Іспит повінню

Наш кореспондент Г.Пивоваров повідомляє з району Чорнобильської АЕС

– «Задача-6»! Вас викликає «Задача-5». Дайте «Задачу-16»!

В кімнаті чутно, як «шостий» зв’язується з «шістнадцятим». Диспетчер Віктор Митрофанович Козлов просить чергового по «шістнадцятому» доповісти обстановку.

– Все нормально, рівень падає, – відповідає Григорій Леонтійович Куслий.

Я почав свій репортаж з диспетчерської повеневої комісії в Чорнобилі. Сотні людей у ці дні, розкидані майже по всій території 30-кілометрової зони, ведуть спостереження за поведінкою рік, річок і ручаїв в районі АЕС. Створена величезна запобіжна система, що має надіймо перекрити потрапляння радіоактивних елементів у Прип’ять.

У ці дні – «пік» повені на тутешніх малих річках. А тому в повній готовності всі служби. На майданчику перед будинком, де розташувалася комісія, стоять напоготові близько 20 самоскидів, навантажених камінням. На будь-який «пожежний» випадок.

– І були такі? – питаю в члена комісії, старшого інженера облводгоспу Володимира Васильовича Соботюка.

– Справді небезпечних не було. Ось сьомого квітня поступив сигнал з однієї з дамб на Іллі. Тут помітили початок змиву верхньої частини відстійника. Через дві години резервний загін, кинутий туди, доповів по рації, що деформація ліквідована… Будете писати, – попросив Соботюк, – обов’язково вкажіть прізвища водіїв самоскидів тресту «Київводбуд» Миколи Миколайовича Гаврилка, Григорія Олександровича Доценка і Василя Івановича Бистрого – відмінно і оперативно виконали вони всі роботи.

У читачів уже виникли питання: що це за «Задачі 5, 6, 16», резервний загін, як взагалі діє комплекс, покликаний забезпечити надійний захист водних ресурсів у період весняного паводка на Чорнобильській АЕС. Випробування повінню – важливий етап ліквідації наслідків аварії на станції. Наша газета неодноразово писала про будівництво водоохоронних споруд, що створюють надійний «щит» навколо території АЕС, щоб забруднені води не потрапляли в Прип’ять: територія станції «відсічена» від ріки дамбою, поставлена дренажна «завіса» із 177 свердловин, що мають всмоктати, а потім подати на очистку грунтові води в разі виявлення в них радіоактивних елементів, збудована «стіна в грунті», що на велику глибину пронизала землю, в усіх місцях можливого змиву радіоактивних речовин в річки басейну Дніпра зведено понад 400 дамб, на Прип’яті і Київському водосховищі поставлені донні пастки. Всі ці роботи почали виконуватися одразу після квітневих подій на станції. Перший іспит вони успішно витримали восени. Але головний був попереду – весняна повінь.

І в ці дні вона приймає у людей екзамен. Екзамен у надзвичайних умовах, особливо відповідальний, що не допускає неправильних «відповідей».

– Суть розробленого нами проекту, – розповідає інженер «Укрдіпроводгоспу» Олексій Григорович Малинка, що здійснює авторський нагляд за об’єктами, – в тому, щоб перехопити й очистити всі можливі скиди всіх водних джерел басейну Прип’яті. Подібного масштабу роботи ще не виконувалися.

Який же «водний щит» створено навколо АЕС? Підходимо до водної карти району. На неї нанесена, як висловився один з членів комісії, вся вода, що тече по території 30-кілометрової зони. Великими і малими кружечками позначені глухі та фільтрувальні дамби. Їх у межах області понад 130, 16 з них – основні. На річках Ілля, Вересня, тільки великих – по три, на Грезлі – дві. Якщо якісь забруднені елементи просочаться крізь першу дамбу, їх перехоплять друга, третя. Спочатку зібрана із забрудненої території вода відстоюється перед дамбами, а потім пропускається крізь фільтри. Науково доведена надійність такої системи її очистки, що не допускає зносу мулу і заражених частинок.

На всіх 16 великих дамбах цілодобово несуть чергування аварійні вахтові бригади. В розпорядженні кожної – бульдозери, екскаватор, самоскиди, пересувна електростанція, автомобіль з рацією. Живуть люди тут же, у вагончику.

