Епілог

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

І оскільки виявляється істинним правило, про яке ми казали на початку, що постійно зростали тиранія, і насильства, і несправедливості іспанців проти цих лагідних овець в частині суворості, нелюдяності та злостивості, то тим, що сьогодні виявляється у цих провінціях серед діянь, які найбільш заслуговують на вогонь і тортури, є наступне.

Після смертей і спустошень [спричинених] війнами, піддавали, як сказано, людей вищеописаному жахливому рабству, і віддавали під піклування дияволам, одному – дві сотні, а іншому – три сотні індіанців. І диявол-піклувальник каже, що наказує покликати до себе сто індіанців, вони негайно приходять, як баранці; і після того, як вони являються, він наказує відрубати голови трьом або чотирьом десяткам з них, і каже решті: «Те саме я мушу зробити і з вами, якщо ви не будете мені добре служити чи підете без мого дозволу».

І нехай подивляться сьогодні, ради Бога, ті, хто це прочитає, що це за вчинок, і чи не перевершує він будь-яку жорстокість і несправедливість, яку тільки можна уявити; і чи не личить насправді таким християнам називатися дияволами, і чи віддавати надалі індіанців у піклування дияволам пекла, що означає передавати їх під піклування християн в Індіях.

Інша справа, про яку я скажу, що не знаю більш жорстокої, і більш пекельної, і більш сповненої дикої звірячої люті, це те, про що зараз розповім. Я вже казав, що іспанці мають в Індіях найзлобніших і найлютіших псів, навчених і вишколених, щоб вбивати та шматувати індіанців. І нехай скажуть усі, хто вважає себе справжніми християнами, і навіть ті, хто такими не є, чи чули у світі про таку справу, щоб для прогодування названих псів вели по шляхах багатьох індіанців у ланцюгах, які йшли, мов це було стадо свиней, і забивали їх, і влаштовували публічну торгівлю людським м’ясом, і казали один одному: «Позич нумо мені чверть якогось негідника з цих, щоб дати попоїсти моїм песикам, доки я не вб’ю іншого», – мов позичали чверть поросяти чи баранця.

Є й інші, які відправляються зранку пополювати зі своїми собаками, і коли повертаються в обід, то на питання, як справи, відповідають: «Все гаразд, тому що п’ятнадцять – двадцять негідників я зацькував із моїми собачками». Всі ці справи, та інші сатанинські, сьогодні вже доведено на судових процесах, що їх одні тирани влаштовували проти інших [288]. І що може бути річчю більш гидотною, і звірячою, й нелюдською?

Цим я хочу закінчити, поки не надійдуть новини про ще видатніші злочини (якщо більші, ніж ці, можуть бути), або поки ми не повернемося туди, щоб побачити знов, як протягом сорока двох років ми бачимо це на власні очі безупинно, волаючи перед Господом і власною совістю. І я так гадаю і вважаю за певне: настільки численними є втрати, шкода, руйнування, винищення, спустошення, вбивства й величезні страхітливі жорстокості та найгидотніші різновиди їх, насильства, гноблення, пограбунки та бійні, вчинені стосовно тих людей в тих землях (і навіть сьогодні їх чинять у всіх тих краях Індій), що скільки б я про все це не розповідав і не писав, я не розповів би й не описав, ні в кількісному, ні в якісному відношенні, й десятитисячної частки того, що скоєно та коїться сьогодні.

І задля того, щоб більше співчуття мав будь-який християнин до тих невинних народів, і від їхньої загибелі і страждань відчував більший біль, і сильніше засуджував, і ненавидів, і відчував відразу до неситі, й марнославства, і жорстокості іспанців, нехай усі знають, що правдива та істина, яку я з самого початку стверджую, а саме: з тих часів, як відкрили Індії й дотепер ніколи і в жодному з її країв індіанці не завдали шкоди християнам, доки першими не відчули від тих зло, й грабежі, і зраду, але навпаки завжди рахували їх за прибульців із небес, і як таких приймали, доки їхні справи не засвідчили, хто вони такі і якими є їхні наміри.

І ще одна річ, яку слід додати: що дотепер, починаючи з самого початку, не виявляли іспанці жодної турботи про те, щоб цим народам проповідувалася віра в Ісуса Христа, неначе б це були собаки чи інші тварини, навпаки, вони цілком навмисно забороняли священнослужителям проповідувати, піддаючи їх багатьом утискам та переслідуванням, тому що їм здавалося, що це було перешкодою, щоб отримати золото і багатства, до яких вабила їх жадоба.

І сьогодні в усіх Індіях не більше знання про Бога, чи то він з деревини, чи то з небес, чи то із землі, ніж це було серед тих народів сто років тому, за виключенням, можливо, Нової Іспанії, де попрацювали священнослужителі, але ж це маленький куточок Індій; і так вони загинули й гинуть без віри й таїнств.

