Візитаційні описи 1726 і 1750 років церкви села Бірки на Чигиринщині

Тетяна Гедзь

I. 1726 рік

У 1931 році Іван Крип'якевич опублікував візитаційні описи (протоколи візитацій) церков Чигирина і Суботова, датовані 1726 роком [1]. Оригінали цих документів знаходились (і знаходяться нині) у фондах Національного музею ім. А. Шептицького у Львові [2]. Це – матеріали візитацій церков Чигиринського намісництва (деканату) представниками унійної церкви, а саме її Львівсько-Галицько-Кам'янецької єпархії. Окрім названих вище Чигирина, Суботова і Бірок, ці матеріали стосуються таких містечок і сіл: Боровиця, Бужин, Войтове, Воронівка, Голов'ятин, Жаботин, Залевки, Кам'янки ( у множині – Т. Г.), Каплища, Крилів-над-Дніпром, Медведівка, Новоселиця, Худоліївка, Ясківці [3].

Публікуємо наступну частину цих матеріалів, а саме візитаційний опис Свято-Миколаївської церкви села Бірки. Це село з кінця 18 ст. належало до Чигиринського повіту Київської губернії, на даний час – до Олександрівського району Кіровоградської області (Рис. 1).

Про церкву св. Миколая від Леоніда Похилевича відомо таке: “Церковь деревянная, во имя Святителя Николая, до 1858 года находилась на площади, покрытой сыпучим песком, и поэтому неудобству в сем году перенесена на нынешнее место. По штатам состоит в 5-м классе; земли имеет 45 десятин. О прежней церкви известно, что она была построена 1737 года на месте еще давнейшей” [4]. “Описание благочестивих заграничных в короне Польской”, укладене ігуменом Свято–Троїцького пустинного Мотронинського монастиря Мельхиседеком у 1767 році, подає таку інформацію: “Ключа жаботинскаго, протопопии чигринской, в селе Борках церковь святителя Христова Николая благочестивыми архиереями всегда управляема была, а не униатскими, которая 1737 года, по благословенно преосвященнаго Арсенія, епископа переяславского, состроена и освящена и святый антиминс выдан” [5]. Візитація 1726 року застала саме ту “давнейшую” церкву села Бірки, що стояла “на площади, покрытой сыпучим песком” до церкви, збудованої у 1737 році. Розташування церкви (обох церковних будов, про які йде мова) до перенесення на нове місце, позначене хрестиком на рис. 1 – карта Річчі Занноні, видана у 1772 році, у цій частині створена на більш давньому матеріалі.

Пунктуацію оригіналів у текстах візитаційних описів збережено.

Wies Borki także do starostwa Cheherynskiego naleząca. W tey wsi duchowny o. Zachary zostaj tamo lat 4; tenże i święciły się u Im P Ojca Eppa Pereiaslawskiego 1719, byl zawierąya za Dnieprzem a teraz tamże zostaj u chramu S. Nikolaia za prawem JM Pana Wojewody Ruskiego, tamże cerkiew z drzewa budowana slomą pokryta bez paperty, tamże drzwi 2 na zawiasach zelaznych, w cerkwie pokaz оbrazow namiestnych 4 newaznego malarza obraza, na obrazie Naiswiętszey Panny namysta sznurkow 3. Cerkiewne na obrazach przem [нерозб.] dwoye. Archyerey na płutne malowany z apostolamі w krugu, drzwi carskie snicarske stolarskey roboty malowane, swic alias postawnikow 8. Item mniejszych swic greckich 9. Lichtarze proste drewniane, tamże na krylosie lewym obraz wielki matki Bozey. Chorągew iedna na płutnie. Krzyż procesualny. Panikadylo toczone biale na srodku cerkwi sukno czarne [нерозб.] cerkiewna. W ołtarzu na prestole bialo. Antepedyum z materyej tureckiey. Antimis neboszczyka o. Lazarowcza 1603. Hrobnica blaszana, w niey porzyadne, miasto cymboryam obraz drewniany Naiszwiętszej Panny, lichtarzyk drewniany ieden, dzwonek naprestolny, mirnica szklanna z mirem świętym. Aparatow dwoy kamkowy iedne czerwone zielona kamkowa, drugi apаrat [?]szkey takze kamkowy, trzeci stary, stycharow 2, ieden szyty wdole iedwabne drugi prosty. Pasek iedwabny czerwone, narakawnic dwoy kamkowe czerwome; Ewanhelia naprestołna we srybro oprawna, na axamice zelonym, trebniczek mały, sluzebnik także mały; na zertowniku bialo kraszenina moskiewskoi ukryto, sosudy cenowe ze wszystkim porzyadkem nalezne, aer z moskiewskey kraszeniny, wozduchov 2 czerwone kamkowe poryadni [нерозб]. Omofornyca szklanna, kadzielnica kiiowska, katapetazma zielona, materyalna, krzyż cenowy naprestołni. Xiegi drukowe, minei 2 moskiewskie, tryod postna, Apostoł stary, Psałtyr, Czesłowiec. Ołtarz wielki, metryki nimasz ani dzwonnicy ani dzwonow tilko z deszke kalatay. Cmentarz ogrodzony furtką[?] y zamknieniem. Cerkiew swyczona 1717 udroze[?] przed o Piotrem. Prowent zal[?]. oddawal do[?].

