Чому важко керуючому?

В.Шанюк, спецкор «Київської правди». м.Славутич.

Комуністи тресту «Славутичатоменергобуд» обговорили хід виконання будівництва нового міста енергетиків

Керуючий трестом «Славутичатоменергобуд» В.М.Свинчук, доповідаючи комуністам про стан справ на будівництві міста енергетиків, все ж не зумів дати глибокого аналізу причин відставання, визначити шляхи його подолання. Проте не варто поспішати з категоричними висновками, суворо судити господарника.

Для того, щоб дати об’єктивну відповідь, чому відстають будівельники, обов’язково треба зважити на одну дуже важливу обставину. Про неї нагадав з трибуни партійних зборів ще один господарський керівник. Керівник з багатим життєвим багажем, практичним досвідом, здібний організатор виробництва Василь Трохимович Кизима. Нині він тут очолює планове виробничо-розподільче управління, підпорядковане Міненерго СРСР.

Колектив будівельників опинився у надзвичайно складній ситуації: по суті, підкреслив Кизима, народжується сам і водночас повинен будувати місто. А для того, щоб читач мав уявлення про нове місто енергетиків, я, забігаючи дещо наперед, випереджаючи хід подій партійних зборів, викладу паралельно думку другого секретаря обласного комітету партії В.Г.Маломужа, який виступив того вечора перед комуністами.

Він підкреслив: Славутич – місто майбутнього, місто 21 століття, місто, до якого прикута увага всієї країни. І від того, наскільки швидко і якісно ми збудуємо його, залежить дуже і дуже багато, аж до престижу нашої держави. Дійсно, не слід забувати про цей бік справи: певні капіталістичні кола Заходу й до цього намагалися нагріти руки на нашій біді. Проте у брехні короткі ноги. Партія, уряд, не приховуючи труднощів, сказали всьому світові правду про чорнобильські події, а невірам надавали можливість, причому неодноразово, на власні очі побачити те, що було і є нині на атомній [1]. Правда, тільки правда вибивала у брехунів грунт з-під ніг, і невдовзі прогресивна громадськість світу переконалася: ділки від політики, хоч і не гребували нічим, опинилися в ізоляції.

Та сподіватися, що вони заспокоїлись, було б наївно. Буржуазна пропаганда не змирилась з поразкою, будь-що прагне очорнити нас, підносячи короткозорому обивателю чергові «сенсаційні» повідомлення з чорнобильської тематики. Ми труднощів не приховуємо. З часу трагедії виконано величезний обсяг робіт. Головне зроблено: законсервовано четвертий реактор, відселено з небезпечної зони людей, жодної людини не залишено без житла. Потерпілим виплачено грошові компенсації, їх влаштовано на роботу. Вжито і вживається всіх заходів для охорони навколишнього середовища. Пущено в роботу перший і другий реактори, в середині поточного року планується відродити третій блок, відновити спорудження п’ятого.

З повним правом сьогодні можна назвати передовою і будівельний майданчик, розташований поблизу села Неданчичі, де зводиться нове місто енергетиків – Славутич. Ще раз нагадаємо слова секретаря обласного комітету партії: воно має вирости у точно визначені, до краю стислі строки, а за побутовими і архітектурними вирішеннями навіть перевершити свого попередника – Прип’ять. Всі, хто зводить його, розв’язують не тільки господарське, а й величезного політичного змісту завдання. Про це не слід забувати, саме ці обставини повинні враховувати у своїй роботі керуючий трестом і рядовий робітник, партійний ватажок і міністр, постачальницькі і планові органи, причетні до новобудови.

Не забуваймо і такого фактора: буржуазна пропаганда не дрімає, прагне у притаманному їй чорному світлі відзначити «річницю» з дня чорнобильської трагедії. Отже, і нинішній квітень у політичному відношенні ввижається нам не з легких. Друзі, звичайно, нас зрозуміють, недруги ж, як не раз було досі, дивитимуться крізь чорні скельця окулярів. Ми не боїмося чергового галасу. Нам є що протиставити вигадкам, нісенітницям, недоброзичливості. Причому протиставити на ділі. Найкращим способом розвінчування брехні повинна стати ударна праця на всіх без винятку об’єктах, що зводяться за програмою ліквідації наслідків аварії на атомній.

От яке навантаження несе в собі сама лише назва нового міста енергетиків. З другого боку, всі повинні усвідомити: ми зводимо Славутич, виходячи з соціальних міркувань, викликаних турботою про людей, які працюватимуть на електростанції. Вони повинні жити у впорядкованих квартирах, мати можливість культурно проводити своє дозвілля.

