Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Славутич – місто дружби

М.Швед, слухач Вищої партійної школи при ЦК Компартії України.

На трасі Ленінград-Одеса, що перетинає райцентр Ріпки, на дороговказі, нижче напису «Любеч», у кінці минулого року засяяла сріблом ще одна назва – «Славутич». Селище Любеч і місто Славутич розділяє якийсь десяток кілометрів. А в історії – одинадцять віків. Та є в них і дещо спільне. Розташовані вони на правому березі Дніпра – ріки дружби народів, що протікає землями Росії, Білорусії та України [1].

Будівництво міста для постійного проживання енергетиків стало важливою складовою частиною великомасштабної програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Перший будинок у Славутичі збудували…

Перший будинок у Славутичі збудували посланці Латвії.

Нині тут дружно перестукуються сокири, розривають споконвічну тишу механічні пили «Дружба» в Неданчицькому лісі. Рокочуть екскаватори, бульдозери і скрепери. Перегукуються люди. На майданчиках, де незабаром з’являться 7- і 9-поверхові будинки [2], котеджі, вже виріс цілий ліс будівельних кранів.

Головний інженер «Славутатоменергобуду» А.О.Андріянов розповідає:

– Спроектували і почали спорудження нового міста ряд союзних міністерств і відомств, будівельні організації Російської Федерації, України, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Литви, Латвії, Естонії. У розробці проектної документації брали участь 34 проектні організації, на чолі з генпроектувальником – інститутом «КиївЗНДІЕП».

Робочі креслення об’єктів житла і соцкультпобуту, магістральних комунікацій міста виконані не за два роки, як передбачено нормативами, а менш як за три місяці.

– Генеральний план міста, – продовжує Анатолій Олександрович, – розроблений таким чином, щоб найповніше зберегти навколишнє середовище, використати існуючий ліс для озеленення Славутича.

Комуніст С.О.Жогло

Комуніст С.О.Жогло прибув з міста Железногорська Курської області. Він працює електрозварником на спорудженні школи..

Коли уявити майбутнє місто як єдиний будівельний майданчик, то він поділений на п’ять своєрідних секторів. Роботи в одному з них веде Міненерго СРСР, в другому – Україна, в третьому – РРФСР, в четвертому і п’ятому – Прибалтика і Закавказзя.

– Ось тут, – показує рукою мій співрозмовник, коли ми зупинилися біля фундаменту 68-квартирного житлового будинку поліпшеної серії, – виростуть торговельний центр, Будинок побуту. Палац культури, школа, лікарня, обладнана за останнім словом медичної науки і техніки, готель, ринок, плавальний басейн. На місці, де ми зараз стоїмо, буде головна площа Славутича. Пряма, широка алея від неї вестиме до пам’ятника героям-чорнобильцям з вічним вогнем біля підніжжя постамента величної скульптури [3]. Неподалік буде споруджений музей, в якому можна буде дізнатися не тільки про героїчних людей Чорнобиля, а й про його минуле, а також про сьогодення і майбутнє Чорнобильської АЕС, розташуються всі необхідні об’єкти. До послуг мешканців міста буде промислово-комунальна зона і зона відпочинку на березі Дніпра.

А тим часом виростають у Славутичі новобудови. Стараються будівельники, адже в нинішньому році треба спорудити чимало житлових будинків, три дитячі дошкільні заклади, школу, фізкультурно-оздоровчий комплекс, кафе, їдальню, магазини, лазню з басейнами, готель, інші споруди, необхідні городянам.

– Та не менш важливе значення для майбутнього міста мають комунікації, – вступає в розмову виконуючий обов’язки начальника Прип’ятського монтажного управління В.М.Новик. – Маю на увазі будівництво доріг, водопровідної, теплової, телефонної мереж.

А ось і саме вахтове селище…

А ось і саме вахтове селище будівельників «Лісне».

Через кілька днів з тимчасового вахтового селища будівельників Якір, яке розмістилося на теплоходах, пришвартованих до берега Дніпра, переселяться люди на місце по стійного проживання у вахтове селище Лісне. Тут зведено одно- і двоповерхові житлові будиночки, почато спорудження банно-прального комбінату, бази відділу робітничого постачання, У селищі вже діють магазини – продуктовий і промтоварний.

Ца будові особливо відзначаються трудові колективи, очолювані кавалером ордена Трудового Червоного Прапора І.Я.Кузнецем, а також К.М.Єжовим, А.М.Коваленком, І.М.Господарюком та В.О.Клочеком.

Сумлінно трудяться на будівництві міста представники тресту «Чернігівпромбуд». Вміло організовує роботу колективів старший виконроб домобудівного комбінату Г.А.Ушацький.

Ведуться роботи по реконструкції залізничного полотна, будуються очисні споруди. І кожен будівельник дбає про те, щоб зберегти зелені скарби Придніпров’я, його неповторний пейзаж.

Побували ми і на одному з трьох споруджуваних бетонних заводів. Виростає він на очах, бо люди, що трудяться тут, розуміють особливу важливість цього об’єкта.

На велетенському будівельному майданчику біля Дніпра чується не тільки українська, а й російська, грузинська, азербайджанська, вірменська, литовська, латвійська, естонська, білоруська, узбецька мови. Ті, хто розмовляє ними, з добрим настроєм споруджують нове місто енергетиків, місто дружби – Славутич.

Фото спеціального кореспондента «Радянської України» М.Білокопитова

Радянська Україна, 1987 р., 1.03, № 50 (19853).

[1] Насправді від околиці Славутича до берега Дніпра – 9 кілометрів. І в такій дрібниці треба збрехати.

[2] Проектувальники хотіли будувати не вище 4-5 поверхів, але будівельники узяли підвищені зобов’язання…

[3] І жодний собака не гавкне : “А де ж пам’ятник В.І.Леніну ?”