Декілька коментарів до наведеного вище тексту.

Церква у Бірках за складом церковного реквізиту була не біднішою за церкви Чигирина та Суботова. Про це свідчить опис риз, образів, список богослужбових книг, особливо, напрестольне Євангеліє у срібній оправі на зеленому оксамиті. Схоже, подібний перелік предметів не свідчив про особливу бідність церкви, як вважав Крип'якевич, а був типовим для сільських церков Подніпров'я.

Про час побудови церкви. За даними візитаційного опису церква була освячена у 1717 році, а з інших джерел відомо, що у 1737 році вона була замінена новою. Середня “тривалість життя” дерев'яної церковної будови на основі даних Похилевича по Чигиринському повіту становила 70–90 років [6]. Якщо у 1717 році святили саме новозбудовану церкву, то виходить, що простояла вона до 1737 заледве 20 років, що малоімовірно. Якщо ж відлічити від 1737 року назад вказану середню кількість років, то отримаємо орієнтовний період побудови церкви 1650-ті роки. Отже, у 1717 році відбулось освячення існуючої церковної будівлі, можливо, після перерви у функціонуванні храму. Можна припустити, що першу церковну будівлю у Бірках початку 17 ст. замінила нова, поставлена при Богдані Хмельницькому, у якій до 1737 року і знаходився старий антимінс.

Найбільша несподіванка тексту – зафіксована наявність у церкві антимінса о. Lazarowcza (Лазаровича, Лазаровіца?), датованого 1603 роком. Антимінс – посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих, що знаходиться на престолі в православних храмах. Без антимінса не можна служити св. Літургії, на антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Освячувати антимінс має право священик у сані єпископа, який залишає на ньому свій підпис. “Антимінс був уречевленим символом єпископської влади, що позначав її кордони”[7]. У церковній документації антимінси називались за іменем єпископів, які їх освятили: наприклад, “neboszczyka JW Im Krokowskiego”, “neboszczyka о. Tokalskiego”, “Cyrilla Shumlianskiego Episkopa Peryiaslavskiego”.

Антимінс може бути постійним або похідним. На постійному антимінсі вказано, до якого храму він був виданий. З візитаційного опису 1726 року церкви св. Михаїла у Суботові відомо, що у церкві знаходився антимінс православного митрополита Київського Йоасафа Кроковського, “що служив і до Брацлава, і до Суботівської церкви”[8]. Можливо, священик перевіз цей антимінс із Брацлава до Суботова. Стосовно антимінса у Бірках візитатори не зазначають, що він був раніше виданий до іншої церкви. Отже, є підстави сприймати дату антимінса 1603 рік як рік освячення храму в селі Бірки, тобто, рік виникнення самого села.

Вважається, що село Бірки засноване Богданом Хмельницьким. Про існування села в часи Богдана Хмельницького свідчить грамота московського царя Олексія Михайловича 1654 року [9], численні згадки Бірок як резиденції, звідки гетьман вів дипломатичне листування, зустрічався з послами та з кримським ханом [10], археологічні знахідки залишків жител, предметів побуту, кераміки, гарматних ядер, що датуються серединою 17 ст. [11]. Але дата 1603 відносить заснування села Бірки до осадчої діяльності батька Богдана, чигиринського підстарости Михайла Хмельницького, перебував у Чигирині з 80-90-х років 16 ст.[12].