Їдемо на одну з таких дамб на річці Сахан, позначену на карті під номером 70. Тут несе чергування бригада старшого вахти, інженера-гідротехніка Трубізького управління осушувальних систем Петра Віцентовича Левицького.

– Рівень повені досяг максимуму. Тому трохи підсипали дамбу, коли вода піднялася, – говорить Левицький.

Спускаємося до річки. Зачерпую воду.

– Дивіться! – вигукує раптом бульдозерист Василь Іванович Харченко. – Щука!

У воді перед дамбою непорушно стоїть чимала риба. Водій Юрій Мислик кидає камінця, але щука не поспішає: повільно повертається до нас хвостом і пливе в бік станції, демонструючи витримку і хоробрість. Всі сміються.

– До АЕС, – показує П.В.Левицький в бік соснового лісу, – по прямій менше десяти кілометрів. Щодня гідрометеорологічна служба бере в нас проби на чистоту води. Відхилень від норми не було.

Вперше в своїй практиці «Укрдіпроводгосп», а він проектує водогосподарські об’єкти для великого регіону, створює такі дамби-відстійники з фільтруючою вставкою. Це проста і водночас технічно досконала споруда. Спочатку робиться фундамент з каменю, на нього укладається шар абсорбуючого матеріалу. Це дрібний природний мінерал цеоліт, його властивість – збирати радіоактивні елементи, і, нарешті, верхня частина дамби-фільтра – щебінь.

Одну з вахт на дамбі поблизу села Ладижичі й викликав по рації диспетчер В.М.Козлов. Розташована вона поза зоною прямого зв’язку з комісією, а тому переговори йдуть через «посередника» – «Задачу-6».

Коли ви читаєте ці рядки, повінь в районі Чорнобильської АЕС досягла максимуму. Сотні людей приведені в повну «бойову» готовність. Напоготові резервні механізований загін із 40 КамАЗів, група інженерних військ, що будь-якої хвилини в разі потреби виступлять в один з визначених ним секторів: на трьох базах зібраний аварійний запас матеріалів. Загонам київських меліораторів прийшли на допомогу робітники, спеціалісти, техніка Чернігівського і Житомирського облводгоспів. Цілодобово на всіх великих дамбах ведеться контроль за рівнем води, раз на день він обов’язково заміряється на малих гатках. Кожного дня визначається і чистота води. Двічі на добу всі «Задачі» передають дані рівня повені в диспетчерську – «Задачі-5», де контролюється поведінка річок – оцінюється тенденція до підвищення або зниження рівня води.

Хочу підкреслити, що така протиповенева система захисту охоплює величезну площу, відсікши всі річки і річечки басейну Прип’яті, навколо станції поставлена своєрідна завіса.

Нинішіня повінь у межах норми. А всі протиповеневі споруди розраховані на максимум. Так, дамба, насипана вздовж Прип’яті, має висоту 1.2 метра, що перевищує можливий рівень води при найбільшому піднятті її на півметра.

Питання про надійність системи водозахисту я поставив головному інженеру виробничого об’єднання «Комбінат» Володимиру Івановичу Комарову. Ось що він відповів:

– Один приклад, щоб вам, як мовиться, все стало ясно. Дренажна завіса, якою Прип’ять відсічена від станції, стоїть законсервованою – жодного разу не виникало потреби пустити її в хід.

Трохи пізніше в будинку урядової комісії начальник відділу інформації і міжнародних зв’язків «Комбінату» Олександр Павлович Коваленко так доповнив розповідь головного інженера:

– Вся вода з промислового майданчика станції абсорбується дамбами і фільтрами. В разі потреби воду із зливової каналізації міста Прип’яті теж можемо очистити. Цілий ряд водоохоронних споруд не тільки достатній для екстремальних ситуацій, а навіть надлишковий.

У 30-кілометровій зоні вже майже немає снігу. Він зберігається лише в лісах. Скресає лід на річках. Крига тане у відстійниках перед дамбами. А люди в ці дні тримають екзамен першою після аварії весняною повінню. Вони надійно до нього підготувалися.

Київська правда, 1987 р., 14.04, № 87 (18872).

Приємно відзначити конкретність і чіткість даної статті.