Маловідомий план околиць Києва 1753 року

Вортман Д. Я., Нікітіна В. І.

Старі плани Києва мають величезне значення як історичні джерела та цінні історико-картографічні пам’ятки. Одним з таких є «План Положение местамъ вокругъ Киева с показаниемъ ближные ситуации», створений у 1753 р. під керівництвом Данила Дебоскета (див. про нього: [9, с. 132-137]). Про цей картографічний твір згадує Лідія Пономаренко у своїй статті, присвяченій планам Києва XVII—XVIII ст. [8, с. 62-69]. Проте, наскільки нам відомо, в жодній києвознавчій праці не використовується інформація, яку можна отримати з цього плану. Його фотокопію можна побачити в датованому 1948 р. рукописному альбомі «Древний град Киев», який зберігається в Державній архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В.Г. Заболотного [2, арк. 6]. На час створення фотокопії оригінал перебував у Ленінградському філіалі Центрального історичного архіву СРСР (фонд 1399, одиниця зберігання 427) (тепер це Російський державний історичний архів).

Хоча план вивчали за чорно-білою фотокопією, можна з певною достовірністю стверджувати, що його виготовлено на папері тушшю та пером з використанням акварелі для нанесення відмивки. Розмір карти в межах рамки (встановлено завдяки наявності лінійного масштабу) орієнтовно становить 29×26 см. Масштаб 500 сажнів у дюймі (вважаємо, що під сажнем тут мається на увазі «казенний сажень», який був у вжитку наприкінці XVII — у XVIII ст. і дорівнював 216 см; дюйм дорівнює 2,54 см), що у чисельному масштабі дорівнює 1:42000.

План околиць Києва 1753 р.	Прорис плану околиць Києва 1753 р.

Створений для військових потреб (нагадаємо, що у той час Київ був однією з трьох головних фортець на західному кордоні Російської імперії і базою у російсько-турецьких війнах), план охоплює територію правобережної частини сучасного Києва від середньої течії р. Сирця на північному заході до нижньої течії р. Почайни на північному сході та від верхньої течії р. Віти на південному заході до гирла р. Либеді на південному сході.

У верхньому правому куті розташовано картуш з назвою плану, датою і візуючим написом: «Фортификацкий Полковникъ Данила Дебоскетъ». Внизу — ще один картуш з лінійним масштабом. У лівій нижній чверті аркуша зображено «компасну розу».

На плані зображено Дніпро та його правобережні притоки, підписано назви більшості з них. Схили річкових долин показано за допомогою відмивання. Також нанесено шляхи, наплавний міст через Дніпро, будівлі та споруди, назви окремих місцевостей. Біля деяких споруд є підписи. Незабудовані території позначено способом якісного фону — художніми значками, які символізують трав’яну та чагарникову рослинність; де-не-де зображено ділянки ріллі у вигляді посмугованих чотирикутників. Ліси у вигляді скупчень дерев показано тільки у річкових долинах та ярах.

У зображенні міста головну увагу приділено фортифікаціям. Найбільш точно показано Печерську фортецю: видно головний вал з дев’ятьма бастіонами, троє воріт і додаткові укріплення, що контролювали шлях до переправи через Дніпро. На відміну від Печерської, зображення Старокиївської фортеці зовсім не відповідає реаліям: на карті вона являє собою ідеальне коло з дев’ятьма бастіонами, хоча насправді мала неправильну конфігурацію і до того ж складалася з чотирьох частин, відділених одна від одної внутрішніми валами. Показано троє воріт (очевидно, Печерські, Золоті та Київські), хоча в дійсності їх було чотири (не рахуючи хвірток та внутрішніх воріт). Ретраншементи — вали, які захищали простір між Печерською та Старокиївською фортецями, а також Кудрявець і Поділ — показано дуже приблизно, що видно при порівнянні з іншими, більш точними планами. Міська забудова показана умовними кварталами. У найбільш густо заселеній частині міста, позначеній як «Нижний городъ Подолъ», вони збагачені символічними зображенням двох храмів — зрозуміло, що це не якісь конкретні споруди, оскільки на Подолі у той час була 21 церква (підраховано за: [10]). У Печерській і Старокиївській фортецях показано по одному храму; вочевидь, маються на увазі Києво-Печерська лавра і Софійський собор. На території між двома фортецями бачимо «Николаевский монастырь» (стояв на місці сучасного Палацу дітей та юнацтва), «Государевъ дворецъ» (Царський, тепер Маріїнський палац), «виноградникъ Государевъ садъ» (сучасні Міський сад і Хрещатицький парк) і «Кловъ» (Кловське подвір’я Лаври, від якого до нашого часу зберігся мурований палац).

Сільські населені пункти, зображені на карті, розділені на дві категорії — у тогочасних російських термінах «села» і «деревни» (перші відрізнялися від других наявністю церкви). «Села» зображені стилізованими малюнками храмів та підписами. Так позначені „Шулявщина”, „Паньковщина” і „Желянь” (Жуляни). «Деревни» показано абстрактним значком у вигляді кола з хрестом на верхівці. Так за традицією того часу позначалися населені пункти з православним населенням. «Деревень» на плані дві – «Борщаговка Михайловская» (належала Михайлівському Золотоверхому монастирю) та «Софка» (Совки). На південь від Печерська зображено хутори і подано назву місцевості – «поле, называемое Зверинецъ». У місці, де шлях з Печерська на Васильків пролягає по греблі через Либідь, показано шинок — вочевидь, той самий, що згідно з описом 1766 р. входив до складу Верхньолибідського маєтку, належного Києво-Печерській лаврі [7, с. 662-666]. Згодом тут постало село Деміївка.

