Іде містом патруль…

Г.Пивоваров

Надійно несуть охорону Прип’яті працівники органів внутрішніх справ

Незвичайна тиша висить над містом, залитим сонячним світлом. Жодного звуку. І раптом чую розмірені кроки. Невдовзі з-за рогу з’являється міліцейський патруль. Йде повільно, спокійно…

Місто це – Прип’ять. Майже шість місяців тому залишили його жителі, яких спіткала біда – аварія на Чорнобильській АЕС. З того часу їхне майно, матеріальні цінності державних установ знаходяться під охороною. Опечатані будинки, організації.

Наша машина довго кружляє навколо міста. Водію сержанту Івану Савчуку з Чорнобильського районного відділу внутрішніх справ тривалий час не доводилося бувати в Прип’яті.

Останнім часом охорона міста посилилася [1]. Тепер в’їзд до нього один – неподалік від Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ. Тільки через нього можна потрапити сюди. А потреба така є в комунальників, працівників водопроводу, які ведуть тут ремонтні і профілактичні роботи. Дозвіл приїхати до міста одержали і його мешканці, щоб забрати хатні речі, навести порядок у квартирах. Все це робиться організовано, під контролем міліції.

О дев’ятій вечора місто повністю порожніє, з нього виїжджають усі. Закриваються на ніч ворота. В Прип’яті залишається лише чергова зміна міліції. Усю ніч нестиме вона свою невсипущу службу.

– Місто по периметру обнесено дротом і взято на сигналізацію, – розповідає черговий капітан міліції І.П.Горох. – Цілодобово вздовж огорожі всередині і зовні курсують наряди на бронетранспортерах в складі дільничного міліціонера, водія і дозиметриста. Все місто розбито на ділянки. Якщо хтось незаконно спробує проникнути в нього, спрацює сигналізація і на пульті чергового одразу видно, в якому квадраті це трапилося. По рації він сповістить про це патрульним бронетранспортерам.

Вдень і вночі по Прип’яті, крім того, їздять і ходять міліцейські наряди. З одним і них ми познайомилися. Представилися: сержанти Анатолій Кравченко і Петро Басистий. Добровольці. Приїхали в зону за покликом совісті. Анатолій із Закарпаття, Петро – з Вінниці. Їх район патрулювання – вулиці Курчатова, Леніна, Лазарева.

– По кілька разів перевіряємо під’їзди будинків, чи нема пошкоджень вхідних дверей, – кажуть вони.

По Прип’яті ми пересуваємося на спецавтобусі, обшитому свинцевими листами. Водій сержант Сергій Боровик раптом зупиняє машину. Лейтенанту Олександру Гардеру треба перевірити патруль. Молодший лейтенант Віктор Каленський з Таращі, старші сержанти Олександр Бузинський із Жмеринки і Сергій Чураченко з Обухова доповідають обстановку. На їхній дільниці все в порядку.

Зміна патрульних триває шість годин. Після цього доба відпочинку, і знову вони виходять на вулиці Прип’яті.

Мені розповіли про старшого сержанта Михайла Горбаченка.

– Наш одесит, – Михайло прибув з цього міста, – зовсім себе не береже. Хоч силу застосовуй, – каже Горох. – У свій вільний час якось вийшов на позачергове чергування.

Тут, у Прип’яті, несуть службу чудові люди. Ось водій харків’янин Михайло Бахарев. «Безвідмовний» – таку характеристику дали йому.

Дозиметристами працюють студенти з Горького. Андрій Митенков цього року закінчив Горьковський політехнічний інститут. Інженер-фізик. Перед тим, як їхати на роботу, попросився в Чорнобиль. Аргумент: тут згодяться його знання. Прохання задовольнили. Андрій, його друзі уважно слідкують за радіаційною обстановкою.

– Значно важче, ніж у місті, організувати охорону населених пунктів, що потрапили в 30-кілометрову зону, – розповідає заступник начальника УВД облвиконкому М.Д.Баранюк. – Організований цілодобовий об’їзд їх на патрульних машинах. Розробили і впровадили більш ефективні заходи.

Всі, хто несе службу в 30-кілометровій зоні, – добровольці. Добровольці за покликам серця, за велінням совісті.

Київська правда, 1986 р., 18.10, № 244 (18726).

[1] Після статті “Зона особого внимания” в “Правді” за 18.08.1986 р.