Процес заселення центральноукраїнських земель на початку 17 ст. зазвичай не розглядається в контексті конфесійної належності нових церков. Мешканці нових сіл у переважній більшості не сприймали унії, якщо таких же переконань дотримувався і осадчий, то виникало прагнення освятити нову православну церкву, що, у свою чергу, означало отримання антимінса православного єпископа. Але після укладення Берестейської унії 1596 року на теренах Речі Посполитої залишалося тільки два православних єпископи: Гедеон Балабан у Львові і Михайло Копистинський у Перемишлі. Саме антимінс Михайла Копистинського, виданий у 1603 році, нині вважається найстарішим із збережених в Україні [13]. Ні православний, ні уніатський єпископи з іменем Лазарович (Лазаровіц?) нам невідомі.

Але історія зберегла інформацію про православного священика Лазаровича, який діяв близько 1603 року. Львівський єпископ Гедеон Балабан приблизно 1600 року висвятив на священиків двох мирян, членів Віленського православного братства, Карпа Лазаровича і Григорія Ждановича. З 1597 року зусиллями братства у Вільно будувався монастир Св. Духа. Карп Лазарович і Григорій Жданович, імовірно, були священиками при головній церкві монастиря. Київський унійний митрополит Іпатій Потій не визнавав законності висвячення віленських братських священиків. У 1601 році під його впливом було прийнято судове рішення, за яким за начебто незаконне висвячення і служіння в храмі Карпу Лазаровичу та Григорію Ждановичу було заборонено правити в церкві та наказано залишити Вільно. Як пише Т. Кемпа, незважаючи на рішення про вигнання, обидва священики протягом наступних кількох років залишалися у місті [14].

Ці події можуть мати стосунок до нашої історії. Як зазначено вище, освячувати антимінс має право священик у сані єпископа. Але з середини 15 ст. й до кінця 18 ст. освячувати, видавати й перевіряти антимінси могли і єпископські намісники. Як правило, єпископи призначали намісників у зв’язку зі значними територіальними обширами єпархій [15]. Але нам невідомо, де насправді знаходився Карп Лазарович після вигнання, чи мав простий священик, учорашній мирянин, повноваження намісника від львівського єпископа Гедеона Балабана, зокрема на освячення антимінсів. З огляду на виняткові обставини початку 17 ст. така імовірність існує.

Зауважимо, що село Бірки розташоване на півострові, утвореному допливами Тясмину. Таке розташування сприяло збереженню церкви і церковного реквізиту під час воєнних дій другої половини 17 ст.

II. 1750 рік

Візитацію 1750 року було проведено Київською митрополією унійної церкви, Провів візитацію о. Міхал (Михайло) Примович, генеральний намісник (офіціал-сурогат) Київського митрополита унійної церкви, яким на той час був Флоріан Гребницький [16]. Матеріали візитації знаходяться в Інституті Рукопису НБУВ [17].

/212 об./Wizyta cerkwi we wsi Birki nazwaney pod tytulem sw. Mikolaja zostaiącey. Ecclesia

Cerkiew lipowa do zrebu tylko wystawiona sloma pokryta, od oyca Radiona Kasionowicza Dziekana Czehrynskiego w roku 1737 zalożona, non constat, iezeli benedyktowana, krzyż na niei zelazny ieden.

Immagines

Namisne obrazy cztery, drzwi carskie stolarskiey roboty, ołtarz wielki kraszenina czarna pokryty, pushka drewniana, particulae a die cenae Domini, krzyż cynowy, krzyż drewniany, chorągiew 1, krzyż processyonalny, płaszczennica na płotnie, antymis kiiowski.

Supellex Ecclesiastica

Kielich cynowy cum omnibus requisitis, kadzielnica mosięzna, dzwonek ołtarzһowy, apparat kalamaykowy z kamka bialy, drugi [?]detorowy, epitrachelow dwa, narakawnic par dwie, paskew dwa, stycharzow dwa, chustek iedwabnych No dwie.