На правому березі Либеді, при шляху, що веде зі Старого Києва на Борщагівку (десь у районі сучасного Південного залізничного вокзалу), зображено двоповерхову будівлю з назвою «Вавилонъ». Її призначення незрозуміле, в інших джерелах вона не згадується. Можна припустити, що це заїжджий двір. З-поміж сакральних споруд за межами міста зображено церкву св. Іоанна Предтечі (парафіяльний храм Звіринця) та Видубицький монастир.

План містить найдавнішу згадку про три гідроніми — притоки Либеді: «Скоморохъ», «Ореховатица» (тепер Оріхуватка) та «Мужичекъ» (пізніше річка Мокра, що тепер протікає колектором у Кучминому яру). Верхня течія самої Либеді показана таким чином, що дозволяє стверджувати: витік річки розташований не в районі залізничної станції Київ-Волинський, як говорить енциклопедичний довідник «Київ» [6, с. 341-342], а в північно-західній частині сучасного масиву Відрадний. До такого ж висновку, але з використанням гідрологічного методу дослідження, прийшов Віктор Вишневський [1, с. 7]. З цього, між іншим, випливає, що довжина Либеді становить не 14 км, а понад 17 км [1, с. 15]. З плану дізнаємося також про назви двох приток річки Совки — «Бычевка» і «река в Кухместровщине» (їх можна ототожнити з існуючими і тепер струмками — витоками Совки, але з якими саме — визначити складно).

На плані є ще один водотік з назвою — це „река Притыка”, яка впадає в Дніпро на північ від Подолу. Немає сумніву, що насправді це Почайна. Як відомо, Притикою у XVIII ст. називалась не річка, а місцевість на березі Дніпра, до якої приставали судна. Схоже, що автори плану помилилися.

Позначено та підписано також два неіснуючих нині водоймища. Це «Святое озеро» на Звіринці (великий став, який можна локалізувати у районі перехрестя сучасних бульвару Дружби народів та вулиці Струтинського) та «озерце Скопецъ» на території сучасного Національного експоцентру.

На Либеді й Совці показано водяні млини, деякі з них підписані. Особливу цікавість викликає реалістичне зображення „великой мельницы лесопильной” на березі Притики (Почайни). З монографії „Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР» можна дізнатися, що це була багатоярусна споруда, обладнана різними механічними пристроями для підняття, розпилювання й транспортування колод та лісоматеріалів [4, с. 82, 84].

За допомогою плану можна точно „прив’язати” до сучасної топографії три урочища, назви яких зустрічаються в документах XVI-XVII ст. Це «Соколей Рогъ», «Липовой Кустъ» і «Тесные Улицы». Перше урочище локалізується біля підніжжя Черепанової гори (вздовж лівого берега р. Клов), друге – в місцевості Пронівщина (вулиця Кадетський Гай), третє – на житловому масиві Чоколовка.

Зображення мосту через Дніпро має цікаву деталь: невеликий розрив між понтонами (човнами, на яких тримався міст), що може символізувати призначені для пропуску суден ворота, про які є згадка в указі Київського губернського правління від 14 серпня 1802 р. [3, с. 141, № 688].

При порівнянні плану з іншими картографічними пам’ятками того часу, зокрема з планом Києва 1745 р. (див. про нього: [5, с. 41-45]), очевидним стає його відносно низька точність, а саме значне спотворення пропорцій площинних та лінійних об’єктів. Проте це не применшує значення плану: адже серед картографічних джерел середини XVIII ст. лише він докладно інформує не тільки про територію тодішнього міста, що обмежувалася межиріччям Дніпра та Либеді, а й про значно більший простір.

Автори вдячні к.і.н. Тетяні Лютій за допомогу в прочитанні написів на плані та цінні поради під час рецензування статті.

Література

1. Вишневський В.І. Малі річки Києва.— К.: Інтерпрес ЛТД, 2007.— 28 с.

2. Древний град Киев. Планы / Собрал А.М. Тихонович.— К.: Ин-т архитектуры и теории архитектуры, 1948.

3. Каталог документів з історії Києва.— К.: Наук. думка, 1982.— 204 с.

4. Ленченко В.А., Колобанов С.К. Строительство после воссоединения Украины с Россией (вторая половина XVII—XVIII в.) // Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР. В 3-х т.— Т. 1.— К.: Наук. думка, 1989.— С. 72-91.

5. Ленченко В.О. Генеральний план Києва 1745 року // Вісн. геодез. та картограф.— 2006.— № 3.— С. 41-45.

6. Либідь // Київ: Енциклопедичний довідник / Ред. А.В. Кудрицький.— К.: УРЕ, 1981.— С. 341-342.

7. Лучицький Іван. Київ 1766 року // Хроніка 2000.— Вип. 49-50.— К., 2002.— С. 637-695 (пер. з видання: Лучицкий И. Киев в 1766 году // Киевская старина.— 1888.— № 1-3.— С. 1-74).

8. Пономаренко Л. Плани м. Києва XVII—XVIII ст. як історичне джерело // Київська старовина (щорічник). 1972.— К.: Наук. думка, 1972.— С. 62-69.

9. Ситкарьова О.В. З історії будівництва оборонних споруд в Україні військовим інженером Д. Дебоскетом у середині XVIII ст. // Укр. іст. журн.— 1998.— № 1.— С. 132-137.

10. Храми Києва. Енциклопедія (видання на компакт-диску).— К.: 3 Media, 2001.

Опубліковано: Вісник геодезії та картографії.— 2008.— №1.— С. 37—40.