслідування і запозичення, моделей адаптації в середу зарубіжного досвіду по довгострокових програмах. З’являється бажання розібратися з процесами економічного середовища, які дозволяють створити стійкі сфери споживання продукції і послуг населенням, а підприємцям вийти з групи демонстративного споживання і вступити на шлях становлення «дозвільного класу», на початковій стадії формування якого досить мати престиж багатства. Досягти цього на цій стадії розвитку підприємництва можливо за допомогою реалізації споживчої функції суспільства, тобто життєвій позиції, пов’язаній з протиставленням кінцевих інтересів індивіда інтересам суспільства, мобілізації сили і могутності окремої особи.

Не дивлячись на те, що мораль, моральність і етика для аналізованої прогресуючої соціальної спільності – елементи моральної системи, які ще тільки отримують своє визначення і уточнюються, стає ясним, що системою цілей підприємництва озброюється все більша частина населення країни. Серед них систематичне отримання прибутку забезпечує учасникам матеріальний достаток, добробут, багатство вибору, особистий успіх, реалізацію власних здібностей, соціальний престиж, славу, владу. Оскільки названі цілі цього виду економічної активності людини реалізуються за допомогою його праці, то економічні реформи в країні мають бути спрямовані на розвиток підприємництва, а в його середовищі в першу чергу малого бізнесу. На думку фахівців для ринкової економіки дуже велике значення саме малого бізнесу. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення і розвиток його являється однією з основних проблем економічної політики в умовах пригнічення адміністративно-командної економіки ринкової. У розвинених країнах з ринковим устроєм малого бізнесу припадає на частку 60-70 % валового національного продукту, тому діяльність в цій сфері всемірно заохочується.

У світовій економіці малий бізнес функціонує за рахунок різноманітної кількості малих фірм, компаній і підприємств. Приміром, в Індії їх число перевищує 12 млн., а в Японії 9 млн. В США за рахунок їх роботи забезпечується майже половина приросту національного продукту і дві третини приросту нових робочих місць. Крім того, мале підприємництво оперативно реагує на зміну кон’юнктури ринку і надає ринковій економіці необхідну гнучкість. З цієї причини росте число підприємств: в США в 1970 р. виникли 264 тис. нових підприємств, в 1980 р. – 532 тис., а в 1988 р. – 682 тис. підприємств. У 1992 р. в американській економіці діяло близько 18 млн. ділових підприємств, і, передусім в малому бізнесі.

Істотний вклад вносить малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для високомонополізованої економіки має первинне значення. Важлива його роль і в здійсненні прориву в сфері науково-технічної політики. Це області електроніки, кібернетики і інформатики, які в нашій країні отримують розвиток згідно процесу конверсії, що розгорнувся, військових підприємств. Усі названі і багато інших властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки в країнах, що знаходяться на перехідних стадіях або фазах.

У усіх зарубіжних країнах з нормально розвиненою ринковою економікою існує потужна державна підтримка малого бізнесу. Наприклад, в Німеччині субсидії малим підприємствам складають до 3 млрд. євро щорічно. У США проблемами малого бізнесу зайняті два комітета конгресу, контроль за успішністю дій виконує Адміністрація у справах малого бізнесу, а в кожному штаті є регіональні її відділення, що налічують по 38-48 чол., які забезпечують підтримку малого бізнесу на державному рівні. У Японії, де особливо висока кількість малих підприємств, спеціально виділені ті з них, які в умовах ринкової економіки без допомоги держави розвиватися не можуть. Стимулюючим чинником в розвитку малого бізнесу виступають зазвичай системи податкової політики окремих держав, але в окремих випадках зустрічаються і фінансові форми підтримки. Суть податкової політики найчастіше полягає в поетапному зменшенні граничних ставок податків і в зниженні прогресивності оподаткування при досить вузькій податковій базі і високій сфері застосування податкових пільг. Зменшення ставки податку в залежності від розміру підприємства теж є одним з дієвих методів оподаткування малих підприємств. Наприклад, в США діє систем пільгових ставок податку на доходи до 16 тис. дол., 15-процентний податок встановлюється на перші 58 і 25-процентний – на наступні 25 тис. дол., а понад цю суму застосовується максимальна ставка.

Малі підприємства в капіталістичній економіці виконують різноманітні функції. Як правило, вони спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей, а великі підприємства ведуть подальшу зборку готових виробів.