Libri Ecclesiastici

Ksiega Prolog in folio, Testament in 4to, sluzebnik in 4to, Psałterz in 4to, Apostoł in 4to, triodi dwie in 4to, trebnik in 8vo, Praznija in 4to, Czesłowici in 8vo.

Cemeterium

Cmentarz wcale niegrodzony, natym dzwonnica na czterech slupach ustawiona daszkiem z dranic pokryta, lecz do ziemi iuz nachylona, na tey dzwonkow numero dwa.

/213/ Parochus cum Parophianis

Powiadali ktytorowie, ze przy wspomianoney cerkwi iest parochem a ich pasterem oyciec Maxym prze[?] niewidzeli, gdzie się ordynowal, y zajakowym prawem przy cerkwi ludzi niewiedza ktory oyciec Maxym [нерозб], byl uwiadomieny o naszym przybycii y wizycie dzialai się maiacey, non com paruit iednak zomknal z parofi, do ktorey iake dowie płutnie o naszym z tego kraju wyredzie, przybedzie, sami ktytorowie to powiedziali. Parofian do tey cerkwi nalezy No szesdziesiat, dusz do spowiedzi 235. Parofiane kanony zycili, luz teraz zaniechali, dla wielkiego od zydow zdzierstwa, ktorego im wcale dwor nie broni.

X. Michal Prymowicz P.A.

Offł Surrogat Metropoli Kiiowski

Wizytator Glny Specialist Delny[?]

Theodor Gromnicki Pisarz

Зауважимо, що візитаційний опис згадує чигиринського декана Radiona Kasionowicza у зв'язку із закладенням нової церкви у 1737 році (в “Описании…” ігумена Мельхиседека ініціатором побудови церкви названо переяславського єпископа Арсенія). Схоже, це той самий Radion Kasionowicz, священик церкви св. Михаїла в Суботові, який був висвячений православним київським митрополитом Іосафом Кроковським у 1710 році, згаданий у візитаційному описі 1726 року [18]. “Міграцію” священиків між православним та уніатським підпорядкуваннями (в обох напрямках) у першій половині 18 ст. також ілюструє згадка про іншого чигиринського декана, “Michala Lewieckiego, niedawno za granice zbieglego”, згідно з візитаційним описом 1750 року церкви св. Миколая у Кам'янці на Чигиринщині [19].

Отець Максим, який, щоб не спілкуватися з уніатськими візитаторами, виїхав за межі парафії – це саме той православний священик Максим, який був “к той церкви усыновлен 1761 г. благословением преосвященного, епископа переяславскаго Гервасия”, згаданий після священика Антонія Сеперовича [20]. “Антимінс київський” – це, безперечно, антимінс 1737 року, виданий для нової церкви київським митрополитом Кирилом Шумлянським замість старого. Частина предметів церковного вжитку перейшла зі старої церкви до нової, тому ми зустрічаємо їх в описах двічі. Це чотири намісних (напрестольних) образи, різьблені та мальовані царські двері, можливо, це стосується хоругви і частини богослужбових книг.

Таким чином, документально підтвердженим можна вважати існування чотирьох споруд Свято-Миколаївської церкви села Бірки:

перша – збудована на початку 17 ст. під час освоєння територій Михайлом Хмельницьким, освячена у 1603 році;

друга – збудована у 1650-х роках за Богдана Хмельницького, яку відвідали візитатори у 1726 році;

третя – заснована у 1737 році, яку відвідали візитатори у 1750 році;

четверта, наступна, з невідомим роком побудови, перенесена у 1858 році на нове місце, де і знаходиться нині.

Розгляд візитаційних описів Свято-Миколаївської церкви села Бірки на Чигиринщині є показовим прикладом того, як дані церковних візитацій підтверджують і доповнюють дані інших збережених історичних джерел. Чим давніший протокол візитації, тим більше він може містити важливої та несподіваної інформації. Тому матеріали візитацій церков Чигиринщини 1726 і 1750 років заслуговують на повну фахову публікацію.

Автор висловлює щиру вдячність Я. А. Ящуку за допомогу у прочитанні протоколів візитацій.

Джерела і література

1. І. Крип'якевич. Чигирин і Суботів у візитації 1726 р. //Записки НТШ, 1931, т. 151, С. 191–194.