Я, брат Бартоломе де Лас-Касас чи Касаус, із братії Святого Домініка, був спонукуваний до того, щоб з милосердя Божого прибути до цього двору Іспанії, турбуючися про те, щоб вигнати пекло з Індій, і щоб ті незліченні міріади душ, спокутуваних кров’ю Ісуса Христа, не залишилися назавжди без зцілення, але щоб збагнули свого Творця і спаслися, а також із співчуття, яке я маю до своєї батьківщини, якою є Кастилія, щоб не погубив її Господь за такі величезні гріхи проти віри та слави Його, а також скоєні проти ближніх, і за наполяганням деяких значних осіб, ревних до честі Господньої і чуйних до утисків і негараздів інших, які знаходяться при цьому дворі, адже я й сам мав такий намір, хоч і не брався за його виконання через мою постійну зайнятість.

Я закінчив це у Валенсії 8 грудня 1542 року, коли все ще при силі і досягли своєї вершини всі насильства, гноблення, тиранії, вбивства, грабежі та плюндрування, бійні, спустошення, лиха та біди, згадані вище, в усіх краях, де знаходяться християни в Індіях. Щоправда, в одних місцях вони більш жорстокі та огидні, ніж в інших.

В Мехіко та його окрузі трохи менше зла, і там, принаймні, не наважуються вчиняти його відкрито, тому що там, але не в іншому краї, є якесь правосуддя (хоч і дуже мале), але й там їх вбивають пекельними податками. Маю величезну надію, що, оскільки імператор і король Іспанії пан наш дон Карлос, п’ятий цього імені, дізнається про злочини та зради, які стосовно тих народів і земель всупереч волі Господа та його власній скоюються та були скоєні (бо до сьогодняшнього дня істину завжди спритно ховали), то має викоренити таке зло і вжити заходи до виправлення у тому Новому Світі, який Господь йому подарував, як такий, що любить і плекає те, що є справедливим, чиї славетне та щасливе життя та імператорську гідність Господь Всемогутній у якості засобу для підтримання своєї вселенської церкви і кінцевого спасіння його королівської душі на багато літ нехай зробить процвітаючими. Амінь.

Після того, як було написано вищенаведене, були оприлюднені деякі закони та укази, які його величність у той час прийняв у місті Барселоні [289], у році тисяча п’ятсот сорок другому, в листопаді місяці, і в місті Мадриді наступного року [290]. Згідно з ними було встановлено порядок, який у той час здавався належним, щоб припинилися такі численні злочини та гріхи, що проти Господа і проти ближніх, і для повного знищення і загибелі того світу скоювалися.

Його Величність прийняв згадані закони після багатьох зборів осіб великої поважності, освіченості та знання, та спорів і нарад у місті Вальядоліді [291], і, нарешті, за згодою і схваленням всіх інших, які письмово подали власні думки, і вони знайшли їх найбільш близькими до правил закону Ісуса Христа, як справжні християни, а також вільні від підкупу і запроданства за скарби, награбовані в Індіях. А ті позабруднювали руки, а ще більше – душі, багатьом, хто тоді в них наказував, звідки й пішла їхня сліпота до того, як їх плюндрували, без будь-яких докорів [сумління] з цього приводу.

Після того, як було оприлюднено ці закони, виготовили прикажчики тиранів, які у той час знаходилися при дворі, численні списки з них (бо всіх їх це збентежило, бо здалося, що для них зачиняються двері взяти участь у всіх цих грабунках і тираніях), і відправили їх у різні частини Індій. Ті, хто мав там заняттям їх грабувати, винищувати і плюндрувати своїми тираніями, оскільки ніколи не дотримувалися жодного порядку, але лише всілякого безладу, який тільки-но міг творити Люцифер, коли побачили списки, перш, ніж прибули б нові судді, які мусили були їх виконувати, збагнувши (про що кажуть і у що віриться), завдяки тим, хто до того їх там підтримував в їхніх гріхах та насильствах, що повинні будуть робити, – настільки обурилися, що, коли прийшли гідні судді їх упроваджувати, вирішили (бо втратили і любов, і острах до Бога) облишити сором і покору своєму королю.

І так, щоб задовільнити свою ненатлу жадобу до грошей тих найхтивіших тиранів, як і всі інші повсюдно, вони вирішили взяти собі прозвання зрадників, і стали найлютішими та найнестриманішими тиранами; особливо у королівствах Перу, де зараз, у році тисяча п’ятсот сорок шостому, скоюють такі потворні, і страхітливі, й огидні діяння, яких ніколи не вчиняли ані в Індіях, ані у світі, і не лише щодо індіанців, яких усіх чи майже всіх вже повбивали, а їхні землі залишили знелюднілими, але й стосовно один одного [292], за справедливим промислом Божим: бо оскільки не відбулося королівське правосуддя, щоб покарати їх, то нехай вони прийде з небес, дозволивши, щоб одні стали катами інших [293].