Іноді малим підприємствам доручається проміжна зборка агрегатів. Середній час життя малих підприємств не перевищує 5-6 років. Але число нових підприємств перевищує число тих, що закриваються.

Усі малі підприємства швидко реагують на зовнішні умови і видозмінюють кінцеву продукцію. У своїх спонуканнях вони йдуть за попитом, освоюючи нову продукцію. Наприклад, малі підприємства в Японії здатні завершити дослідне виробництво в течії тижня, тоді як на великих підприємствах це зайняло б значно більше часу. Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в основній своїй роботі на місцеві ринки збуту. Найчастіше вони випускають швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і інші товари для задоволення масового і туристичного попиту.

Згідно із законом, малі підприємства можуть створюватися на основі будь-яких форм власності і здійснювати усі види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законом. Це положення чинить дуже істотну дію на психіку українського населення і в цій сфері спостерігається найбільш прогресивний рух суб’єктів діяльності. В той же час, ще слабо враховується ефективність малого і середнього бізнесу. Як правило, ефективність не забезпечується з тієї причини, що встановлюються високі податкові ставки. З перших моментів роботи цієї сфери держава намагається забезпечити фінансову збалансованість і бездифіцитність бюджету саме за рахунок підприємницького середовища. Малі підприємства стають на грань банкрутства і із-за частої зміни установок реформаторів, які порушують логіку розгортання перетворень: їм слід відмовитися від спроб забезпечувати перехід до ринку адмінистративно-командними методами, які ігнорують інтереси підприємця; вимагається знайти шлях від інтересу підприємця до централізованого створення ринкової інфраструктури, яка обслуговує названий інтерес. Розвиток гальмується через нестачу фінансових ресурсів, складнощі їх легального придбання у держави, тоді як банківська система недостатньо проявляє себе в інвестиційному середовищі підприємництва. У малому бізнесі практично відсутня система державної і громадської його підтримки.

Сучасні економічні реформи Уряду спрямовані на впровадження процесів економічного зростання, на активізацію господарчої складової окремих економічних систем. Раціональна організація економічної системи в ринковий обмін діяльністю можлива за тим теоретичним положенням, що кваліфікована праця може бути застосована у незалежності від того, в’язень це чи цивільний: і той, і інший повинні отримати належну кваліфікацію і дозвіл на виконання технологічних операцій на робочому місці, що обладнане устаткуванням з належними функціональними характеристиками, тобто мати належний фах і відповідні навички і уміння. Якщо при інших рівних умовах цивільний працівник за своїми особистими міркуваннями може здійснити вибір відповідного робочого місця за рахунок того, що має змогу пересуватися по території держави вільно, а тому досягає такого робочого місця без перешкод самостійно, то ув’язненого треба у належне місце доправляти під охороною і конвоєм, підтримувати його життєдіяльність, життєздатність і т. ін. штучно.

Виникає питання про доцільність його пересування, переміщення і транспортування, про можливість організації його охорони, харчування і відпочинку, про загальну ефективність використання такого ресурсу праці державою. Кожне виробництво за економічним законом розподілу і кооперації праці, який діє у всіх відомих людству соціально-економічних устроях і галузях суспільного життя і виробництва, споживає живу силу. Цей закон поєднує порції живої сили, що розподіляється за функцією основної праці, яка за статусом є виробником корисної речовини чи енергії і рухає процеси як самого технологічного процесу, так і процеси допоміжної праці, що сприяє ефективному виробництву, його безперервності і надійності, а також обслуговуючої праці, що забезпечує виконання допоміжних процесів, життє-забезпечувальних послуг, робіт і операцій, і, нарешті, управлінської праці, яка організовує взаємопов’язані процеси живої і опредметненої праці. За цим змістом факторів праці розбіжностей у дослідженні не спостерігається, а гальмування сприйняття наукової реальності пов’язується з такими факторами, що є похідними від режиму утримання ув’язнених, їх кваліфікаційної підготовленості до виконання тієї чи іншої вправи, дії, роботи чи функції, наявності устаткування, машин та механізмів і бажання працювати, тобто розвитку підприємницької функції.

Як це прийнято у промисловості, у залежності від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі. Перші з них – це засоби праці підприємства, що призначаються для виробництва промислового продукту, а другі – це ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи і т. ін., що призначаються для забезпечення руху предмету праці і обслуговування технологічного процесу. Розподіл такий за технологічною ознакою у пенітенціарній системі існує, але загальний результат виробничої дії не відображає. Відчутною залишається така характерна особливість застосування основних виробничих фондів у процесі виробництва, якою є їх відновлення. Для відновлення засобів праці необхідне їх відшкодування у вартісній формі, що здійснюється шляхом амортизації, тобто за врахуванням перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх послідовного повного відновлення.

