Плече надійне друга

О.Болясний. Литовська РСР – Київ

Піклуванням оточили у братній Литві евакуйованих із зони Чорнобильської АЕС прип’ятських виробничників

Невдовзі після аварії на Чорнобильській атомній у кабінеті генерального директора Вільнюського заводу радіовимірювальних приладів імені 60-річчя Жовтня, делегата 27 з’їзду КПРС О.О.Бурденка пролунав дзвінок. Телефонували з союзного галузевого міністерства: «Зможете прийняти частину евакуйованих працівників прип’ятського радіозаводу «Юпітер», влаштувати їх сім’ї?» Не вагаючись, Октябрь Осипович відповів: «Звичайно, зробимо все, що потрібно». Незабаром прибули евакуйовані. Наприкінці травня підприємство вже прийняло понад 140 робітників, серед яких було 43 сім’ї. Решту виробничників з «Юпітера» прийняли інші підприємства галузі.

Люди приїхали втомлені від усього пережитого. У Вільнюсі переселенців прийняли справді як рідних, оточили увагою. Питання, пов’язані з їх влаштуванням, налагодженням побуту взяли під свій контроль ЦК Компартії Литви, Вільнюський міськком партії та міськвиконком. На підприємстві для координації робіт по трудовлаштуванню і матеріальному забезпеченню прип’ятчан створили оперативний штаб. Прибулих розмістили у заводському готелі, забезпечили їх триразовим безплатним харчуванням у їдальні підприємства, у тому числі і дієтичним, придбали для них речі першої потреби, включаючи посуд, холодильники, телевізори. Не забули й про «дрібниці»: будильники, газети, радіоточки.

Заводський медпункт разом з міською промисловою поліклінікою організували медичний нагляд, дозиметричний контроль, республіканське міністерство охорони здоров’я залучило до обстеження прибулих прип’ятчан кращих спеціалістів. Не обійшлося, звичайно, без труднощів, але проблеми швидко розв’язували. Скажімо, заводський готель, де на перших порах розмістили прип’ятчан, розташований у тому районі міста, де на той момент здійснювали профілактику мережі гарячого водопостачання. Та дізнавшись про прибуття евакуйованих, робітники місцевого водоканалу подовжили свій робочий день і, достроково завершивши ремонтні роботи, підключили гарячу воду.

Участь у налагодженні життя і побуту евакуйованих взяли й колективи інших підприємств столиці Литви. На кошти, зібрані у фонд допомоги чорнобильцям, евакуйованим прип’ятчанам придбали товари, що випускаються на цих же підприємствах. Фабрика «Вілія» забезпечила верхній шерстяний трикотаж, «Спарта» – футболки, майки, шкарпетково-панчішні вироби. Верстатобудівний завод «Жальгіріс» надіслав чоловічі парасольки і господарські сумки власного виробництва, а фабрика шкіргалантереї імені Е.Ейдукявічюса – жіночі рукавички, сумочки. Приємний сюрприз зробив колектив відомої у Литві фабрики індивідуального пошиття одягу «Рамуне». За дві доби швеї за власний рахунок виготовили для прип’ятських жінок сучасні модні костюми.

– Дуже зворушені ми всім, що для нас зробили литовські друзі, – поділився думками колишній заступник головного інженера заводу «Юпітер», а тепер заступник головного технолога вільнюського об’єднання А.З.Нагайцев, якому доручено керівництво евакуйованими. – Влаштували добре і нас, і наші сім’ї. Навіть цілі робітничі династії прип’ятчан тут працюють. Взяти, приміром, сім’ю Золотухіних. Батько – Олексій Романович – наладчик, його дружина Тамара Григорівна – комплектувальниця, а син Юрій – слюсар у тому ж цеху, що й батько. Подбали на підприємстві і про наймолодших: влаштували дітей на все літо у комфортабельний заводський піонерський табір «Салют», розташований на околиці Вільнюса у мальовничому куточку на березі річки Неріс.

Недавно всіх евакуйованих, які трудяться на головному підприємстві об’єднання – у Вільнюсі – перевели у щойно відремонтований заводський гуртожиток, де їм виділили цілий поверх. Кожній сім’ї – окрему впорядковану кімнату. Не гірші умови створили й для тих, хто виявив бажання трудитися у філіалах об’єднання, що діють у трьох союзних республіках.

Останній факт, до речі, теж показовий, свідчить про обопільну чуйність колег. Коли прип’ятчани дізнались, що в одному з філіалів об’єднання ось уже тривалий час не вистачає досвідчених пресувальників, група прип’ятських робітників цього профілю виявила бажання переїхати туди разом з сім’ями. Так було ліквідовано одне з «вузьких» місць на виробництві.

Нині вільнюське об’єднання переживає відповідальний період – освоєння випуску унікальних мікропроцесорних комплексів для діагностики серцево-судинних захворювань, причому у такій кількості, якої вистачить для загальної диспансеризації населення нашої країни. І робітники, інженерно-технічні працівники, які прибули з Прип’яті, беруть у цій роботі безпосередню участь.

Після трудового дня евакуйовані часто збираються разом. Обговорюють поточні справи, зустрічаються з вільнюськими колегами, керівниками підприємства. Чергова така зустріч відбулась недавно у безалкогольному ресторані «Спарнай», де заводчани проводять культмасові заходи. І коли генеральний директор об’єднання О.О.Бурденко оголосив, що останній медичний огляд прип’ятчан засвідчив абсолютно нормальний стан їх здоров’я, зал вибухнув оплесками.

Радянська Україна, 1986 р., 23.09, № 218 (19723).

Значна частина статті була опублікована автором раніше («Рідні серед рідних» під 22.07.1986 р.)