Гарячі будні

Л.Янюк, кор. «Радянської України». м.Чорнобиль Київської області

Репортаж

Восьма година вечора. В штабі оперативного загону управління Чорнобильської АЕС за столом п’ятеро. Серед них перший заступник міністра енергетики і електрифікації СРСР С.І.Садовський, начальник управління будівництва Чорнобильської АЕС В.Т.Кизима, керівник групи тепломонтажників Ф.М.Хлистов. На столі – аркуш кальки з кресленням ділянки території АЕС.

– Цією трасою вже прокладено частину трубопроводу до четвертого енергоблока для відкачування води. Треба зварити її з трубами другої частини його, перекинути через цю естакаду, закріпити, – пояснює завдання Василь Трохимович Кизима. – Які будуть думки?

Всі схиляються над кресленням, уточнюють, де і що робити, який обсяг робіт. На обговорення виноситься три варіанти виконання операції. Ніхто, ні керівники, ні підлеглі не відстоюють свій, вважаючи його незаперечним. Зважуються всі «за» і «проти». Вирішальні фактори – час і люди. Тобто треба робити все максимально швидко, враховуючи небезпеку для людей. Рішення приймається колективне: зварювання провести в безпечній зоні, а потім швидко приєднати подовжену пліть до трубопроводу. Роботи почати о шостій ранку, і виконати їх терміново.

Кімната штабу через 15 хвилин пустіє. Будівельники розходяться, щоб продумати до найдрібніших деталей хід кожної операції…

Небагатолюдно в штабі, що розташувався майже в центрі Чорнобиля – в приміщенні СПТУ-23. Працює він цілу добу.

…Мені пригадуються гарячі будні штабу будови, коли він так само працював і вдень, і вночі, збираючи на короткі оперативки керівників будівельних і монтажних підрозділів, від яких залежало виконання пускових операцій на енергоблоках. Я пам’ятаю тодішні обличчя людей – втомлені, заклопотані вкрай. Але очі кожного випромінювали блиск майбутньої трудової перемоги. Що змінилося в обличчях, в очах знайомих мені людей? Аварія випробувала всіх. Найсвідоміші, найвідданіші не покидали переднього краю ні на хвилину, впевнені, що без їх знань, досвіду, уміння тут, у цій біді, не обійтися; переконані, що їх життєва доля – будувати, творити – була, є й буде.

Ця віра, ця впевненість пересилює біль, мобілізує людей, створює особливу напругу думки. Адже сьогодні ніхто не має необхідної програми звичних дій, яку ми називаємо досвідом, щоб працювати в цій екстремальній ситуації.

– Цей досвід, – каже головний інженер управління будівництва Чорнобильської АЕС, начальник загону аварійно-рятувальних робіт В.Т.Гора, – народжується в ході роботи, коли кожен виявляє ініціативу, сміливість прийняти рішення навіть з риском, але єдино вірне в конкретній ситуації.

Перемога над аварією дається нелегко – самовідданістю, відвагою, героїзмом людей, які, не думаючи про своє здоров’я і життя, рвуться на передову. Але перемога наближається. Виконано чимало найскладніших і найнебезпечніших робіт для того, щоб почати «поховання» реактора, що накоїв лиха. Вся країна допомагала й допомагає сьогодні ліквідувати наслідки аварії. Нескінченні колони навантажених матеріалами автомашин, спеціальної техніки, фургони з продовольством – усе необхідне надходить для людей, що працюють у зоні особливої небезпеки.

А вони ведуть щоденну битву, захищаючи від наслідків аварії нас усіх, і думаючи про майбутнє.

Радянська Україна, 1986 р., 15.05, № 110 (19615).