Влаштовані надійно

О.Болясний, кор.«Київської правди», Бородянський район.

у нових селах Бородянського району сім’ї, евакуйовані з чорнобильської зони

Звідки тільки не приїздять у Небрат й Берестянку гості. І з Америки завітали, і з Японії. Англійці, французи, італійці, шведи побували, друзі із соціалістичних країн. Тепер от мають швейцарці приїхати. Всіх вабить сюди одне: інтерес до новозбудованого житлового комплексу на 560 дворів, зведеного будівельниками столиці України та Криму в Бородянському районі для сімей, евакуйованих з Чорнобильської зони. Якось невдовзі після його заселення, під час одного з таких візитів, назустріч іноземним гостям, які оглядали новеньку сільську вулицю, вийшла, відірвавшись від клопотів на своєму подвір’ї, літня жінка.

– Заходьте до мене, – запросила, – все про життя наше розкажу, ще й варениками пригощу, саме наварила.

Серед прибулих були американські журналісти. Вони тут же націлили на жінку, яка стояла на фоні подвір’я, що зберігало ще сліди недавнього заселення, камери відеомагнітофонів. Один з американців, підійшовши до неї, запитав:

– Чи задоволені новими умовами? Може, щось не влаштовує?

– Нелегко, звичайно, покидати рідні місця, – відповіла вона. – Але ж у біді нас не кинули напризволяще – самі бачите, яке село за два місяці побудували. Турбуються про людей наша партія, уряд наш Радянський – спасибі їм за це.

Чи-то іншої відповіді чекали американці від жінки, яка перенесла чорнобильську біду, чи «червоною пропагандою» здалися їм ці слова, а тільки розчаровано опустивши свої знімальні камери, вони припинили розмову.

Та не кривила душею ця жінка – вона висловила одностайну думку новоселів Небрата й Берестянки.

Разом із заступником голови Бородянського райвиконкому В.В.Краснощоком, головою виконкому Заліської сільради Чорнобильського району, яка міститься нині тут, В.Г.Тимошенком і секретарем парткому евакуйованого колгоспу «Дружба» В.М.Гапоненком крокуємо прямою, мов струна, центральною вулицею нового села. Добротні й ошатні будиночки, затишний бульвар з лавочками, засаджений молодими ялинками, що нагадують евакуйованим про їх рідне Полісся, дитячі майданчики.

– Люди влаштовуються на новому місці надійно, по-господарськи, держава допомагає їм в усьому, – розповідає голова сільвиконкому. – Евакуйованих забезпечили житлом, більшості сімей надано окремі будинки, а малосімейним – один будинок на дві сім’ї, всім виплачено компенсацію за залишені у Чорнобильському районі будівлі, майно. Наша сільрада з свого боку при підтримці Бородянського райвиконкому потурбувалась, щоб односельці були забезпечені на зиму вугіллям, дровами.

– А коли стало можливим вивезти з 30-кілометрової зони додатково деякі особисті речі, предмети господарського й побутового призначення, наш колгосп «Дружба» разом з організаціями Бородянського району і області допомогли транспортом, – додав секретар парткому господарства В.М.Гапоненко. – Не залишились байдужими до потреб чорнобильців і місцеві колгоспи імені Леніна та «Більшовик». Вони забезпечили нас на зиму в необхідній кількості картоплею, городиною. Ясна річ, така щира турбота зворушує, надає сил людям, на долю яких випали нелегкі випробування.

Заходимо в перший-ліпший будинок. Знайомимось з господарем: Михайло Павлович Леоненко працює слюсарем-сантехніком у новому підрозділі – сільському комунгоспі. Роботою задоволений, житлом теж. Та й чому б бути невдоволеним: у трикімнатному будинку – нові меблі, килими, телевізор, житло обігрівається водяним опаленням, на кухні – плита з газовим балоном, надворі – сарай, льох. І так у кожному будинку цього нового села.

А ось новий магазин. Нічого гріха таїти: на роботу сільських торговельних закладів ще нерідкі нарікання. А як тут? Заходимо. За прилавком продавець Т.Д.Сироватка.

– Гадаю, робота нашого магазину покупців задовольняє, – каже вона. – Нам вдалося забезпечити непоганий вибір товарів.