Справа лише за часом. Для зведення міста відведено два роки. Строк – небачено короткий, жорсткий. Але вже у вересні на об’єкті має трудитись 13 тисяч робітників. Їх треба забезпечити житлом, нагодувати, одягнути. Заздалегідь підготувати фронт робіт. На жаль, поки що далеко не все тут ладиться так, як хотілося б. І про це йшла відверта розмова на партійних зборах тресту, з яких ми й почали нашу розповідь.

Чому ж керуючий трестом не зумів дати комуністам вичерпної відповіді з приводу допущеного відставання? Уявіть собі таку ситуацію: над трестом, який тільки-но стає на ноги, на ходу формує виробничі підрозділи, відчуває гостру потребу у кваліфікованих спеціалістах, вже висить напружений план. Іншого, легшого шляху просто нема. Треба паралельно думати і про колектив, і про те, як виконати виробничу програму. Погодьтесь, не кожний господарник витримає подібне навантаження.

І молодий керуючий розгубився, розпорошив сили. Водночас Володимира Миколайовича небезпідставно вважають грамотним, вдумливим спеціалістом. Тривалий час він працював разом з В.Т.Кизимою, споруджуючи АЕС. І працював непогано. Коли ж висунули на самостійну роботу, потрапив в екстремальні умови, розгубився. Будова не відчуває руки командуючого.

Ті, хто приїхав сюди за довгим карбованцем, повертаються назад. Проте кістяк, хоч і невеликий, тримається надійно, усвідомлюючи, що це – тимчасові труднощі. Чи є резерви? Звичайно, і, як засвідчили партійні збори, чималі. Вже на даному етапі колектив тресту, що за кількістю перевищив тисячу чоловік, може працювати значно ефективніше. Тим більше, що техніки вистачає. Вантажі не затримуються, подекуди їх навіть не встигають своєчасно розвантажувати.

Біда в іншому. І цю біду вловив начальник однієї з дільниць В.О.Нуякшев. Він попросив слова слідом за доповідачем. Віктор Олексійович не згадував у своєму виступі ні про крани, ні про житло. Почав з іншого: «Партійні збори – не виробнича планерка. Тож давайте говорити про партійно-політичну роботу». І з болем додав: «Люди не відчувають впливу партійної організації. Ось де перш за все слід шукати прорахунків. Непоодинокі у нас випадки порушень трудової і виробничої дисципліни, пияцтва. Треба негайно повернутися до людей, а вже тоді думати про те, як дати раду іншому».

Партійці підтримали цю лінію. Категорично і водночас суворо висловився молодий комуніст Віктор Михайлович Вітер: «Роботу партійної організації тресту пущено на самоплив. Прийняті рішення не виконуються». Інженер управління виробничо-технічної комплектації Ю.О.Жадан додав: «Будь-яка справа починається з людей».

Керуючий трестом і його підлеглі наче стояли на протилежних полюсах: господарник скаржився на брак робочої сили, спеціалістів, труднощі у матеріально-технічному постачанні і саме в цьому ладен був бачити упущення. Комуністи іншої думки – на готових, кваліфікованих спеціалістів розраховувати не можна, їх треба готувати на місці; слід вміло розпорядитися технікою, доводити до людей змінні завдання, питати про зроблене, суворо контролювати хід виконання прийнятих рішень, а не плодити чергові. Підняти, мобілізувати людей, вселити в них віру у власні сили повинна була б партійна організація. На жаль, досі її впливу, як до речі і профкому, комітету комсомолу, не відчувалося. А молодь, підкреслювали комуністи, потребує особливої уваги. Тим часом байдуже ставлення до неї породжує пияцтво, хуліганство. Відсутністю належного контролю скористалися хапуги з системи громадського харчування.

Питається, а де ж були Прип’ятський міськком партії, обком комсомолу, обласна рада профспілок, галузеві обкоми? Хіба умови побуту, дозвілля колективу будівельників їх не торкаються?! Будівництво Славутича – то справа не тільки будівельників. Розслаблятися не можна. Не маємо на це права. Максимум організованості, ініціативи, зібраності – ось що сьогодні вимагається від усіх учасників будівництва.