І з співчуття до цього їх заколоту в усіх інших частинах того Нового Світу не схотіли виконувати законів, і під приводом їх оскарження так само збунтувались, як і решта. Бо їм завдає шкоду залишити награбоване майно та статки, якими вони володіють, і випустити з рук індіанців, яких вони утримують у постійній неволі. І там, де припинили вбивати мечем відразу, вбивають їх особистим служінням, й іншими несправедливими і нестерпними утисками потроху. І дотепер король не має сил, щоб завадити цьому, тому що всі, малі й великі, займаються грабунком, одні більше, інші менше, одні відкрито і привселюдно, інші таємно і приховано. І під приводом служіння королю знеславлюють Господа, і грабують і розоряють короля.

Було надруковано цей твір у найшляхетнішому та найвірнопідданішому місті Севілья, в будинку Себастьяна Трухільо [Sebastián Trujillo], книговидавця [біля церкви] Нашої Пані Милостивої. Рік MDLII.

Примітки

288. У згодовуванні індіанців собакам звинувачувалися, зокрема, Гаспар Пачеко [Gaspar Pacheco] (бл.1488 – 1544), Дієго де Фігероа [Diego de Figeroa], Федеріко Лопес Теноріо [Federico López Tenorio] в Оахаці у 1526 р. (Chance, John K. La Conquista de la Sierra. Españoles e indígenas de Oaxaca en la época de Colonia. – Oaxaca, Instituto Oaxaqueño de las Culturas, 1998. – Pp. 40-43), один із капітанів Кесади Хуан Тафур [Juan Tafur] (пом. після 1577) в Колумбії в 1540 р. (Freyle, Juan Rodriguez. El Carnero… – P. 67).

Про таку ж практику, що її застосовували 1544 – 1545 рр. на Юкатані син Гаспара Пачеко Мельчор Пачеко [Melchor Pacheco] і Алонсо Лопес Сарко [Alonso López Zarco] (пом. 1547), повідомляють Д. де Ланда та «Хроніка з Чікшулубчен» (Ланда, Диего де. Сообщение о делах в Юкатане. М.-Л., Изд-во АН СССР, 1955. – С. 160; The Maya Chronicles/ Edited by Daniel G. Brinton. – New York, AMS Press, 1969. – P. 69).

289. Йдеться про так звані «Нові закони для Індій», підписані Карлом V в Барселоні 20 листопада 1542 р. Головні положення, що стосувалися покращення становища індіанців, полягали у наступному.

Заборонялося перетворювати індіанців на рабів під будь-яким приводом, тому числі у зв’язку з війною і заколотом.

Наявні індіанці-раби мусили бути звільнені, крім випадків, коли вони були перетворені на рабів у зв’язку із канібалізмом чи содомією.

Заборонялося використовувати індіанців без їхньої згоди та винагороди як носильників або для особистих послуг, а також відправляти у віддалені регіони для пошуку перлів.

Королівським урядовцям, від віце-короля та нижче, а також релігійним орденам, госпіталям, муніципалітетам та кофрадіям заборонялося отримувати індіанців у енком’єнду.

Репартім’єнто, надані першим конкістадорам, не повинні були передаватись у спадщину.

290. Маються на увазі доповнення до «Нових законів», видані у лютому 1543 р.

291. Йдеться про так звані «Вальядолідські зібрання», що відбувались у Вальядоліді у квітні-травні 1542 р. паралельно із засіданнями Кортесів Кастилії. В них брали участь члени Рад Індій, Орденів, Ближньої Ради, Аудієнсії та Канцлерства Вальядоліда, головний командор Кастилії Суньїга та королівський секретар Лос-Кобос. Хоча Лас-Касас безпосередньо участі у цих зібраннях не брав, він знаходився у той час у Вальядоліді і мав зустрічі з їх учасниками.

292. Йдеться про так званий «великий заколот енкомендеро» (що його називають також «заколот гонсалістів») у Перу під проводом Гонсало Пісарро, який відбувався у 1544 – 1548 рр.

293. Дієго де Альмагро був страчений 8 липня 1538 р. за наказом Ернандо Пісарро, Франсіско Пісарро був убитий змовниками – прихильниками Альмагро 26 липня 1541 р., син Дієго де Альмагро, Дієго де Альмагро-молодший, страчений 27 листопада 1542 р. за наказом губернатора Ваки де Кастро, віце-король Перу Бласко Нуньєс Вела був убитий заколотниками-гонсалістами 18 січня 1546 р., Гонсало Пісарро відрубали голову як заколотнику 10 квітня 1548 р., Ернандо Пісарро відбув з 1541 до 1561 рр. двадцать років в ув’язненні.