Рішення диктує совість
В.Шуневич, спецкор.«Прапора комунізму», м.Бородянка
У числі останніх залишали небезпечну зону в дні аварії на Чорнобильській АЕС автотранспортники Прип’яті
Минуло три, п’ять хвилин. Автобуси із вахтовим персоналом, що відпрацював зміну і тут, у Чорнобилі, мав пересісти в чистіші машини, чомусь не з’являлися. Це стривожило водіїв В.К.Мельника і В.П.Бондаря. Ніхто не дорікнув би Володимиру Костянтиновичу і Володимиру Петровичу, якби вони й далі лишилися чекати колег та енергетиків у пункті, зазначеному в маршрутному листі. Та чи могли чекати транспорту ті, хто щойно брав участь у приборканні атомної стихії? Адже кожна зайва хвилина перебування у небезпечній зоні збільшувала загрозу для здоров’я. Знаючи про це, водії спрямували свої «ЛАЗи» туди. Рішення, не передбачене маршрутними документами чи інструкціями, було продиктоване совістю.
Це лише один з багатьох, гідних шани і високих слів, епізодів звитяжної участі трудівників Прип’ятського АТП у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції. Їм довелося доставляти на літак героїв-пожежників, які першими вступили у двобій з вогнем і радіацією, евакуювати населення міста енергетиків. Потім – робота на районних маршрутах, перевезення чорнобильців, які невтомно, обдираючи до крові руки, наповнювали вдень і вночі піском лантухи, якими вертольотники забивали вогнедишну пащу збунтованого реактора. Пізніше вони вивозили останніх жителів Янова, Семиходів, Буряківки [1].
Тоді, у дні найбільшої небезпеки, оперативно організував ремонт автобусів контролер технічного стану рухомого складу І.В.Блінов. А водій комуніст М.А.Солодько, коли його машина остаточно вийшла з ладу і не підлягала ремонту в тих умовах, знайшов собі іншу важливу справу – швидко налагодив роботу душової, заміну спецодягу. Зразки сумлінності і витримки показували на перевезенні вахтовиків водії В.А.Кириленко і А.Ю.Ошейко. Мужньо працювали на робочих місцях касири В.С.Слуцька і ветеран праці М.І.Балабай. Вони видавали водіям облікові листи, документи на пальне.
Прип’ятські автотранспортники в числі останніх залишили небезпечну зону. Дехто із сміливців (зокрема, згадані Мельник і Бондар) потім потрапили до лікарні [2]. Але нині всі почуваються добре, знову працюють за кермом.
Автомобілістів гостинно прийняв у свою трудову сім’ю колектив Бородянського АТП 31035. Чорнобильські водії одержали кілька нових автобусів. Нині вони допомагають місцевим автотранспортникам поліпшувати пасажирські перевезення, часто виконують рейси в зону.
Прапор комунізму, 1986 р., 28.06, № 152 (2548).
[1] Янів – село, що безпосередньо з заходу примикає до ЧАЕС; Семиходи – село, що безпосередньо з півночі примикає до ЧАЕС; обидва лежать між територією ЧАЕС і м.Прип’ять. Буряківка – 12 км на захід від ЧАЕС. Якщо викладена послідовність дій транспортників правильна, це свідчить, що про населення Янова на Семиходів у перший день евакуації, 27.04, просто забули, хоча вони розміщені ближче до ЧАЕС і їх би треба було евакуювати скорше за Прип’ять. Думаю, що начальство, яке планувало евакуацію, просто не здогадувалось про існування цих сіл і вважало, що найближчий до ЧАЕС пункт – це Прип’ять. Аж перегодя, подивившись на карту, воно побачило ці села і наказало їх евакуювати.
[2] Додаткове важливе свідчення, що радіаційні ураження дістали не тільки ті, хто в момент вибуху був на площадці АЕС, як то твердить офіційна брехня.