Лиса гора – урочище в плині часу
Парнікоза І.Ю.
Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця»
Дружина охорони природи КНУ «Зелене Майбутнє»
Київ – 2010-2023
Пам’яті Олексія Голованова присвячується
«І Київ і Дніпро разом… Боже мій, що за розкіш! Чуєте, Добрі люди, я вам говорю про Київ, і ви не плачете від радості?»
Є. Гребінка, за М. М. Захарченко «Київ тепер і колись», 1888
Роботу присвячено Лисій горі у м. Києві і пов’язаним з нею урочищам Покал та стародавнє гирло Либеді, що об’єднані автором під визначенням «Лисогір`я». Лисогір`я, одна з найтаємничіших Київських місцевостей, овіяна містичними легендами і переказами. Втім реальної історичної та природної характеристики Лисогір`я брак. У даній роботі на основі усіх доступних автору джерел реконструйовано історичний шлях Лисогір`я від найдавніших часів до сьогодення. Це відомості про археологічні знахідки, відомості про побудову на Лисій горі стратегічного об`єкту – Лисогірського форту. У протилежність концепції Лисогірського форту, як частини фортечної огорожі, вперше висловлено думку про нього, як за початковим задумом самодостатню позицію. Описано реальне значення роль, яке він на відміну від широковідомих Брестської фортеці чи Вестерплатте, що відіграв у обороні Києва в серпні 1941 р. Наявний перший детальний опис сучасного стану форту. Окрема частина роботи присвячена природній цінності Лисогір`я: рослинності, флорі та фауні. Подано результати багаторічного вивчення автором стану популяції тутешніх рідкісних та зникаючих видів рослин. На завершення проаналізовано антропогенні загрози існуванню унікального куточка київського історичного та природного середовища та запропоновано шляхи збереження унікального ансамблю.
Впродовж свого розвитку Київ мав не одну Лису гору, в різний час так називали абсолютно різні височини, втім останнім часом так називають крайову височину київського лесового плато неподалік від літописного урочища Видубичі. Вкрита дубово-грабовими лісами, вона внаслідок як природних причин так і антропогенного впливу вже у ХVII ст. повністю виправдовувала свою сучасну назву. Як свідчать археологічні дослідження в часи трипільської археологічної культури та давньоруську добу ці, домінуючі над гирлом суднохідної в той час Либіді, висоти не були пусткою. Впродовж 1872-74 рр. тут було реалізовано план самостійного укріплення – великого за площею форту, що мав надійно захистити підступи до стратегічних київських мостів. Лисогірський форт. Лисогірський форт будувався за індивідуальним проектом Е. І. Тотлебена як самодостатнє автономне укріплення. Він не був частиною системи загальної фортової огорожі київської тверді. Відсутність коштів не дозволила реалізувати проект Лисогірського форту в повному обсязі. Але й у такому дещо спрощеному вигляді при 178 гарматах на озброєнні й 2-тисячним гарнізоном, Лисогірський форт вважався непідступним і спроможним забезпечити захист головних підступів до Києва. Поблизу збудованого форту розвинулося нове міське поселення – Саперна слобідка, яку разом із Диміївкою у 1918 р. приєднали до Києва. Внаслідок свого напрочуд вигідного розташування, станом на ХХ ст. Лисогірський форт лишався єдиною спорудою Київської фортеці, що не втратила оборонне значення. Втім тривалий час його територія стала місцем страти політичних та кримінальних злочинців. У передвоєнні роки, Лисогірський форт став місцем складування вибухових речовин. На графіті солдат-охоронців складів, залишених на стінах потерн форту, поруч з старими з "ять", назвами губерній, повітів, звучать імена з датами 20-х та 40-х років ХХ ст. Апогей історії урочища – це подвиг ополченців, які 10 серпня 1941 р., обороняючи Лисогірський форт, не дали німцям прорватися до переправ через Дніпро та оточити усі війська 37-армії у Київському укріпленому районі. У післявоєнний час і до 70-х рр. територія Лисої гори була місцем розташування артилерійських складів Київського військового округу, а отже залишалася забороненою зоною. Зняття охорони у 1976 р. призвело до стихійного руйнування об’єктів форту. На сьогоднішній день він зберігся приблизно на 80%.
Закритий режим території якомога краще сприяв збереженню багатої флори та фауни урочища. Наразі десятки видів рослин та тварин Лисої гори, що охороняються рішенням Київради, занесені до Червоної книги, чи включені до міжнародних конвенцій зумовлюють необхідність сурових природоохоронних обмежень на території урочища. Вказане відноситься і до історичних супутників Лисої гори, а саме таких компонентів Лисогір`я, як заплавне урочище Покал-Галерний острів, а також стародавнє гирло р. Либеді. Найбільш відома громадськості містична слава Лисої гори ґрунтується напевне на християнській оцінці давніх язичеських традицій, що не оминули і Лисогір`я. Втім відьомські чари не забезпечують Лисогір`я перед безвідповідальним ставленням відвідувачів, а супротив будівельних планів міської влади стає лише адміністрація музею «Київська фортеця», екологи та небайдужі кияни. Збереження Лисогір`я пов’язане з виконанням запровадженого музеєм «Київська фортеця» диференційованого режиму охорони урочища Лиса гора, а також включенням до музейної території решти фрагментів Лисогір'я – урочища Покал, Галерний острів, а також стародавнього гирла р. Либідь.
Пропонована робота розрахована на істориків – краєзнавців, екскурсоводів, біологів та природоохронців, а також широкі верстви читачів.