Взяти ті ж партійні збори, про які ведемо мову. Хіба працівники Прип’ятського міськкому партії не знали, що колишній секретар парторганізації тресту, якого на цих зборах переобрали, партійну роботу завалив?! Мабуть, знали. Але допомога партійного комітету первинній партійній організації досі обмежувалась півзаходами: били на сполох лише тоді, коли пожежу вже неможливо було загасити. Подібне сталося і з цими зборами. До них наче й готувалися, але скільки ж трапилося проколів! Починаючи від поверхової доповіді керуючого трестом і кінчаючи приміщенням, де вони проходили. Мабуть, ніяково почував себе другий секретар Прип’ятського міськкому партії С.О.Костін, коли секретар обкому партії небезпідставно докоряв йому за те, що готову дорогу до клубу, де мали відбутися збори, невідомо з яких міркувань перегороджували завали щебінки. Ніяково було і тоді, коли головуючий оголошував прізвища промовців, а їх у залі не виявилось взагалі. Питається: хто ж відповідав за явку комуністів? Нарешті, невже заздалегідь не можна було поладнати вхідні двері клубу, через що люди мусили сидіти у холодному залі? Все можна було б зробити, якби не байдужість. І з керуючим трестом попрацювати над доповіддю, і явку забезпечити, і дорогу прибрати, і зал обігріти.

В.Г.Маломуж повністю підтримав комуністів: у тому, що сталося на будові, левова частка вини припадає на партійну організацію тресту, яка досі не проявила себе. Що слід зробити, аби піднести партійний вплив? Перш за все, підкреслив промовець, обрати дієздатне партійне бюро, яке змогло б розібратися і в структурній організації тресту, і піднести бойовитість бригад, запровадити в них елементи демократизації, подбати про якнайширшу гласність в усьому.

Аналізуючи причини відставання будови, В.Г.Маломуж зазначив, що без міцної трудової і виробничої дисципліни ні про який план не може й бути мови. Кожний учасник будови повинен пам’ятати про те, що невдовзі це місто приверне увагу всіх, а тому – жодних відхилень від проекту, ніхто не має права вносити в нього поправки, якщо вони не на користь справі. Якість і ще раз якість будівництва – ось що має бути на передньому плані. Не розпорошувати сили, а концентрувати їх, бо ж важливий кінцевий, а не проміжний результат. Навіщо було розгортати роботи на всіх їдальнях і жодної не довести до кінця? Чи не краще швидко завершити один об’єкт і взятися за інший? Все залежить від того, як поставитись до справи: з душею чи байдуже.

Якби ті, кому належить, саме з таких позицій підійшли до формування колективу, то згодом не довелося б скаржитись ні на брак кадрів, ні на пасивність людей. Цю істину проілюстрував і наступний етап партійних зборів – вибори бюро.

Слова попросив С.О.Костін. Працівники партійного комітету, хоч трест створено й недавно, якоюсь мірою встигли придивитися до активу, скласти певне уявлення про того чи іншого комуніста. «А тому, – запропонував Костін, – ми виносимо на ваш розгляд кандидатури до складу партійного бюро». Збори висунули умову: кожен кандидат повинен коротко розповісти про себе.

Першою назвали старшого інженера Г.М.Арвахі. Ганна Миколаївна піднялася: до останнього часу працювала на одному з ніжинських підприємств, обиралась головою профкому, у партії з 1981 року. На будову приїхала у грудні минулого року. Майже однаковий життєвий шлях пройшов і слюсар Ф.Г.Бреус – сам місцевий, чернігівський, комуністом став теж недавно, має певний досвід роботи агітатора. Сергій Федорович Забарин трудився на Чорнобильській атомній. Вже знайомий нам начальник дільниці В.О.Нуякшев приїхав з Казахстану. Збори проголосували також за машиніста тепловоза В.Г.Рубана.

Ось так, коротенько, стисло представились всі дев’ятеро кандидатів. Згодом їх одностайно обрали до партійного бюро. Очолити його довірили начальнику виробничого відділу тресту В.М.Торчишнику…

Ми залишали Славутич пізньої ночі. УАЗик начальника місцевого відділу міліції П.В.Гулого «вивів» нас у темряві на тверду дорогу. Довкола опустився густий туман, фари автомобіля були майже безсилі пробити імлу.

– Олександре Олександровичу, – звернувся В.Г.Маломуж до заступника завідуючого відділом будівництва обкому партії Андріяки. – Чи не змогли б ми підшукати у себе в області з десяток молодих, ініціативних інженерів-будівельників? Люди повинні рости. Поміркуй, запропонуй їм поїхати на Славутич. Проявлять себе – довіримо самостійну роботу у будь-якому місті області. Нам вкрай потрібні такі керівники, як білоцерківський Браташ. Молодь треба висувати. Ой, як треба. Не давали їй досі ходу. Де ж досвіду братися? – І, ніби ще раз вивіряючи свою позицію, додав: – Чи не тому й важко нині Свинчуку…

Київська правда, 1987 р., 1.04, № 76 (18861).

[1] Персонально – це Х.Блікс і Р.Гейл, саме вони бували неодноразово, і саме вони названі невірами.