Оглядаємо полиці: різні види свіжого хліба, широкий асортимент молочних продуктів, масло, ковбаса, безалкогольні напої, бакалійні і кондитерські вироби, навіть цілі продовольчі набори з товарами підвищеного попиту. Окремо – промислові товари: сьогодні, приміром, завезли до магазину дитячі іграшки. Одне слово, все, як годиться. І як ще одне підтвердження цього – перший і поки що єдиний запис у книзі скарг і пропозицій: «Спасибі за хороше обслуговування!». Порадували і вузол зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, пункт побутових послуг, де ми побували. Працюють вони чітко за графіком, нарікань на їх роботу нема.

Та було б, звичайно, помилкою вважати, що всі проблеми тут уже вирішено. Їх ще немало – село зовсім нове, тож все треба починати, як кажуть, з початку. Але особливо прикро, коли до проблем, пов’язаних з труднощами влаштування на новому місці, додаються ті, що виникають через неповороткість, непродуманість дій місцевих служб.

От, скажімо, таке. Якихось чотири місяці тому спорудили тут нову лазню, а сьогодні приміщення вже доводиться ремонтувати. Причина – неналежний догляд за ним. Лазню, втім, як й інші об’єкти в селі споруджували за прискореним графіком – все було підпорядковано головному – якомога швидше забезпечити евакуйованих житлом і об’єктами соцкультпобуту. За таких умов, зрозуміло, будівельники не скрізь встигли повністю просушити штукатурку – це належало зробити відразу після заселення самим господарям. З лазнею ж вийшло не так. Котельня, що її обігріває, працює лише двічі на тиждень – у ті дні, що й лазня, решту часу приміщення залишається вологим і холодним. Дійшло до того, що коли вдарив мороз, стеля у лазні вкрилась бурульками, а штукатурка на стінах почала руйнуватись. Майже півтори тисячі карбованців довелось витратити на те, щоб колгоспна будівельна бригада відремонтувала лазню. А цього ж могло не бути, якби працівники недавно створеної сільської комунальної служби належним чином наглядали за приміщенням, а в сільвиконкомі замислились над тим, що слід організувати тризмінну роботу котельні, яка має постійно підтримувати необхідну температуру в лазні.

Та є й інші проблеми нового села, розв’язати які сільвиконкому – без підтримки вищестоящих організацій – неможливо. Поряд з Небратом і Берестянкою – за якихось 500 метрів – проходить магістральний газопровід. Здавалося б, не так уже й важко прокласти від нього «нитку» до сіл. Але ж планами передбачено газифікувати від цього газопроводу тільки Бородянку. Очевидно, облплану слід порушити перед вищестоящими плановими органами питання про необхідність передбачити газифікацію і цих нових сіл.

Назріла необхідність і краще забезпечити сільську комунальну службу технікою. Потрібні, зокрема, машини для поливання вулиць і газонів, снігоочисні, для прибирання сміття, екскаватор-навантажувач, зварювальна апаратура, вагончики для сантехнічної служби. Одне слово, необхідна дійова допомога облсількомунгоспу.

…Друге своє народження переживають нині Небрат й Берестянка. Наступного року стане тут до ладу новий Будинок культури на 500 місць, школа більш як на 360 учнів з плавальним басейном, дитячий садок, аптека, торговельний центр, інші соціальні об’єкти. Має відбутися, так би мовити, індустріалізація цих нових сіл. В розпорядженні евакуйованого колгоспу «Дружба» на новому місці менше землі, ніж було раніше. Отже, вивільнилась частина трудівників. Але робочі руки ніколи не зайві. Господарство, заручившись підтримкою Київського виробничого об’єднання імені Р.Люксембург, вирішило виділити приміщення під новий цех фабрики. Підприємство, з свого боку, подбає про його технічне оснащення, підготовку майбутніх робітників із числа односельців. Відтак незабаром, крім сільськогосподарської продукції, почнуть тут випускати й трикотажні вироби.

Одне слово, відрадні перетворення мають статися у нових селах. Але для цього слід ще добре потрудитися.

Київська правда, 1986 р., 25.12, № 298 (18780).