Але, оскільки за методикою відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховуються певні кошти відповідно до розміру їх зносу (фізичного та морального), які включаються до собівартості новоствореної продукції і залишаються у держави, а не на підприємстві, то відновлення їх врівноважується саме державою. Тобто меншу частину системних положень організації і забезпечення виробництва у господарчому середовищі пенітенціарної системи запозичене з класичної економіки, а більшу частину треба розбудовувати з врахуванням значення владного змісту держави, режиму відбування покарання і форматних потенційних можливостей територіально розташованого казенного підприємства. Оскільки виробничі дії у середовищі пенітенціарної системи розглядаються за єдиною складовою послуги, то проблема їх поширення, розвитку і впровадження за прогресивними методичними підходами і організаційними системами до регулювання зв’язків, удосконалення соціально-економічних відносин залишається теж актуальною.

Підсилюється актуальність проблеми процесами стабілізації економіки держави, розвинення підприємництва і налагодження відносин на загалах ринку, що підтверджується державними програмами економічного розвитку. Потенційні економічні можливості пенітенціарної системи пов’язуються не стільки з розвитком виробництва у досліджуваному середовищі, скільки зі зміцненням процесів життєзабезпечення і матеріальної самодостатності. Тобто етап змін вимагає дослідження, визначення місця і значення факторів відтворення робочого ресурсу пенітенціарної системи з урахуванням стану сучасної державної економічної системи. Окрім того, досліджувана проблема має загальнодержавне значення, що вимагає подальшого поглиблення теоретичного і науково-прикладного вирішення завдань по удосконаленню організаційної системи виробництва послуги за рахунок людського потенціалу пенітенціарної системи.

За загальною оцінкою наукових розробок суспільство утримує загальнонаукові і загальноекономічні положення організації взаємодії казенних підприємств пенітенціарної системи і господарюючих суб’єктів діяльності, але вони швидко змінюються під впливом ринкових важелів і впровадження світового досвіду. Встановлено, що досліджувана система є структурною складовою держави з розвиненим трудовим і технічним ресурсом, що дозволяє скласти конкурентне середовище в окремих сферах виробництва, надання послуг і довгострокового закріплення за пенітенціарною системою.

Метою монографії є узагальнення розробки науково-методичних положень, системи організації, механізмів управління процесами забезпечення функціонування й розвитку підприємницької функції в умовах трьох секторів національного господарства, в системі яких на прикладі пенітенціарних підприємств розглянуто первинний сектор економіки національного господарства, на прикладі промислових підприємств України – вторинний, на прикладі послуг банківського сектору – третинний сектор національного господарства за допомогою систематизації теоретичних і використання прикладних результатів дослідження.

Реалізація позначеної мети монографії обумовила необхідність рішення наступних завдань:

– систематизації теоретичних основ розвитку підприємницької функції з урахуванням загальних наукових підходів і в динамічно мінливій економічній, організаційній і господарській системах;

– вивчення умов утворення підприємницького середовища, у якому процесом виступає вироблення продукції чи надання послуг на рівні

– сукупного суспільного виробництва, суспільної системи регулювання соціальних і економічних відносин у структурній схемі діяльності держави;

– обгрунтування науково-методичних основ формування підприємницького середовища вироблення продукції чи послуг у сукупності вибору їх елементів і факторів, прийомів організації процесів, посилок систематизації;

– розробки концептуального підходу до розвитку підприємницької функції при виробленні продукції чи послуг при входженні держави з економікою в динамічно мінливих умовах системного розвитку ринкових зв’язків;

– з’ясування структури процесів, елементів і механізмів розвитку підприємницької функції держави на умовах приведення в дію принципу господарського й економічного механізму взаємодії;

– розробки схеми надання підприємницької послуги в державі з порушеним економічним забезпеченням в конкретному середовищі, детермінованим невизначеністю реалізації;

– розробки науково обгрунтованих рекомендацій з реалізації економічних і соціальних умов організації підприємництва у виробничих процесах нестабільного середовища з порушеним економічним забезпеченням в середовищі економік і одиничного виробництва.

Рішення поставлених завдань, досягнення мети наукового дослідження визначили структуру, зміст й послідовність викладу отриманих результатів у монографії.