2. Національний музей у Львові ім. А. Шептицького, Ркл-11. – Rewizyia Namiesnictwa Smilanskiego przez nas Komissarow Duchownych na rewizyie od Je-o Mci Oyca Eppa Lwowskiego, Pana, Pasterza y Dobrodziea naszego roku 1726 u kazdego Duchownego w kozdey Cerkwi expedyowana. Tegoz roky y na tey rewizyey Namiesnictwo Czeherynskie opisalo się//Visitatio Generalis Ecclesiar[um] Diaece[siarum] Leopoliensis, Halicien[sis] et Camenecens[is] per Podoliam et Ukrain[am] in Palatin[atu] Braclaviens[i] ab anno 1726 ad ann[um]: 1733, tom I, S. 491.

3. І. Скочиляс. Генеральні візитації Київської унійної митрополії XII–XVIII ст. Львівсько-Галицько-Кам'янецька єпархія. Т. 2. Протоколи генеральних візитацій, C. 10–11.

4. Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся, 1864, C. 542.

5. Описание благочестивых, заграничных в короне Польской в добрах сиятельного князя Станислава Любомирского ключа жаботинского, протопопии чигиринской состоящих … //Киевские епархиальные ведомости, 1862, № 12, отдел 2-й (15.06.1862), C. 416–417.

6. Обчислено автором за даними Л. Похилевича про церкви Чигиринського повіту (Сказания о населенных местностях…, C. 523–561).

7. В. Ткачук. Українські православні антимінси XVII – XVIII ст.: система функціонування та смислове навантаження. Дисертація, C. 5.

8. І. Крип'якевич. Чигирин і Суботів у візитації 1726 р. //Записки НТШ, 1931, т. 151, С. 193.

9. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России…, т. 10, С. 500–501.

10. М. Грушевський. Історія України-Руси, т. 9, C. 612, 618–619, 643, 644, 657, 659, 660, 671, 672, 673, 827.

11. В. Білошапка, І. Петренко, В. Кірман. Про матеріальні знахідки в поселенні доби козаччини в селі Бірки – володінні гетьмана Богдана Хмельницького. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні, 2001, вип. 10, С. 68–73; В. Білошапка. Нові дослідження поселення доби козаччини в селі Бірки – володінні гетьмана Богдана Хмельницького // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні, 2004, вип. 13, С. 25–29.

12. Ю. Мицик. Чигирин – гетьманська столиця, 2016, С. 18, И. Каманин. Материалы по истории козацких землевладений 1494–1668 гг. // ЧИОНЛ, 1894, кн. 8., отд. ІІІ, С. 5–28.

13. В. Ткачук. Формування колекцій давніх українських антимінсів в кінці XIX – на початку XX ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії, 2016, вип. 28, С. 49.

14. T. Kempa. Unknown letters of the Metropolitan of Kiev Hipacy Pociej, an important source on the beginnings of the Brest Union // Odrodzenie i Reformacja w Polsce, P. 228; А. Папков. Эпоха преобразования западно-русских церковных братств (1586–1600 гг.) //Богословский вестник, 1897, т. 3, № 9, C. 225–227; Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов, 1897, т. 1, n. 245–247, C. 109–111.

15. В. Ткачук. Українські православні антимінси XVII – XVIII ст….C. 99, C. 100 (з посиланням на А. Мусин. Церковь и горожане средневекового Пскова, 2010, C. 273).

16. І. Скочиляс. Брацлавський територіальний конфлікт 1747–1754 рр.: правові аргументи, еклезіальні й соціальні практики “впорядкування” географічного простору та історична пам'ять //СОЦІУМ. Альманах соціальної історії, 2010, вип. 9, С. 174–218.

17. ІР НБУВ Ф. I, Спр. 2463. – Wizyty generalne cerkiew dekanatów Kaniowskiego, Korsuńskiego […], 1750, арк. 212 зв.–213.

18. І. Крип'якевич. Чигирин і Суботів у візитації 1726 р. …, С. 193.

19. ІР НБУВ Ф. I, Спр. 2463. – Wizyty generalne…, арк. 191.

20. Описание благочестивых, заграничных в короне Польской …, C. 417.